Прийомна сім'я в Україні - благородство або нажива?

Готовясь писать статью о приемных семьях в Украине, я опросила нескольких своих знакомых.
Спрашивала одно: что вам известно о приемной семье. Из семи человек только один
знал, что это такое, остальные гадали, но отличия между приемной семьей и
усыновлением назвать не могли. И мне думается, это довольно грустно. Потому что
выходит, в представлении многих людей, сироты могут находиться в детском доме
или с теми, кто их усыновил. А поскольку усыновляют нечасто и, в основном,
младенцев, значит, детдом – основное место жительства сирот. И этот стереотип,
прочно засевший в головах: «не усыновили – дорога в детдом» - работает не на
пользу семейному устройству.
Взять ребенка в семью или усыновить?
Люди в нашей стране очень немного знают о приоритетах в устройстве сирот. О
том, что психологи давно пришли к выводу: детдом – не место для детей, о том,
что «каждому ребенку - семью» - это не просто громкие слова, что количество интернатных
учреждений в Украине сокращается, хоть и не так быстро, как хотелось бы. В нашей
стране вообще мало кто интересуется вопросами сиротства. Собственно, только
государственные органы - по долгу службы, благотворительные организации и
непосредственно те, кто собирается взять ребенка в семью. И к счастью,
последних все больше и больше.
Это пары, которые по каким-то причинам не могут родить, но очень хотят
стать мамами и папами. Родители, чьи дети выросли и выпорхнули из гнезда. И
просто люди, которые ощущают, что растить детей – их призвание. Которые не
мыслят свой дом без детского смеха, и чем больше голосов в нем звучит – тем
лучше. Многие из них не обращают внимания на то, красивый ребенок или нет,
умный или глупый. У них сжимается сердце при мысли о том, что у этого человечка
нет мамы, и они взяли бы всех, если б смогли.
И когда принято решение взять в семью ребенка, потенциальные родители
задаются вопросом, в какую юридическую форму это облечь. Усыновление и приемная
семья – в чем разница между ними?
Разница в самом подходе. При усыновлении женщина раз и навсегда признает
ребенка своим, а себя его матерью, как если бы сама его родила. Она может
сменить ему имя, фамилию и даже дату рождения, она может хранить тайну
усыновления от него самого (хотя в Украине ведутся дискуссии о правомерности
тайны). Усыновленный ребенок будет иметь те же права и обязанности, что и
кровные дети: сможет претендовать на родительское наследство и по закону обязан
будет содержать родителей в старости.
Если же супруги (или один взрослый) встают на путь создания приемной семьи – они берут на
себя обязательства содержать и воспитывать ребенка до 18 лет или до окончания
вуза (до 23 лет), после этого юридически приемные родители и ребенок ничего не
должны друг другу. До этого срока семья ежемесячно получает на ребенка выплаты
в размере двух прожиточных минимумов, плюс один из родителей получает
«зарплату» в размере 35% от детских социальных выплат. То есть по большому
счету родители-воспитатели (как они официально именуются) берут на себя функции
детского дома. Это правовая сторона дела. В реальной жизни же приемные мама и
папа для малыша – обычно такие же родные и любимые, какими были бы усыновители.
И для родителей ребенок в свою очередь – такая же «кровиночка», как если бы он
был усыновлен. Отношения после достижения 18 лет, конечно, не прерываются.
Но так или иначе: дети обретают семьи, покидая детдома. И это не может не
радовать. В Днепропетровской области фонд «Развитие Украины» вместе с
Днепропетровской облгосадминистрацией уже два года реализует пилотный проект
«Семья для ребенка». На 1 января 2011 г. (когда стартовал проект) в интернатных
учреждениях находились 2.3 тысячи детей. Сейчас – почти в два раза меньше: 1.3
тысячи. В период действия проекта чуть больше чем за год в области было создано
377 приемных семей и 80 детских домов семейного типа (те же приемные семьи, но
с бОльшим количеством детей: от 5 до 10). В них были устроены 773 воспитанника.
Со стороны может показаться, что народ ринулся в приемные родители за
выплатами. В действительности просто люди, принадлежащие к среднему классу и не
имевшие раньше материальной возможности взять ребенка, сейчас такую возможность
получили. Все, кто работает в семейном устройстве сирот, в один голос твердят:
то, что наши люди не хотят усыновлять, не берут детей – это миф. Многие просто
не решаются взять на себя ответственность еще за одного человечка, которому
кроме еды и одежды обязательно потребуются дополнительные занятия, недешевое
лечение. А с выплатами появляется какой-то материальный резерв, уже не так
пугают врачи, репетиторы и форс-мажоры.
Чтобы стать приемными родителями, нужно иметь среднемесячный доход не менее
одного прожиточного минимума на каждого члена семьи; есть определенные нормы по
жилплощади и возрастные ограничения. Необходимо также пройти обучение в
областном центре социальных служб для молодежи (ОЦССМ). Мужчина или женщина, не
состоящие в браке, тоже имеют право создать приемную семью.
Полный перечень документов, алгоритм действий, и т.д. – можно посмотреть на
сайте Медиапаспорт: Там же находится база данных детей на усыновление. Ниже мы приводим список шагов, которые необходимо предпринять тем, кто хочет взять ребенка в семью.
Создание приемной семьи в Украине: этапы
Алгоритм создания приёмной семьи таков:
Шаг 1. Напишите заявление о желании создать приёмную семью в районный центр
социальных служб для семьи, детей и молодёжи.
Шаг 2. В районный центр социальных служб для семьи, детей и молодёжи
предоставьте следующие документы:
1) копии паспортов кандидатов в
приёмные родители;
2) справка о составе семьи;
3) копия свидетельства о браке (если
вы состоите в браке);
4) справки о состоянии здоровья
кандидатов в приёмные родители и членов семьи, которые проживают вместе с ними
(справка об отсутствии хронических заболеваний, обследование нарколога,
венеролога, психиатра). Эти документы оформляются в медицинских учреждениях по
месту регистрации;
5) справка о доходах потенциальных
приёмных родителей (оформляется в бухгалтерии по месту работы);
6) письменное согласие всех
совершеннолетних членов семьи, которые проживают на одной жилплощади вместе с
кандидатами в приёмные родители, на создание приёмной семьи, заверенное
нотариально.
Районная служба по делам детей совместно с центром социальных служб для
семьи, детей и молодёжи обследуют ваши жилищно-бытовые условия и напишут
заключение с рекомендацией создать приёмную семью.
Шаг 3. Получите направление и пройдите тренинг для кандидатов на создание приемной семьи в областном центре социальных служб для семьи, детей и молодёжи.
Шаг 4. Совместно с сотрудниками службы по делам детей и центра социальных
служб для семьи, детей и молодёжи вы едете в интернатные учреждения, чтобы
подобрать ребенка и установить с ним контакт.
Шаг 5. Когда готовы все документы, проект решения о создании приёмной семьи
выносится на рассмотрение городской (районной) администрации или
исполнительного комитета городского
совета.
Вы подписываете Документ об устройстве детей на воспитание и
совместное проживание в приёмной семье.
Региональный центр социальных служб для семьи, детей и молодёжи определяет
социального работника, который будет осуществлять социально сопровождение нашей
семьи.
Шаг 6. Органы опеки и попечительства без вашего участия готовят на каждого
ребёнка такие документы:
1) решение органа опеки и
попечительства о направлении ребёнка в приёмную семью;
2) свидетельство о рождении
ребёнка;
3) заключение о составе здоровья,
физическом и умственном развитии ребёнка;
4) справка (аттестат) об образовании
или заключение об уровне развития, сделанный психолого-медико-педагогической
консультацией;
5) решение органа опеки и попечительства
по месту проживания ребёнка-сироты или лишённого родительской опеки, об
установлении соответствующего статуса для ребёнка; документы, на основании
которых принято такое решение (документы о родителях или лицах, которые их
замещают: копия свидетельства о смерти, приговор или решение суда, справка о
болезни, розыск родителей или другие документы, которые подтверждают отсутствие
родителей или невозможность воспитания ими своих детей, и т. д.; опись
принадлежащего ребёнку имущества, в том числе жизни и информация о лицах,
которые отвечают заего сохранность);
6) справка о наличии и
местонахождении братьев и сестёр или других близких родственников ребёнка;
7) пенсионное удостоверение на
детей, которые получают пенсию.
8) копия решения суда о взыскании алиментов.
Вот вы и реализовали свой собственный проект под названием "приемная семья"! Ребёнок может вместе с вами ехать
домой!
Хочется обратить внимание на последний шаг: перечень документов, которые
должны предоставить вам органы опеки – отсутствие хотя бы одного из них может
сильно навредить в дальнейшем, например, когда вы с ребенком будете доказывать
его права на жилье, где он был прописан. Вы имеете право требовать от органов
опеки эту документацию в полном объеме.
Я смотрю сейчас на этот алгоритм и понимаю, почему так часто звучит: «Мы бы
давно уже усыновили, но там же безумно сложная процедура оформления…» Да нет,
никаких особых сложностей нет. И список документов вполне приемлемый, не
намного больше того, который собирают, чтобы оформить, например, «материнский
капитал». Просто когда видишь это «письменное согласие всех членов семьи…»,
«проходите тренинг…», «подписываете документ об устройстве ребенка в вашей
семье…», осознаешь, какая огромная ответственность ложится на тебя, понимаешь,
что ребенок – не игрушка, в него нельзя попробовать поиграть, а потом вернуть
на полку. С другой стороны, бывает, что бюрократы на местах затягивают и
усложняют процесс оформления, и тут, как и с любыми государственными органами,
работает принцип: «Написано пером – не вырубишь топором». Не принимают
документы – пакет можно прислать по почте, и тогда чиновники так просто от вас
не отделаются.
В завершение хочется сказать, что каждая приемная семья индивидуальна - разных детей берут разные люди. Городские
и сельские жители, педагоги, инженеры и домохозяйки, имеющие собственных детей
и бездетные. Но сколько бы высших образований у вас не было, отнеситесь
серьезно к обучению, которое вы должны пройти! А еще лучше не ограничиваться тренингами,
организованными ЦССМ, а найти как можно больше информации в литературе и
интернете, пообщаться с опытными приемными родителями, почитать побольше о том,
что за зверь такой – «адаптация», как решать психологические и медицинские
проблемы приемных детей и свои собственные, возникающие в процессе этой самой
адаптации.
Создают приемные семьи в Украине не герои и не святые. Они просто выбрали свой путь,
как кто-то выбирает карьеру или многодетность с кровными детьми. Но в этот их
путь вливается множество узеньких тропинок, которые могли бы затеряться в траве
или вовсе исчезнуть, если б не выбрались на эту широкую дорогу. Их призвание –
чинить сломанные детские судьбы – своим присутствием в жизни детей, принятием,
любовью. Низкий им за это поклон.

Готуючись писати цю
статтю, я опитала кількох своїх знайомих. Питала одне: що вам відомо про
прийомну сім'ю. З семи чоловік тільки один знав, що це таке, решта думали-гадали,
але відмінності між прийомною сім'єю і усиновленням назвати не могли. І мені
думається, це досить сумно. Бо виходить, в уявленні багатьох людей, сироти
можуть перебувати в дитячому будинку або з тими, хто їх усиновив. А оскільки
всиновлюють нечасто і, в основному, немовлят, значить, дитбудинок - основне
місце проживання сиріт. І цей стереотип, міцно засів у головах: «Не усиновили -
дорога в дитбудинок» - працює не на користь сімейного влаштування.
Люди в нашій країні
дуже небагато знають про пріоритети у влаштуванны сиріт. Про те, що психологи
давно дійшли висновку: дитбудинок - не місце для дітей, про те, що «кожній
дитині - родину» - це не просто гучні слова, що кількість інтернатних установ в
Україні скорочується, хоч і не так швидко, як хотілося б. У нашій країні
взагалі мало хто цікавиться питаннями сирітства. Власне, тільки державні органи
- за службовим обов'язком, благодійні організації та безпосередньо ті, хто
збирається взяти дитину в сім'ю. І на щастя, останніх все більше і більше.
Це пари, які з
якихось причин не можуть народити, але дуже хочуть стати мамами і татами.
Батьки, чиї діти виросли і випурхнули з гнізда. І просто люди, які відчувають,
що ростити дітей - їх покликання. Які не мислять свій будинок без дитячого
сміху, і чим більше голосів у ньому звучить - тим краще. Багато хто з них не
звертають уваги на те, гарна дитина чи ні, розумна чи не дуже. У них
стискається серце при думці про те, що у цього малого немає мами, і вони взяли б
усіх, якщо б змогли.
І коли прийнято
рішення взяти в сім'ю дитину, потенційні батьки задаються питанням, в яку
юридичну форму це наділити. Усиновлення та прийомна сім'я - в чому різниця між
ними?
Різниця в самому
підході. При усиновленні жінка раз і назавжди визнає дитину своєю, а себе його матір'ю, як якщо б сама
його народила. Вона може змінити йому ім'я, прізвище і навіть дату народження,
вона може зберігати таємницю усиновлення від нього самого (хоча в Україні
ведуться дискусії про правомірність таємниці). Усиновлена дитина буде мати ті ж
права і обов'язки, що і кровні діти: чи зможе претендувати на батьківський
спадок і за законом зобов'язаний буде утримувати батьків у старості.
Якщо ж подружжя (або
один дорослий) створюють прийомну сім'ю - вони беруть на себе зобов'язання
утримувати і виховувати дитину до 18 років або до закінчення вузу (до 23
років), після цього юридично прийомні батьки та дитина нічого не повинні один
одному. До цього терміну сім'я щомісяця отримує на дитину виплати в розмірі двох
прожиткових мінімумів, плюс один з батьків отримує «зарплату» у розмірі 35% від
дитячих соціальних виплат. Тобто за великим рахунком батьки-вихователі (як вони
офіційно іменуються) беруть на себе функції дитячого будинку. Це правова
сторона справи. У реальному житті ж прийомні мама й тато для малюка - зазвичай такі ж
рідні і улюблені, якими були б усиновлювачі. І для батьків дитина в свою чергу
- така ж «кровиночка», як якби вона
була
усиновленою.
Відносини після досягнення 18 років, звичайно, не перериваються.
Але так чи інакше:
діти знаходять сім'ї, покидаючи дитбудинок.
І це не може не радувати. У Дніпропетровській області фонд «Розвиток України»
разом з Дніпропетровською облдержадміністрацією вже два роки реалізує пілотний
проект «Родина для дитини». На 1 січня 2011 р. (коли стартував проект) в
інтернатних установах перебували 2.3 тисячі дітей. Зараз - майже в два рази
менше: 1.3 тисячі. У період дії проекту трохи більше ніж за рік в області було
створено 377 прийомних сімей та 80 дитячих будинків сімейного типу (ті ж
прийомні сім'ї, але з більшою
кількістю дітей: від 5 до 10). У них були влаштовані 773 вихованця. З боку може
здатися, що народ кинувся у прийомні батьки за виплатами. Насправді просто
люди, що належать до середнього класу і не мали раніше матеріальної можливості
взяти дитину, зараз таку можливість отримали. Всі, хто працює в сімейному влаштуванні сиріт, в один голос
твердять: те, що наші люди не хочуть всиновлювати, не беруть дітей - це міф.
Багато хто просто не наважуються взяти на себе відповідальність ще за одну людину, якій окрім їжі та одягу обов'язково будуть
потрібні додаткові заняття, недешеве лікування. А з виплатами з'являється
якийсь матеріальний резерв, вже не так лякають лікарі, репетитори і
форс-мажори.
Щоб стати прийомними
батьками, потрібно мати середньомісячний дохід не менше одного прожиткового
мінімуму на кожного члена сім'ї; є певні норми по житлоплощі і вікові
обмеження. Необхідно також пройти навчання в обласному центрі соціальних служб
для молоді (ОЦССМ). Чоловік чи жінка, які не перебувають у шлюбі, теж мають
право створити прийомну сім'ю.
Повний перелік
документів, алгоритм дій, і т.д. - Можна подивитися на сайті Медіапаспорт: там же знаходиться база даних дітей на
усиновлення.
Алгоритм дій
кандидатів у прийомні батьки такий:
Крок
1.Напишіть заяву про бажання створити прийомну сім'ю до районного центру
соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Крок
2. В
районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді надайте наступні
документи:
1) копії паспортів
кандидатів у прийомні батьки;
2) довідка про склад
сім'ї;
3) копія свідоцтва
про шлюб (якщо ви перебуваєте в шлюбі);
4) довідки про стан
здоров'я кандидатів у прийомні батьки та членів сім'ї, які проживають разом з
ними (довідка про відсутність хронічних захворювань, обстеження нарколога,
венеролога, психіатра). Ці документи оформляються в медичних закладах за місцем
реєстрації;
5) довідка про доходи
потенційних прийомних батьків (оформляється в бухгалтерії за місцем роботи);
6) письмова згода
всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають на одній житлоплощі разом з
кандидатами у прийомні батьки, на створення прийомної сім'ї, завірене
нотаріально.
Районна служба у
справах дітей спільно з центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді
обстежують ваші житлово-побутові умови і напишуть висновок з рекомендацією
створити прийомну сім'ю.
Крок
3.Отримайте напрямок і пройдіть тренінг для кандидатів у прийомні батьки в
обласному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Крок 4. Разом із співробітниками служби у
справах дітей та центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ви їдете в
інтернатні установи, щоб підібрати дитину і встановити з ним контакт.
Крок 5. Коли готові
всі документи, проект рішення про створення прийомної сім'ї виноситься на
розгляд міської (районної) адміністрації або виконавчого комітету міської ради.
Ви підписуєте
Документ про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім’ї.
Регіональний центр
соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді визначає соціального працівника,
який здійснюватиме соціальний
супровід нашої сім'ї.
Крок 6. Органи опіки
та піклування без вашої участі готують на кожну дитину такі документи:
1) рішення органу
опіки та піклування про направлення дитини у прийомну сім'ю;
2) свідоцтво про
народження дитини;
3) висновок про склад
здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини;
4) довідка (атестат)
про освіту або висновок про рівень розвитку, зроблений
психолого-медико-педагогічної консультації;
5) рішення органу
опіки та піклування за місцем проживання дитини-сироти або позбавленої
батьківського піклування, про встановлення відповідного статусу для дитини;
документи, на підставі яких прийнято таке рішення (документи про батьків або
осіб, які їх заміняють: копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду,
довідка про хворобу, розшук батьків або інші документи, які підтверджують
відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей, і т. д.; опис майна,
що належить дитині, у тому числі
життя і інформація про осіб, які відповідають за його
схоронність) ;
6) довідка про
наявність та місцезнаходження братів і сестер чи інших близьких родичів дитини;
7) пенсійне
посвідчення на дітей, які отримують пенсію.
8) копія рішення суду
про стягнення аліментів.
Ось ви і стали
прийомними батьками. Дитина може разом з вами їхати додому!
Хочеться звернути
увагу на останній крок: перелік документів, які повинні надати вам органи опіки
- відсутність хоча б одного з них може сильно нашкодити надалі, наприклад, коли
ви з дитиною будете доводити його права на житло, де вона була прописана. Ви маєте право вимагати від органів
опіки цю документацію у повному обсязі.
Я дивлюся зараз на
цей алгоритм і розумію, чому так часто звучить: «Ми б давно вже усиновили, але
там же шалено складна процедура оформлення...» Та ні, ніяких особливих
складнощів немає. І список документів цілком прийнятний, не набагато більше
того, який збирають, щоб оформити, наприклад, «материнський капітал». Просто
коли бачиш це «письмову згоду всіх членів сім'ї...», «проходите тренінг...»,
«підписуєте документ про влаштування дитини у вашій родині...», усвідомлюєш,
яка величезна відповідальність лягає на тебе, розумієш, що дитина - не іграшка,
в неї
не можна спробувати пограти, а потім повернути на полицю. З іншого боку, буває,
що бюрократи на місцях затягують і ускладнюють процес оформлення, і тут, як і з
будь-якими державними органами, працює принцип: «Написано пером - не вирубаєш
сокирою». Не приймають документи - пакет можна надіслати поштою, і тоді
чиновники так просто від вас не здихаються.
На завершення
хочеться сказати, що різних дітей беруть різні люди. Міські та сільські жителі,
педагоги, інженери і домогосподарки, ті, що мають власних дітей і бездітні. Але скільки
б вищих освіти у вас не було, поставтеся серйозно до навчання, яке ви повинні
пройти! А ще краще не обмежуватися тренінгами, організованими ЦССМ, а знайти
якомога більше інформації в літературі та інтернеті, поспілкуватися з
досвідченими прийомними батьками, почитати побільше про те, що за звір такий -
«адаптація», як вирішувати психологічні та медичні проблеми прийомних дітей та
свої власні, що виникають у процесі цієї самої адаптації.
Створюють прийомні
сім'ї не герої і не святі. Вони просто вибрали свій шлях, як хтось вибирає
кар'єру або багатодітність з кровними дітьми. Але в цей їхній шлях вливається
безліч вузеньких стежок, які могли б загубитися в траві або зовсім зникнути,
якщо б не вибралися на цю широку дорогу. Їх покликання - лагодити зламані
дитячі долі - своєю присутністю в житті дітей, прийняттям, любов'ю. Низький їм
за це уклін.