Щоденник американського волонтера: Рок під зірками
В июне сразу после
моего прихода в «Сиянии Радуги», я присоединился к группе инвалидов на концерте
Океана Эльзы. На первый взгляд, не было ничего необычного - концерт летним вечером
на футбольном стадионе с участием неизменно популярной группы. Все мы покачивались
под ритмы музыки, кричали наши приветствия, подпевали песни, и были поражены
светозвуковым шоу. Никто из нас не хотел уходить, срывая аплодисментами одну за
другой песню на бис.
Но этот,
казалось бы, беззаботный летний вечер, имел свои особые задачи, которые
начались примерно за час до самого события. Как волонтер, я был свидетелем тех
серьезных препятствий, с которыми инвалиды
в Днепропетровске сталкиваются каждый день, начиная с дома - квартиры старого
советского образца без каких-либо особых доступных конструктивных особенностей.
Далее дорога без пандусов, скошенных бордюров или доступа к соответствующим
микроавтобусам, а кульминацией являются общественные места без доступа к
туалету, с большими расстояниями между входами и выходами и т.д. Для этого
конкретного события, большую часть инвалидов привезли на обычных малолитражных
машинах. Инвалидные коляски поместились только в багажнике. Не было почти никаких
шансов, что инвалид сможет входить и выходить из транспортного средства соответствующим
образом самостоятельно и независимо. Как американец, я быстро заметил, что
ситуация для инвалидов в Украине на десятки лет отстает от нашего прогресса,
тем более, что Закон о американнцах с инвалидностью был принят в 1990 году.
Летом я присоединился к своим друзьям в «Лиге»
на инвалидных колясках и мы посетили несколько экскурсий, в том числе пара местных
курортов на реке. В один памятный день я оказался в середине демонстрации перед
зданием администрации области, среди детей-инвалидов и взрослых, в
сопровождении своих семей и друзей, кричащих чиновникам и требующих узнать,
почему предлагаемый центр реабилитации не был построен. Это было событие,
которое, казалось, напрямую связано с моим американским опытом: люди выступают
за основные права человека, включая пристойную систему здравоохранения. Тот
факт, что демонстрация проходила в бывшей коммунистической стране произвел
сильное впечатление на меня.
Энди Бадер
www.pomogaem.com.ua
У червні відразу після мого приходу в «Сяйво
веселки», я приєднався до групи інвалідів на концерті Океану Ельзи. На перший
погляд, не було нічого незвичайного - концерт літнім вечором на футбольному
стадіоні за участю незмінно популярної групи. Всі ми погойдувалися під ритми
музики, кричали наші вітання, підспівували пісні, і були вражені світлозвуковим
шоу. Ніхто з нас не хотів йти, зриваючи аплодисментами одну за одною пісню на
біс.
Але цей, здавалося б, безтурботний
літній вечір, мав свої особливі завдання, які почалися приблизно за годину до
самої події. Як волонтер, я був свідком тих серйозних перешкод, з якими
інваліди в Дніпропетровську стикаються щодня, починаючи з будинку - квартири
старого радянського зразка без будь-яких особливих доступних конструктивних
особливостей. Далі дорога без пандусів, скошених бордюрів або доступу до
відповідних мікроавтобусів, а кульмінацією є суспільні місця без доступу до
туалету, з великими відстанями між входами і виходами і т.д. Для цієї конкретної події, більшу частину інвалідів привезли на звичайних
малолітражних машинах. Інвалідні коляски помістилися тільки в багажнику. Не
було майже жодних шансів, що інвалід зможе входити і виходити з транспортного
засобу відповідним чином самостійно і незалежно. Як американець, я швидко
помітив, що ситуація для інвалідів в Україні на десятки років відстає від
нашого прогресу, тим більше, що Закон про амеріканнцах з інвалідністю був
прийнятий в 1990 році.
Влітку я приєднався до своїх друзів з «Ліги візочників» і ми відвідали кілька екскурсій, в тому числі пару місцевих пляжів на річці. В один пам'ятний день я опинився в середині демонстрації перед
будівлею адміністрації області, серед дітей-інвалідів і дорослих, у супроводі
своїх родин і друзів, що кричать чиновникам і
вимагають дізнатися, чому пропонований центр реабілітації ні побудований. Це
була подія, яка, здавалося, прямо пов'язана з моїм
американським досвідом: люди виступають за основні права людини, включаючи
пристойну систему охорони здоров'я. Той факт, що демонстрація проходила в
колишній комуністичній країні на мене справив сильне враження.
Енді Бадер
www.pomogaem.com.ua
