В очікуванні Дауна. Лікарняні замальовки
Джерело: ФОМА
Я їхала в «жіночу» лікарню від «свого» - дільничного лікаря, але переживала неабияк: знайома поліклініка начебто переконала, що грубі питання докторів типу «Ну що, перервемо?» І «Ти все життя маєш намір народжувати?» - Це всього лише православний підвид фольклорних інтернет-страшилок для майбутніх мам. Але, може, мені просто з лікарями щастило? Або допомагав страхітливий ефект довжелезної спідниці, припасеної для відбивання зайвих питань?
На дверях відділення напис: «Спеціалізація - невиношування вагітності». Символічно. Я приїхала «на збереження». Перший напрямок - на узі. Лікар-узіст, перервавши переговори з менеджером якогось автосалону, пояснив: «На даному терміні ми шукаємо аномалії, що призводять до загрози викидня». Знайшов:
- Один показник зависокий, це за останніми даними говорить про підвищений ризик народження дитини з хромосомними аномаліями, такими, наприклад, як ...
- Так-так, я розумію, спасибі, - намагаюся вибігти скоріше. Хромосомні аномалії - це найчастіше синдром Дауна. Або Едвардса. Що тут скажеш?
- Лікар дасть направлення на генетичну експертизу, - чую у дверях як крізь ватяний матрац на голові.
Думка крізь сльози була одна: «Ну, дочекалася, ось тепер навчишся ти любити дітей! Дратували здорові? Кричала на «повільних»? Подивишся, що таке повільний». Трохи пізніше і спокійніше, хоча ще не дуже щиро: «Слава Богу! Кажуть, такі діти і правда вчать любові».
Чоловік знітився, але сказав по телефону: «Господь не месник. Годі самоїдством займатись, дитя все відчуває, вирішить, що ти не рада». Не рада?... Лукава думка: «А може, якось само... Викидень...» - була. Але швидко пройшла. У відділенні. Там цілком у традиціях фольклору питали: «І що, ти будеш зберігати? А тобі треба?». Мозок відгукнувся «неправославною» грубістю, вголос відповіла: «Треба».
Один священик казав, що число жінок, що зізналися в абортах, величезне. Здивувало, але сусідки по палаті залишили інше враження. Тут тим, у кого загроза раннього викидня, пропонували «чистку»: шанси, мовляв, все одно малі, навіщо чекати ускладнень. Жінки ображалася: «Ми сюди не на аборт прийшли! Що у вас за спосіб «збереження»? Лікуйте!». Їх було п'ятеро, тих, хто ображався. Одна - воцерковлена, решта - «прості». У шостої дійсно виникли ускладнення, але коли після великої крововтрати лікарі намагалися відправити її в операційну, вона плакала і відбивалася:
- Я вранці була на узі! У нього серце б'ється! Ви з глузду з'їхали. Їй дозволили чекати до кінця, але «під наглядом», в хірургії.
Може, така палата дісталася? Чула внизу у медсестер, що «абортниць» кладуть окремо за численними проханнями тих, хто «зберігається».
Сусідки підбадьорювали: «Та ну його, це узі!». Згадували знайомих, у яких «в підсумку виявилося все добре», одна жінка розповіла, що лежить повторно: малюкові вже 20 тижнів, а адже спочатку узіст діагностував «завмерлу» вагітність, пропонували перервати...
Підбадьорює - не підбадьорює, але треба знати, до чого готуватися. За запитом «синдром Дауна» інтернет одразу запропонував сайти реабілітаційних центрів, медичні статті та... вірші хлопчика з таким синдромом, опубліковані в «Фомі». Вірші! Ось тоді я зрозуміла, що страх іде геть, а замість лукавого «може, саме вирішиться» оселяється жалість до мого малюка, який може бути таким чудесним - і таким недозрозумілим в світі.
Лікарі у відділенні оптимістами не були. Виписали вітамін Е і чекали, щодня пояснюючи, що «відбувається природний відбір». Я зателефонувала дільничній та пила додаткові пігулки таємно, потім нас з малюком відправили на «денний».
Денний стаціонар у відділенні, як виявилося - це десять ліжок по сусідству з процедурною, абортарій за сумісництвом. Туди з ранку приходять ті, що «зберігаються» за ліками - і інші, на «операцію».
Одна доглянута, інтелігентного вигляду жінка прийшла з дочкою-підлітком. Я подумала - за ліками (на вулиці лід, дочка, напевно, допомагала дійти). А через десять хвилин жінку покликали туди. Я зрозуміла навіщо, тільки коли почула крики... Що це - послання дочки: «Дивись, так могло бути і з тобою»?
Смерть за стіною - це дуже реальне відчуття. У процедурній ще не працює батарея, створюючи образ якогось крижаного скандинавського пекла... Я вийшла з палати в туманний коридор, смутно чула, як втішає медсестра: «Не плач, не лякай дитину, йди нагору, до своїх». Я втекла... Повернулася з «своєї» палати через півгодини, може, трохи більше - а жінок, які відходили від наркозу, було вже чотири. Всі дуже мучилися - не знаю, чи це грубість лікарів (лікарів!...) - чи Господь таким чином робить тверезим? Здається, що навіть після операції кесаревого розтину жінки зовні мучаться менше.
На другий день мені дали направлення в новий перинатальний центр «на кров» для генетичної експертизи, і я розпрощалася з цією лікарнею.
Можливе «даунятко» в утробі заворушилося рано, і ще через два тижні я точно знала, яким він буде: спокійним і сильним. Всі мої діти поводилися по-різному ще в животі. Старший дошкуляв мамі «танцями» і тепер це - «ураган», середній лякав мовчанням - тепер веселить повільною мрійливістю, а цей - «потягувався» розмашисто, сильно, але нечасто. У сімнадцять тижнів...
Священики в храмі були одностайні: не сумувати і причащатися частіше. А дружина одного з них розповіла, як генетик сердито «вичитував» її, відправляючи на аборт з ризиком аномалій один до сорока п'яти. (Дитина народилася, до слова, абсолютно здоровою). Я зрозуміла з опису, що направили мене до того ж генетика і хотіла було не ходити зовсім, але потрібно було дізнатися хоча б, до яких проблем готуватися.
«Боже, доктор набриатиме «порадами» - адже ризики моєї дитини узіст чомусь оцінив аж 60%!» - Я готувалася до гіршого, йдучи за результатом експертизи. І перед дверима кабінету зрозуміла, як я відповім «коли що». Мій ризик померти коли-небудь дорівнює 100%, але це не привід для суїциду сьогодні!
Результат аналізів був оптимістичним, я вилетіла за двері здивувати чоловіка, а він в цей час розмовляв з пацієнткою. Події відбувалися в перинатальному центрі і до чоловіка, помітивши підрясник, з сусіднього відділення підійшла жінка з проханням хрестити новонародженого.
У дитини важкий порок серця. Шансів вижити немає. Ніяких. Лікарі в консультації при відмові від аборту називали жінку садисткою. А вона читала про аборт на пізніх термінах, і знала, де справжній садизм. Увечері дитину хрестили. Тепер за межою видимого світу у неї є первісток, у якого є ім'я, який молиться за неї і знає: мама - не вбивця...
А я з тих пір якось непомітно остаточно заспокоїлася. Вирішила поки не записуватися заздалегідь ні в які реабілітаційні центри. Просто чекала дитину. Син виявився здоровий... Слава Богу!
Олена Фетісова