Сирітська карта України: змінюємо зелений на червоний?
Источник: www.zn.ua
В Украине 8 млн. 80 тыс. детей. Из них — 98 тысяч детей-сирот и тех, кто лишен родительской опеки. Лишь треть этих детей подлежит усыновлению. При этом риск стать сиротой на востоке страны в три-четыре раза больше, чем на западе. Об этом говорила сопредседатель правления Всеукраинской общественной организации «Служба защиты детей» Людмила Волынец, представляя 10 июня на семинаре-практикуме «Семья для каждого ребенка» карту сиротства Украины, раскрашенную по принципу показателей степени опасности, где красный означал наихудшую ситуацию, желтый — средние показатели, а зеленый — лучшие по стране. «Если в западных регионах сирот 0,5% от общего количества детей, то в восточных — 1,8–2%. Рекордсменом в этой печальной статистике является Николаевская область — 2,2% (4,5 тысячи детей). Высокие уровни смертности трудоспособного населения и преступности в этом регионе, а также другие социальные факторы взрослого общества приводят к сиротству детей». Неблагоприятна ситуация также в Днепропетровской и Донецкой областях. Практически нет детей-сирот в Тернопольской, Черновицкой и Львовской областях. Больше всего усыновлений происходит в Киеве и Севастополе, а также в Донецкой, Львовской и Херсонской областях. И хотя в последние годы в Украине наблюдалась тенденция к уменьшению случаев отказа родителей от ребенка (с 2005 по 2010 годы — на 41%). Согласно данным Госкомстата, количество отказников уменьшалось обратно пропорционально росту числа новорожденных в стране и прямо пропорционально росту сумм государственной помощи), искоренить социальное сиротство полностью, к сожалению, представляется маловероятным. Зато ситуацию можно существенно улучшить. Однако в этом нынешнее правительство Украины, похоже, заинтересовано значительно меньше, чем предыдущее. Чего-чего, а политической воли и личного контроля в отношении судьбы детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки, президенту В.Ющенко было не занимать…
В рамках семинара был представлен опыт Польши в реформировании системы семейного устройства детей-сирот. В начале 1990-х в этой стране начали проводить политику деинституциализации детей, то есть уменьшать количество детских интернатных учреждений путем внедрения новой системы социальных услуг, ориентированных на профилактику детского неблагополучия, реинтеграцию детей в биологические семьи, устройство в семейные формы воспитания, развитие у детей умений и навыков самостоятельной жизни или создание условий, приближенных к семейным.
Ежегодно, как в Польше, так и в Украине, улучшить положение детей-сирот и тех, кто лишен родительской опеки, пытаются с помощью различных нормативно-правовых актов и совершенствования законодательства. Эксперты и политики ищут новые пути решения проблемы. И в Польше, и в Украине до сих пор сохраняется практика лишения родительских прав и жизнеустройство детей в детские дома и школы-интернаты. 25–30 тысяч маленьких поляков сегодня содержатся в таких учреждениях (примерно столько же маленьких украинцев — 28 тысяч, согласно прошлогодним заявлениям Н.Азарова, находятся в домах ребенка и интернатах нашей страны). Трем тысячам из них еще нет пяти лет. Как известно, Евросоюз, после вступления Польши в 2004 году, выдвинул ряд требований по приведению в порядок польского семейного законодательства, под что были выделены средства. В апреле этого года в Польше был принят закон о поддержке семьи — как биологической (для профилактики сиротства), так и приемной. Некоторым его нормам Украина, начавшая процесс деинституализации детей-сирот на десять лет позже Польши, может пока лишь позавидовать. В частности, норме, предусматривающей снижение количества детей, которые содержатся в интернатных учреждениях (не более 30, а к 2020-му — не более 14), появлению семейных помощников и координаторов альтернативного ухода, а также изменению правового статуса приемных семей. Помимо прочего, польские родители-воспитатели смогут теперь воспользоваться 30-дневным отпуском, во время которого о детях будет заботиться другая приемная семья.
Серьезное отличие польского опыта в этой сфере от украинского заключается в том, что наша страна, не дожидаясь рекомендаций от Европейского сообщества и без единой копейки на это от Евросоюза, взялась приводить в порядок свое семейное законодательство самостоятельно, внося поправки и изменения после того, как четко определилась с приоритетами. Так, на первом месте среди форм устройства украинских детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки, сегодня усыновление. Далее следуют опека и попечительство, как правило, в семьях родственников. Потом — приемные семьи и ДДСТ (детские дома семейного типа). В интернатное учреждение ребенок может быть определен только тогда, когда исчерпаны все возможности устроить его в семью. Но даже помещение ребенка в интернат не лишает орган опеки и попечительства обязанности продолжать искать ему семью. К сожалению, последняя норма выполняется соответствующей службой далеко не всегда. Один из примеров тому — история, рассказанная ZN.UA в статье «За смягчение сердец, или История одного удочерения» (№15 от 22 апреля 2011 года). Между тем международное усыновление, по мнению Л.Волынец, означает неспособность государства защитить собственных детей…
И все же прогресс в сфере деинституализации Украиной детей налицо. В 2010 году число воспитанников школ-интернатов при Миннауки и образования составило 5412 человек. По сравнению с 2005-м (11654) цифра уменьшилась более чем в два раза. При этом число детей, воспитывающихся в приемных семьях и ДДСТ, в прошлом году составило 9024 ребенка. А это почти в восемь раз больше, чем в 2005 году (1313). Украинцы, решившиеся на усыновление, получают от государства единоразовые выплаты, как и при рождении первенца. С 2005 года количество национальных усыновлений выросло с 1419 до 2247 в 2010-м. А международных, наоборот, уменьшилось, соответственно, с 2156 до 1202.
К слову, введение единоразовых выплат при усыновлении вызвало множество споров о том, не станут ли украинцы усыновлять из-за денег. Но можно ли разбогатеть, получив первоначальные 4800 грн., за которые ребенку нужно купить хотя бы минимальный набор одежды (ведь не секрет, что из интерната приемные родители забирают его в том, что сами принесли), обустроить спальное место и подготовить к школе? В обществе в целом и в СМИ в частности существует сильный, хотя и не всегда обоснованный настрой на негатив. Так, например, мало кто упоминал о том, что в свое время с улиц «исчезли» беспризорные дети. Зато многие пишут о том, что создание приемных семей и ДДСТ — явление негативное, поскольку за этим стоит лишь коммерческий интерес приемных родителей. По словам Людмилы Волынец, родители-воспитатели после таких публикаций часто спрашивают о том, существует ли возможность подать в суд на оскорбившее их издание. К сожалению, защитить 3700 приемных семей (именно столько их сегодня в Украине) от клеветы, когда не называют конкретных фамилий, невозможно.
И в Польше, и в Украине интернатные учреждения сопротивляются реформированию. Так, в Польше норму «не более 30 детей» интернаты умудряются обходить, деля 90 детей на три группы, каждая из которых получает своего директора и персонал. При этом все они продолжают сосуществовать под одной крышей и имеют общую инфраструктуру.
В Украине же в 2007 году по инициативе Миннауки и образования из статьи 18 Закона от 2005 года «Об обеспечении организационно-правовых условий социальной защиты детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки» была исключена вторая часть, гласившая, что «в интернатном учреждении не может воспитываться больше 50 детей». Почему эта норма была важна? Если в сиротском учреждении содержится не более 50 детей, то это не позволяет организовывать при нем общеобразовательную школу, где дети учатся в изоляции, не получая никакого опыта жизни в обществе. И хотя подобное изменение в 2008 году было признано неконституционным, уверенности в том, что сегодня существует какая-либо возможность возобновить эту норму, нет.
Принцип «деньги ходят за ребенком» в отношении интернатных учреждений в Украине по-прежнему не работает (Финансировавшийся государством в 2006 году экспериментальный проект в Киевской области по внедрению принципа «деньги ходят за ребенком» оказался точечным и краткосрочным. Его действие, к сожалению, не удалось распространить на детей в интернатных учреждениях.). Наоборот — в учреждение поступают деньги, а под них «затягивают» детей. Сегодня количество детей в домах ребенка и в интернатах уменьшилось на 40%. Отток воспитанников угрожает материально-технической базе и штату интернатов. И после прошлогоднего заявления премьер-министра Н.Азарова о том, что необходимо улучшать условия в действующих интернатах, а также строить новые, чиновники стали решать возникшую проблему за счет детей, забираемых из семей. В Запорожской области известны случаи, когда при интернатах открываются санаторные группы. Вместо того, чтобы работать с проблемными семьями, пытаясь сохранить ребенку его биологическую семью, социально-неблагополучных родителей уговаривают сдавать в такие группы часто болеющих детей. Так называемые сиротские группы здоровья работают круглосуточно семь дней в неделю и опасны тем, что в результате ребенок будет окончательно отобран у семьи и «усыновлен» государственным учреждением. Не исключено, что в будущем в интернаты для детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки, будут брать и здоровых детей из неблагополучных семей. Между тем, Комитет ООН и так встревожен стабильно высокими показателями лишения родительских прав в Украине, что приводит к недопустимо большому количеству детей, которые не могут воспитываться в семейной среде. В 2010 году родительских прав были лишены 7939 родителей.
В 2010—2011 годах, в условиях «неопределенности и отсутствия приоритетов, которые бы демонстрировали первые лица государства», стали уменьшаться и объемы национального усыновления. По словам экс-министра по делам семьи, молодежи и спорта Юрия Павленко, «есть высокий риск сворачивания национального усыновления вообще и возвращения к ситуации шестилетней давности, когда в Украине преобладало межгосударственное усыновление над национальным. Тогда это мотивировалось тем, что украинцы якобы не хотят усыновлять, потому что бедны, несчастны и злы. В действительности, когда государство предложило понятный механизм усыновления, полноценную службу защиты детей, ситуация радикально изменилась на протяжении двух лет».
«За год количество детей, устроенных в семьи, уменьшилось на 40%, — заявил Юрий Павленко в мае во время круглого стола «Унижение и насилие над детьми. Украинские реалии». — Никаких объективных причин для этого не существует, законодательство осталось тем же, нормы, приоритетность в законодательстве и нормативных документах не изменились. Единственное, что изменилось, — ответственность органов власти всех уровней. За полтора года в стране ликвидированы организационная структура, кадры, которые готовились очень непросто, вся ресурсная база, ликвидировано Министерство семьи, молодежи и спорта. А альтернатива не предложена. Государство самоустранилось от решения этих вопросов, и мы уже видим первые результаты на судьбах конкретных детей». Будет очень жаль, если с карты сиротства Украины станет исчезать зеленый, сменяясь желтым или, что еще печальнее, красным цветом…
Источник: www.zn.ua
В Україні 8 млн. 80 тис. дітей. З них - 98 тисяч дітей-сиріт і тих, хто позбавлений батьківської опіки. Лише третина цих дітей підлягає усиновленню. При цьому ризик стати сиротою на сході країни в три-чотири рази більше, ніж на заході. Про це говорила співголова правління Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей» Людмила Волинець, представляючи 10 червня на семінарі-практикумі «Сім'я для кожної дитини» карту сирітства Україні, розфарбовану за принципом показників ступеня небезпеки, де червоний означав найгіршу ситуацію, жовтий - середні показники , а зелений - кращі по країні. «Якщо в західних регіонах сиріт 0,5% від загальної кількості дітей, то в східних - 1,8-2%. Рекордсменом у цій сумній статистиці є Миколаївська область - 2,2% (4,5 тисячі дітей). Високі рівні смертності працездатного населення і злочинності в цьому регіоні, а також інші соціальні фактори дорослого суспільства призводять до сирітства дітей ». Несприятлива ситуація також у Дніпропетровській та Донецькій областях. Практично немає дітей-сиріт у Тернопільській, Чернівецькій та Львівській областях. Найбільше усиновлень відбувається в Києві та Севастополі, а також у Донецькій, Львівській та Херсонській областях. І хоча в останні роки в Україні спостерігалася тенденція до зменшення випадків відмови батьків від дитини (з 2005 по 2010 роки - на 41%). Згідно з даними Держкомстату, кількість відмовників зменшувалася обернено пропорційно зростанню числа новонароджених в країні і прямо пропорційно зростанню сум державної допомоги), викорінити соціальне сирітство повністю, на жаль, представляється малоймовірним. Зате ситуацію можна суттєво покращити. Проте в цьому нинішній уряд України, схоже, зацікавлений значно менше, ніж попередній. Чого-чого, а політичної волі та особистого контролю щодо долі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, президенту В. Ющенку було не позичати ...
В рамках семінару був представлений досвід Польщі в реформуванні системи сімейного влаштування дітей-сиріт. На початку 1990-х в цій країні почали проводити політику деінституціалізації дітей, тобто зменшувати кількість дитячих інтернатних установ шляхом впровадження нової системи соціальних послуг, орієнтованих на профілактику дитячого неблагополуччя, реінтеграцію дітей в біологічні сім'ї, влаштування до сімейних форм виховання, розвиток у дітей умінь і навичок самостійного життя або створення умов, наближених до сімейних.
Щорічно, як у Польщі, так і в Україну, поліпшити становище дітей-сиріт і тих, хто позбавлений батьківської опіки, намагаються за допомогою різних нормативно-правових актів та вдосконалення законодавства. Експерти та політики шукають нові шляхи вирішення проблеми. І в Польщі, і в Україні досі зберігається практика позбавлення батьківських прав та життєустрою дітей в дитячі будинки та школи-інтернати. 25-30 тисяч маленьких поляків сьогодні містяться в таких установах (приблизно стільки ж маленьких українців - 28 тисяч, згідно торішнім заявам М. Азарова, знаходяться в будинках дитини та інтернатах нашої країни). Трьом тисячам з них ще немає п'яти років. Як відомо, Євросоюз, після вступу Польщі в 2004 році, висунув ряд вимог щодо впорядкування польського сімейного законодавства, під що були виділені кошти. У квітні цього року в Польщі був прийнятий закон про підтримку сім'ї - як біологічної (для профілактики сирітства), так і приймальної. Деяким його нормам України, що почала процес деінституалізації дітей-сиріт на десять років пізніше Польщі, може поки лише позаздрити. Зокрема, нормі, яка передбачає зниження кількості дітей, які містяться в інтернатних установах (не більше 30, а до 2020-го - не більше 14), появі сімейних помічників та координаторів альтернативного догляду, а також зміни правового статусу прийомних сімей. Крім іншого, польські батьки-вихователі зможуть тепер скористатися 30-денною відпусткою, під час якої про дітей дбатиме інша прийомна сім'я.
Серйозна відміна польського досвіду в цій сфері від українського полягає в тому, що наша країна, не чекаючи рекомендацій від Європейського співтовариства і без жодної копійки на це від Євросоюзу, взялася впорядковувати своє сімейне законодавство самостійно, вносячи поправки і зміни після того, як чітко визначилася з пріоритетами. Так, на першому місці серед форм влаштування українських дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сьогодні усиновлення. Далі йдуть опіка та піклування, як правило, у сім'ях родичів. Потім - прийомні сім'ї та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу). У інтернатний заклад дитина може бути відправлена тільки тоді, коли вичерпані всі можливості влаштувати її в сім'ю. Але навіть переведення дитини до інтернату не позбавляє органи опіки та піклування обов'язку продовжувати шукати йому сім'ю. На жаль, остання норма виконується відповідною службою далеко не завжди. Один із прикладів - історія, розказана ZN.UA у статті «За пом'якшення сердець, або Історія одного удочеріння» (№ 15 від 22 квітня 2011 року). Тим часом міжнародне усиновлення, на думку Л. Волинець, означає нездатність держави захистити власних дітей ...
І все ж прогрес у сфері деінституалізації України дітей існує. У 2010 році кількість вихованців шкіл-інтернатів при Міннауки та освіти склало 5412 чоловік. У порівнянні з 2005-м (11 654) цифра зменшилася більш ніж у два рази. При цьому число дітей, які виховуються у прийомних сім'ях та ДБСТ, в минулому році склало 9024 дитини. А це майже у вісім разів більше, ніж у 2005 році (1313). Українці, які зважилися на усиновлення, отримують від держави одноразові виплати, як і при народженні первістка. З 2005 року кількість національних усиновлень зросла з 1419 до 2247 в 2010-му. А міжнародних, навпаки, зменшилася, відповідно, з 2156 до 1202.
До речі, введення одноразових виплат при усиновленні викликало безліч суперечок про те, чи не стануть українці всиновлювати через гроші. Але чи можна розбагатіти, отримавши початкові 4800 грн., За які дитині потрібно купити хоча б мінімальний набір одягу (адже не секрет, що з інтернату прийомні батьки забирають його в тому, що самі принесли), облаштувати спальне місце і підготувати до школи? У суспільстві в цілому і в ЗМІ зокрема існує сильний, хоча і не завжди обгрунтований настрій на негатив. Так, наприклад, мало хто згадував про те, що свого часу з вулиць «зникли» безпритульні діти. Зате багато пишуть про те, що створення прийомних сімей та ДБСТ - явище негативне, оскільки за цим стоїть лише комерційний інтерес прийомних батьків. За словами Людмили Волинець, батьки-вихователі після таких публікацій часто запитують про те, чи існує можливість подати в суд на видання , що образило їх. На жаль, захистити 3700 прийомних сімей (саме стільки їх сьогодні в Україну) від наклепів, коли не називають конкретних прізвищ, неможливо.
І в Польщі, і в Україні інтернатні установи чинять опір реформуванню. Так, у Польщі норму «не більше 30 дітей» інтернати примудряються оминати, ділячи 90 дітей на три групи, кожна з яких отримує свого директора і персонал. При цьому всі вони продовжують співіснувати під одним дахом і мають спільну інфраструктуру.
В Україні ж у 2007 році з ініціативи Міннауки та освіти зі статті 18 Закону від 2005 року «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» була виключена друга частина, що свідчила, що «в інтернатному закладі не може виховуватися більше 50 дітей ». Чому ця норма була важлива? Якщо в сирітському закладі утримується не більше 50 дітей, то це не дозволяє організовувати при ньому загальноосвітню школу, де діти вчаться в ізоляції, не отримуючи ніякого досвіду життя в суспільстві. І хоча подібна зміна в 2008 році була визнана неконституційною, впевненості в тому, що сьогодні існує яка-небудь можливість відновити цю норму, немає.
Принцип «гроші ходять за дитиною» стосовно інтернатних установ в Україні як і раніше не працює (фінансуватися державою в 2006 році експериментальний проект у Київській області по впровадженню принципу «гроші ходять за дитиною» виявився точковим і короткостроковим. Його дію, на жаль, не вдалося поширити на дітей в інтернатних установах.). Навпаки - в установу надходять гроші, а під них «затягують» дітей. Сьогодні кількість дітей в будинках дитини та в інтернатах зменшилась на 40%. Відтік вихованців загрожує матеріально технічній базі та штату інтернатів. І після торішньої заяви прем'єр-міністра М. Азарова про те, що необхідно покращувати умови в діючих інтернатах, а також будувати нові, чиновники стали вирішувати проблему за рахунок дітей, що забираються з родин. У Запорізькій області відомі випадки, коли при інтернатах відкривалися санаторні групи. Замість того, щоб працювати з проблемними сім'ями, намагаючись зберегти дитині її біологічну сім'ю, соціально-неблагополучних батьків вмовляють здавати в такі групи часто хворіючих дітей. Так звані сирітські групи здоров'я працюють цілодобово сім днів на тиждень і небезпечні тим, що в результаті дитина буде остаточно відібрана у сім'ї та «усиновлена» державною установою. Не виключено, що в майбутньому в інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, будуть брати і здорових дітей з неблагополучних сімей. Між тим, Комітет ООН і так стривожений стабільно високими показниками позбавлення батьківських прав в Україні, що призводить до неприпустимо великої кількості дітей, які не можуть виховуватися в сімейному середовищі. У 2010 році батьківських прав були позбавлені 7939 батьків.
У 2010-2011 роках, в умовах «невизначеності та відсутності пріоритетів, які б демонстрували перші особи держави», стали зменшуватися і обсяги національного усиновлення. За словами екс-міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія Павленка, «є високий ризик згортання національного усиновлення взагалі і повернення до ситуації шестирічної давності, коли в Україну переважало міждержавне усиновлення над національним. Тоді це мотивувалося тим, що українці нібито не хочуть всиновлювати, бо бідні, нещасні і злі. Насправді, коли держава запропонувала зрозумілий механізм усиновлення, повноцінну службу захисту дітей, ситуація радикально змінилася протягом двох років ».
«За рік кількість дітей, влаштованих у сім'ї, зменшилася на 40%, - заявив Юрій Павленко у травні під час круглого столу« Приниження і насильство над дітьми. Українські реалії ». - Ніяких об'єктивних причин для цього не існує, законодавство залишилося тим же, норми, пріоритетність в законодавстві та нормативних документах не змінилися. Єдине, що змінилося, - відповідальність органів влади всіх рівнів. За півтора року в країні ліквідовано організаційну структуру, кадри, які готувалися дуже непросто, вся ресурсна база, ліквідовано Міністерство сім'ї, молоді та спорту. А альтернатива не запропонована. Держава самоусунулася від вирішення цих питань, і ми вже бачимо перші результати на долях конкретних дітей ». Буде дуже шкода, якщо з карти сирітства України стане зникати зелений, змінюючись жовтим або, що ще сумніше, червоним кольором ...
