Сирітська карта України: змінюємо зелений на червоний?

img

Родина

Сирітська карта України: змінюємо зелений на червоний?

Источник: www.zn.ua


В Україні 8 млн. 80 тис. дітей. З них - 98 тисяч дітей-сиріт і тих, хто позбавлений батьківської опіки. Лише третина цих дітей підлягає усиновленню. При цьому ризик стати сиротою на сході країни в три-чотири рази більше, ніж на заході. Про це говорила співголова правління Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей» Людмила Волинець, представляючи 10 червня на семінарі-практикумі «Сім'я для кожної дитини» карту сирітства Україні, розфарбовану за принципом показників ступеня небезпеки, де червоний означав найгіршу ситуацію, жовтий - середні показники , а зелений - кращі по країні. «Якщо в західних регіонах сиріт 0,5% від загальної кількості дітей, то в східних - 1,8-2%. Рекордсменом у цій сумній статистиці є Миколаївська область - 2,2% (4,5 тисячі дітей). Високі рівні смертності працездатного населення і злочинності в цьому регіоні, а також інші соціальні фактори дорослого суспільства призводять до сирітства дітей ». Несприятлива ситуація також у Дніпропетровській та Донецькій областях. Практично немає дітей-сиріт у Тернопільській, Чернівецькій та Львівській областях. Найбільше усиновлень відбувається в Києві та Севастополі, а також у Донецькій, Львівській та Херсонській областях. І хоча в останні роки в Україні спостерігалася тенденція до зменшення випадків відмови батьків від дитини (з 2005 по 2010 роки - на 41%). Згідно з даними Держкомстату, кількість відмовників зменшувалася обернено пропорційно зростанню числа новонароджених в країні і прямо пропорційно зростанню сум державної допомоги), викорінити соціальне сирітство повністю, на жаль, представляється малоймовірним. Зате ситуацію можна суттєво покращити. Проте в цьому нинішній уряд України, схоже, зацікавлений ​​значно менше, ніж попередній. Чого-чого, а політичної волі та особистого контролю щодо долі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, президенту В. Ющенку було не позичати ...

 

В рамках семінару був представлений досвід Польщі в реформуванні системи сімейного влаштування дітей-сиріт. На початку 1990-х в цій країні почали проводити політику деінституціалізації дітей, тобто зменшувати кількість дитячих інтернатних установ шляхом впровадження нової системи соціальних послуг, орієнтованих на профілактику дитячого неблагополуччя, реінтеграцію дітей в біологічні сім'ї, влаштування до сімейних форм виховання, розвиток у дітей умінь і навичок самостійного життя або створення умов, наближених до сімейних.

Щорічно, як у Польщі, так і в Україну, поліпшити становище дітей-сиріт і тих, хто позбавлений батьківської опіки, намагаються за допомогою різних нормативно-правових актів та вдосконалення законодавства. Експерти та політики шукають нові шляхи вирішення проблеми. І в Польщі, і в Україні досі зберігається практика позбавлення батьківських прав та життєустрою дітей в дитячі будинки та школи-інтернати. 25-30 тисяч маленьких поляків сьогодні містяться в таких установах (приблизно стільки ж маленьких українців - 28 тисяч, згідно торішнім заявам М. Азарова, знаходяться в будинках дитини та інтернатах нашої країни). Трьом тисячам з них ще немає п'яти років. Як відомо, Євросоюз, після вступу Польщі в 2004 році, висунув ряд вимог щодо впорядкування польського сімейного законодавства, під що були виділені кошти. У квітні цього року в Польщі був прийнятий закон про підтримку сім'ї - як біологічної (для профілактики сирітства), так і приймальної. Деяким його нормам України, що почала процес деінституалізації дітей-сиріт на десять років пізніше Польщі, може поки лише позаздрити. Зокрема, нормі, яка передбачає зниження кількості дітей, які містяться в інтернатних установах (не більше 30, а до 2020-го - не більше 14), появі сімейних помічників та координаторів альтернативного догляду, а також зміни правового статусу прийомних сімей. Крім іншого, польські батьки-вихователі зможуть тепер скористатися 30-денною відпусткою, під час якої про дітей дбатиме інша прийомна сім'я.

Серйозна відміна польського досвіду в цій сфері від українського полягає в тому, що наша країна, не чекаючи рекомендацій від Європейського співтовариства і без жодної копійки на це від Євросоюзу, взялася впорядковувати своє сімейне законодавство самостійно, вносячи поправки і зміни після того, як чітко визначилася з пріоритетами. Так, на першому місці серед форм влаштування українських дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сьогодні усиновлення. Далі йдуть опіка та піклування, як правило, у сім'ях родичів. Потім - прийомні сім'ї та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу). У інтернатний заклад дитина може бути відправлена тільки тоді, коли вичерпані всі можливості влаштувати її в сім'ю. Але навіть переведення дитини до інтернату не позбавляє органи опіки та піклування обов'язку продовжувати шукати йому сім'ю. На жаль, остання норма виконується відповідною службою далеко не завжди. Один із прикладів - історія, розказана ZN.UA у статті «За пом'якшення сердець, або Історія одного удочеріння» (№ 15 від 22 квітня 2011 року). Тим часом міжнародне усиновлення, на думку Л. Волинець, означає нездатність держави захистити власних дітей ...

 

І все ж прогрес у сфері деінституалізації України дітей існує. У 2010 році кількість вихованців шкіл-інтернатів при Міннауки та освіти склало 5412 чоловік. У порівнянні з 2005-м (11 654) цифра зменшилася більш ніж у два рази. При цьому число дітей, які виховуються у прийомних сім'ях та ДБСТ, в минулому році склало 9024 дитини. А це майже у вісім разів більше, ніж у 2005 році (1313). Українці, які зважилися на усиновлення, отримують від держави одноразові виплати, як і при народженні первістка. З 2005 року кількість національних усиновлень зросла з 1419 до 2247 в 2010-му. А міжнародних, навпаки, зменшилася, відповідно, з 2156 до 1202.

 

До речі, введення одноразових виплат при усиновленні викликало безліч суперечок про те, чи не стануть українці всиновлювати через гроші. Але чи можна розбагатіти, отримавши початкові 4800 грн., За які дитині потрібно купити хоча б мінімальний набір одягу (адже не секрет, що з інтернату прийомні батьки забирають його в тому, що самі принесли), облаштувати спальне місце і підготувати до школи? У суспільстві в цілому і в ЗМІ зокрема існує сильний, хоча і не завжди обгрунтований настрій на негатив. Так, наприклад, мало хто згадував про те, що свого часу з вулиць «зникли» безпритульні діти. Зате багато пишуть про те, що створення прийомних сімей та ДБСТ - явище негативне, оскільки за цим стоїть лише комерційний інтерес прийомних батьків. За словами Людмили Волинець, батьки-вихователі після таких публікацій часто запитують про те, чи існує можливість подати в суд на видання , що образило їх. На жаль, захистити 3700 прийомних сімей (саме стільки їх сьогодні в Україну) від наклепів, коли не називають конкретних прізвищ, неможливо.

І в Польщі, і в Україні інтернатні установи чинять опір реформуванню. Так, у Польщі норму «не більше 30 дітей» інтернати примудряються оминати, ділячи 90 дітей на три групи, кожна з яких отримує свого директора і персонал. При цьому всі вони продовжують співіснувати під одним дахом і мають спільну інфраструктуру.

 

В Україні ж у 2007 році з ініціативи Міннауки та освіти зі статті 18 Закону від 2005 року «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» була виключена друга частина, що свідчила, що «в інтернатному закладі не може виховуватися більше 50 дітей ». Чому ця норма була важлива? Якщо в сирітському закладі утримується не більше 50 дітей, то це не дозволяє організовувати при ньому загальноосвітню школу, де діти вчаться в ізоляції, не отримуючи ніякого досвіду життя в суспільстві. І хоча подібна зміна в 2008 році була визнана неконституційною, впевненості в тому, що сьогодні існує яка-небудь можливість відновити цю норму, немає.

 

Принцип «гроші ходять за дитиною» стосовно інтернатних установ в Україні як і раніше не працює (фінансуватися державою в 2006 році експериментальний проект у Київській області по впровадженню принципу «гроші ходять за дитиною» виявився точковим і короткостроковим. Його дію, на жаль, не вдалося поширити на дітей в інтернатних установах.). Навпаки - в установу надходять гроші, а під них «затягують» дітей. Сьогодні кількість дітей в будинках дитини та в інтернатах зменшилась на 40%. Відтік вихованців загрожує матеріально технічній базі та штату інтернатів. І після торішньої заяви прем'єр-міністра М. Азарова про те, що необхідно покращувати умови в діючих інтернатах, а також будувати нові, чиновники стали вирішувати проблему за рахунок дітей, що забираються з родин. У Запорізькій області відомі випадки, коли при інтернатах відкривалися санаторні групи. Замість того, щоб працювати з проблемними сім'ями, намагаючись зберегти дитині її біологічну сім'ю, соціально-неблагополучних батьків вмовляють здавати в такі групи часто хворіючих дітей. Так звані сирітські групи здоров'я працюють цілодобово сім днів на тиждень і небезпечні тим, що в результаті дитина буде остаточно відібрана у сім'ї та «усиновлена» державною установою. Не виключено, що в майбутньому в інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, будуть брати і здорових дітей з неблагополучних сімей. Між тим, Комітет ООН і так стривожений стабільно високими показниками позбавлення батьківських прав в Україні, що призводить до неприпустимо великої кількості дітей, які не можуть виховуватися в сімейному середовищі. У 2010 році батьківських прав були позбавлені 7939 батьків.

У 2010-2011 роках, в умовах «невизначеності та відсутності пріоритетів, які б демонстрували перші особи держави», стали зменшуватися і обсяги національного усиновлення. За словами екс-міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія Павленка, «є високий ризик згортання національного усиновлення взагалі і повернення до ситуації шестирічної давності, коли в Україну переважало міждержавне усиновлення над національним. Тоді це мотивувалося тим, що українці нібито не хочуть всиновлювати, бо бідні, нещасні і злі. Насправді, коли держава запропонувала зрозумілий механізм усиновлення, повноцінну службу захисту дітей, ситуація радикально змінилася протягом двох років ».

 «За рік кількість дітей, влаштованих у сім'ї, зменшилася на 40%, - заявив Юрій Павленко у травні під час круглого столу« Приниження і насильство над дітьми. Українські реалії ». - Ніяких об'єктивних причин для цього не існує, законодавство залишилося тим же, норми, пріоритетність в законодавстві та нормативних документах не змінилися. Єдине, що змінилося, - відповідальність органів влади всіх рівнів. За півтора року в країні ліквідовано організаційну структуру, кадри, які готувалися дуже непросто, вся ресурсна база, ліквідовано Міністерство сім'ї, молоді та спорту. А альтернатива не запропонована. Держава самоусунулася від вирішення цих питань, і ми вже бачимо перші результати на долях конкретних дітей ». Буде дуже шкода, якщо з карти сирітства України стане зникати зелений, змінюючись жовтим або, що ще сумніше, червоним кольором ...


Залиште свій коментар