8 апреля 1964 года родился Никита Михайловский. Мало кто сейчас помнит его фамилию. Но лицо его трудно забыть. Трудно забыть и проникновенную игру 16-летнего мальчишки в замечательном фильме «Вам и не снилось». О юных Ромео и Джульетте, воплотившихся в СССР 80-х годов. О трогательной первой любви, преодолевающей все препятствия, включая враждующих родителей, разлуку, оконное стекло и пару этажей. С них Ромка прыгает к своей Джульетте-Кате и отделывается легким испугом. Это в окончательном варианте фильма и повести Галины Щербаковой, по которой снят фильм. В первоначальной же редакции мальчик погибал. В каком-то смысле эта роль предопределила судьбу актера.
К чему писать о нём здесь? Наверное, чтобы его история придала кому-то сил. Чтобы эта светлая судьба была примером того, как можно любить жизнь и ценить каждое её мгновенье не благодаря, а вопреки. Что можно очень много сделать за очень короткий срок.
С нашей темой Никиту роднят 2 факта. В 14 лет он потерял мать. К тому времени и родной отец Никиты, и отчим уже не жили в семье. Он сам ухаживал за слегшей мамой и днем, и ночью, отсыпаясь на уроках… Ольга Гроза, близко дружившая с Никитой, рассказывает: «Когда ушла Алиса [мать Никиты – О. Л.], одному Богу известно, как он это пережил, потому что внешне это было ровно… Только имеющие уши и глаза могли увидеть, что с ним происходит. Это было страшно, помочь нечем было. Катастрофа просто».
А второе – страшный недуг. В 27 лет Никита погиб от лейкоза. Возможно, если б не последнее обстоятельство, имя Михайловского было бы гораздо известнее – он был актёром от Бога и замечательным художником. Всего за два месяца до того, как Никита почувствовал себя плохо и врачи произнесли слово «лейкоз», вместе с будущей женой он организовал выставку собственных картин, и деньги, вырученные там, авторы перечислили на лечение русских детей, больных раком. Самому Никите не помогла даже трансплантация костного мозга, он сгорел за год.
Что можно оставить после себя, пройдя в этом мире такой короткий путь? Никита Михайловский оставил двоих замечательных детей, несколько кинолент, среди которых шедевр «Вам и не снилось», множество театральных работ, картин и рисунков. А главное, огромное количество, любящих и помнящих его людей, в жизни которых был самым светлым пятном. Для женщин это был человек, которого невозможно ревновать: ведь раз Никите хорошо, значит, это правильно. Для друзей – душа компании, в доме которого всегда были распахнуты двери каждому. Для дочери он остался таким: «Мне было года три или четыре, мы куда-то шли вместе с папой. Помню, бежала к нему, но упала, начала плакать. И папа подошел ко мне, чтобы взять на руки. А день был солнечный, и когда я подняла голову, мне показалось, что папа как будто тоже весь светился. Это самое яркое воспоминание о нем». Для преподавателей ЛГИТМиКа он был человеком, не по годам мудрым и опытным, не по возрасту профессиональным. Наконец, в доброту, честность, искренность, верность его героя были влюблены поголовно все Джульетты Советского Союза. За билетами на «Вам и не снилось» очереди были больше, чем на лучшее иностранное кино. Люди, близко знавшие Михайловского, уверяют, что качества Ромки были присущи Никите и в жизни.
Болезнь не разбирает, чью обрывать судьбу. От лейкоза Никиту лечили в Лондоне; когда деньги, собранные всем миром в России, закончились, русские эмигранты обратились за помощью к Маргарет Тэтчер и лечение продолжалось за её средства. Улучшения были, но потом болезнь опять брала верх. Незадолго до смерти Никита вместе с женой Катей прилетел в Москву – попрощаться. Мужество и простота, с которым он принимал факт своего близкого конца, поражали друзей и родных. В последние месяцы он стал завсегдатаем видеопроката, просматривая все шедевры мирового кинематографа. В последние дни он обзванивал из Англии друзей, наслаждаясь общением.
О нем этот фильм.
Отсутствие волос после химиотерапии – и, как всегда, бесшабашное выражение лица, как всегда, он дурачится, как всегда, играет. Улыбаясь в лицо смерти. Талант, гений – от Бога. Мужество, сила духа – заслуга человека. Глядя на Никиту Михайловского, легче быть мужественным.
8 квітня 1964 народився Микита Михайловський. Мало хто зараз пам'ятає його прізвище. Але обличчя його важко забути. Важко забути і проникливу гру 16-річного хлопчиська у чудовому фільмі «Вам і не снилося». Про юних Ромео та Джульєтту, що втілилися в СРСР 80-х років. Про зворушливе перше кохання, що долає всі перешкоди, включаючи ворогуючих батьків, розлуку, віконне скло і пару поверхів. З них Ромка стрибає до своєї Джульєти-Каті і відбувається легким переляком. Це в остаточному варіанті фільму і повісті Галини Щербакової, за якою знятий фільм. У початковій же редакції хлопчик повинен був загинути. У якомусь сенсі ця роль визначила долю актора.
До чого писати про нього тут? Напевно, щоб його історія надала комусь сил. Щоб ця світла доля була прикладом того, як можна любити життя і цінувати кожну її мить не завдяки, а всупереч. Що можна дуже багато зробити за дуже короткий строк.
З нашою темою Микиту ріднять 2 факти. У 14 років він втратив матір. До того часу і рідний батько Микити, і вітчим вже не жили в сім'ї. Він сам доглядав за лежачою мамою і вдень, і вночі, відсипаючись на уроках... Ольга Гроза, яка близько товаришувала з Микитою, розповідає: «Коли пішла Аліса [мати Микити - О. Л.], одному Богу відомо, як він це пережив, тому що зовні це було рівно... Тільки ті, що мають вуха і очі могли побачити, що з ним відбувається. Це було страшно, допомогти нічим було. Катастрофа просто».
А друге - страшна недуга. У 27 років Микита загинув від лейкозу. Можливо, якщо б не остання обставина, ім'я Михайловського було б набагато відоміший - він був актором від Бога і чудовим художником. Всього за два місяці до того, як Микита відчув себе погано і лікарі вимовили слово «лейкоз», разом з майбутньою дружиною він організував виставку власних картин, і гроші, виручені там, автори перерахували на лікування російських дітей, хворих на рак. Самому Микиті не допомогла навіть трансплантація кісткового мозку, він згорів за рік.
Що можна залишити після себе, пройшовши в цьому світі такий короткий шлях? Микита Михайловський залишив двох чудових дітей, кілька кінострічок, серед яких шедевр «Вам і не снилося», безліч театральних робіт, картин і малюнків. А головне, величезна кількість, що люблять і пам'ятають його людей, у житті яких був світлою плямою. Для жінок це була людина, яку неможливо ревнувати: адже раз Микиті добре, значить, це правильно. Для друзів - душа компанії, в будинку якого завжди були відчинені двері для кожного. Для дочки він залишився таким: «Мені було років три або чотири, ми кудись ішли разом з татом. Пам'ятаю, бігла до нього, але впала, почала плакати. І тато підійшов до мене, щоб взяти на руки. А день був сонячний, і коли я підняла голову, мені здалося, що тато ніби теж весь світився. Це найяскравіший спогад про нього». Для викладачів ЛДІТМіК він був людиною, не по роках мудрою і досвідченою, не за віком професійною. Нарешті, в доброту, чесність, щирість, вірність його героя були закохані поголовно все Джульєтти Радянського Союзу. За квитками на «Вам і не снилося» черги були більше, ніж на краще іноземне кіно. Люди, що близько знали Михайловського, запевняють, що якості Ромки були притаманні Микиті і в житті.
Хвороба не розбирає, чию обривати долю. Від лейкозу Микиту лікували в Лондоні; коли гроші, зібрані усім миром в Росії, закінчилися, російські емігранти звернулися за допомогою до Маргарет Тетчер і лікування продовжувалося за її кошти. Покращення були, але потім хвороба знову брала верх. Незадовго до смерті Микита разом з дружиною Катею прилетів до Москви - попрощатися. Мужність і простота, з яким він приймав факт свого близького кінця, вражали друзів і рідних. В останні місяці він став частим гостем відеопрокату, переглядаючи всі шедеври світового кінематографу. В останні дні він обдзвонював з Англії друзів, насолоджуючись спілкуванням.
Про нього цей фільм.
Відсутність волосся після хіміотерапії - і, як завжди, відчайдушний вираз обличчя, як завжди, він жартує, як завжди, грає. Посміхаючись в обличчя смерті. Талант, геній - від Бога. Мужність, сила духу - заслуга людини. Дивлячись на Микиту Михайловського, легше бути мужнім.
8 квітня 1964 народився Микита Михайловський. Мало хто зараз пам'ятає його прізвище. Але обличчя його важко забути. Важко забути і проникливу гру 16-річного хлопчиська у чудовому фільмі «Вам і не снилося». Про юних Ромео та Джульєтту, що втілилися в СРСР 80-х років. Про зворушливе перше кохання, що долає всі перешкоди, включаючи ворогуючих батьків, розлуку, віконне скло і пару поверхів. З них Ромка стрибає до своєї Джульєти-Каті і відбувається легким переляком. Це в остаточному варіанті фільму і повісті Галини Щербакової, за якою знятий фільм. У початковій же редакції хлопчик повинен був загинути. У якомусь сенсі ця роль визначила долю актора.
Це найяскравіший спогад про нього». Для викладачів ЛДІТМіК він був людиною, не по роках мудрою і досвідченою, не за віком професійною. Нарешті, в доброту, чесність, щирість, вірність його героя були закохані поголовно все Джульєтти Радянського Союзу. За квитками на «Вам і не снилося» черги були більше, ніж на краще іноземне кіно. Люди, що близько знали Михайловського, запевняють, що якості Ромки були притаманні Микиті і в житті.