І знову лютий

І знову лютий

На дворе мороз, но солнышко светит по-весеннему ярко. Снова на улице февраль, не прекращается 12 месяцев подряд.

В фейсбуке можно отмотать жизнь назад как киноленту. Листаешь фотографии - и сердце ускоряет биение и появляется комок в горле.

Ведь одно только упоминание о днях, когда ты впервые осознавал, что во всей твоей стране идет война – одно только упоминание об этом – сплошная боль.

24 февраля мы просыпаемся от взрывов.

25 февраля. Невозможно вторые сутки наблюдать в телеграмме, как танковые колонны заходят внутрь страны. Мы отрываемся от новостей – на оперативке решаем немедленно организовать работу Шелтера. Опасаемся: вдруг через несколько дней танки дойдут до Днепра?

Но после вздыхаем с облегчением: работа дает занятость, дает смысл, дает возможность отвлечься от войны в прямом эфире. 26 февраля Шелтер принимает первых жителей.

На складе появятся первые переселенцы. С темными лицами, растерянные, отчаявшиеся. Нужно все: одежда, продукты, средства гигиены, постельные принадлежности. Бросаем клич в соцсетях. Каждый день нам привозят все это знакомые и совсем не знакомые люди.

Основатель фонда Андрей Пинчук и главный больничный клоун Доктор Фонарик садятся за баранку, находят других отчаянных водителей и начинают ежедневные рейсы по дорогам, где асфальт разбит минами, где на горизонте курится дым от взрывов. Женщины садятся за телефоны и принимают заказы на вывоз людей из Харькова. С 6 утра до 12 ночи голоса в трубке взывают о помощи.

«Заберите, прошу! Мы не дойдем до станции метро, это несколько кварталов, транспорт не ходит, муж лежачий после операции».

«На проспекте Гагарина заберете? Это нам две станции хромать по шпалам. Нет, вверх не поднимемся, там постоянные обстрелы. Как-нибудь под землей дойдем».

«Не заберете ли с двумя животными и тремя детьми? Никто не хочет брать…»

В суматохе непрерывной работы приходит весна. Ее никто не замечает.

Уже в начале марта мы покупаем большой автобус. «СОС дитячі містечка Україна» – какое же точное у вас название! Именно благодаря вашему финансированию началась грандиозная операция «горячая эвакуация»!

Как спасательный корабль, автобус ежедневно курсирует между двумя мирами: первым, где живут в сырых подвалах, содрогаясь от взрывов, и вторым, где вполне тихо и мирно. Дети жадно выглядывают в окошечки автобуса: здесь светятся уличные фонари? Здесь можно спокойно гулять на солнышке возле дома?

Эвакуированные люди, не знающие, куда двигаться дальше, отдыхают в Шелтере. 2 марта у нас останавливается на ночевку детдом из Мариуполя. Детей много, они спят в спортзале. Мы еще не знаем, что будет означать для нас слово «Мариуполь» через месяц. Как мы будем счастливы, что этих детей успели вывезти.

Ни одного эвакуированного человека мы не бросаем прямо в Днепре беспомощным. Если семья не знает, куда ехать – направляем в наш Шелтеру или в другие аналогичные.

Ежедневно бегают из города в Шелтер и обратно бусики с продовольствием, средствами гигиены, матрасами, подушками, одеялами. Интерпайп изготавливает и устанавливает в нашем Шелтере домики для животных.

Чтобы принимать новых людей, нужно помогать уезжать предыдущим. Мы договариваемся с волонтерами и местными администрациями европейских городов о принятии наших подопечных. Укрзализныця бронирует для жителей нашего Шелтера места и вагоны в эвакуационных поездах.

13 марта мы фиксируем отметку: за 2 недели полномасштабного вторжения через Шелтер прошли 767 человек: больше, чем за все лето 2014 года.

Гуманитарка начинает поступать отовсюду. На складе появляется множество волонтеров: без них нам ни за что не принять и не разобрать эти эвересты коробок. Мы поражены списком стран, которые помогают украинским переселенцам: Италия, Польша, Германия, Испания, Франция, Швейцария, США…

Наши коллеги, выехавшие с детьми в Европу, без устали работают оттуда, находя новые источники помощи. Но в Украине остается такая большая часть их души, что они не выдерживают и возвращаются.

Склад работает без устали. 123 семьи в день – мы гордимся, кажется, это рекорд! Но нет, следующий рекорд – 203 семьи. Начинаем выдавать по утра таллоны, в мае переходим на чат-бот в телеграмме. 100 талонов в день в нем разбирают за 48 секунд.

Чего только не услышишь в очереди на склад. Женщина после телефонного разговора начинает плакать. Спрашиваем: оказывается, это слезы радости: ее сестре удалось уехать из заблокированного Мариуполя, она уже на украинском блокпосте.

Вентрикулоскоп! Доехал прибор для Клинического центра им. Руднева, на который мы начинали сбор в далеком 2020 году. Привет из мирной жизни. Сбор был завершен в декабре 2021 года, в январе закупили, вентрикулоскоп приехал и надолго лег на складе в Киеве. Вокруг взрывались ракеты, а он ждал, пока врага выгонят из Киевской области, украинцы придут в себя и вернутся к обычным делам. Жизнь продолжается, и в Днепре лечат детей.

Нашим постоянным подопечным с инвалидностью мы помогаем, как и всем, гуманитаркой, лекарствами, а самое главное спецпитанием. Оно надолго пропадает из аптек, поэтому мы заказываем его везде, чтобы только развеять страх родителей, что завтра ребенку нечего будет есть.

Пасха. Мы пишем в Фейсбуке: «Пусть как можно быстрее можно будет сказать: Смерть, где твое жало? Ад, где твоя победа?» Теплится надежда на то, что война закончится скоро.

На 31 мая у нас уже 2 автобуса, второй приобретен за средства Ukraine TrustChain. Маломобильных людей приходится возить в багажном отделении на грудах матрасов и подушек. Первую поездку в багажном отделении совершает наш основатель Андрей Пинчук, чтобы убедиться: это безопасно.

За конец февраля и весну в нашем Шелтере останавливалось 2807 человек.

Лето встречает жарой в День защиты детей.

Постоянно в нашем Шелтере развлекают детей больничные клоуны, волонтеры проводят мастер-классы и занятия по арт-терапии. Но 1 июня – кажется, первая дата за месяцы войны, которую мы пытаемся отметить маленьким праздником в Шелтере и в Иоанновом центре. Танцевальный мастер-класс на улице, небольшие подарки.

Слова «защита детей» как будто потеряли всякий смысл. Но ведь именно этим мы занимаемся уже четвертый месяц: защищаем детей. Раньше – от болезней и правонарушений. А теперь приходится – от российских снарядов.

Летом мы теряем надежду на скорейшее прекращение войны. Но уверенность в нашей победе крепнет каждый день. Мы набираем воздух в легкие: это не забег на короткую дистанцию, это длинный марафон.

Лето становится временем системных изменений, в отличие от спонтанных, происходивших весной.

Мы покупаем третий автобус благодаря помощи православных приходов Германии, а затем четвертый – за счет украинских благотворителей. Микроавтобус помогает приобрести наш клоун Фонарик и европейские ассоциации больничных клоунов. 

Не раз наши автобусы попадают под обстрел. Но все заканчивается хорошо, убийственная подлость врага никого не останавливает. Мы продолжаем эвакуацию – в бронежилетах от «Жизнелюба».

В середине июля «Киддисвит» предоставляет нам еще одно огромное складское помещение: катастрофически не хватало места для фасовки и сохранения гуманитарной помощи. Наш склад на Троицкой становится только местом выдачи.

В системе выдачи тоже шаг вперед. Теперь можно заказать гуманитарную помощь, заполнив электронную анкету. Менеджеры обрабатывают анкеты, проверяют документы, отправляют получателям смс с датой и временем выдачи помощи. Электронная система, созданная департаментом IT компании «Киддисвит» облегчает формирование документов, процесс становится конвейерным. Теперь мы можем обслуживать ежедневно несколько сотен семей!

И это очень вовремя, потому что только в городе Днепре в июле более 110 тысяч переселенцев, а в области – почти 300 тысяч.

Летом начинает работать наша Мобильная гуманитарная станция: теперь мы доставляем гуманитарку в громады Днепропетровской области за пределами Днепра и прифронтовых территорий. Кроме продуктов и средств гигиены, мы везем туда пледы, постельное белье, посуду от Save the Children. Многие переселенцы плачут, радуясь значительной помощи и омывая слезами свое заброшенное жилье и забытое спокойствие.

Усиливается наша дружба с крупными международными гуманитарными организациями, такими как Save the Children, WFP (Всемирная продовольственная программ ООН), World Central Kitchen, Ukraine TrustChain, International Rescue Committee. 

В начале осени мы подводим итоги.

5 сентября в Международный день благотворительности публикуем статистику за полгода работы в условиях полномасштабной войны. Огромные цифры, которые никогда не видела даже наша годовая статистика. Эти цифры политы потом и кровью украинцев.

Более 63 миллионов гривен мы получили от украинских и зарубежных партнеров. 3 520 человек прошли через Шелтер. 8 420 человек эвакуировали из горячих точек в Днепр. 1 966 человек уехали с нашей помощью в страны Европы. 12 367 семей получили гуманитарную помощь. 250 человек были нашими волонтерами. Некоторые из них стали полноправными членами нашей фондовской семьи.

Осень – духоподъемное время: началось контрнаступление. Освобождают Изюм, освобождают Херсон!

Осень – первые блекауты. Учимся жить с фонарями и пауэрбанками, осваиваем генераторы и старлинки. Лишь на день-два во время массированных обстрелов работа фонда переходит в онлайн. Блэкауты не останавливают выдачу помощи на складе.

В сентябре детей из нашего Шелтера и подопечных с инвалидностью приглашают в Цирк. Как можно собирать много детей в одном месте во время войны, спросите вы. Можно, если артисты выступают в… метро! Впечатлений от необычного спектакля – масса, и о безопасности организаторы позаботились.

Приходит зима, самая темная зима в истории независимой Украины.

Учимся впадать в гибернацию при выключении электроэнергии и работать в любое время суток, когда электричество работает. Даже женщины в офисе овладевают включением генераторов и накачивают мышцы, вынося и занося агрегат.

В нашей жизни мало света, значит, создаем его сами. Начинаем работу над более индивидуальным подходом к помощи переселенцам: рассматриваем и удовлетворяем запросы на бытовую технику и планшеты. Воплощаем проекты помощи детям очками, теплой обувью и одеждой. Получаем первую партию генераторов от Ukraine TrustChain: они принесут тепло и свет самым незащищенным семьям в громадах.

Январь – страшная трагедия в Днепре, которая уносит жизни 46 человек. Сотни людей теряют жилье. Мы, как и весь город, включаемся в помощь пострадавшим.

А затем около первого года войны близится к полному обороту. Соцсети подбрасывают посты со времен, когда война казалась страшной сказкой, навсегда укрощенным чудовищем.

Что мы имеем в феврале 2023 года?

Умение создавать свет из ничего. Навыки плетения самой крепкой в мире спасительной сети горизонтальных связей. Выдержку, стойкость и непреодолимую веру в победу.

Наш год покадрово в фотоальбоме.

Надворі мороз, але сонечко світить по-весняному яскраво. Знову надворі лютий, не припиняється 12 місяців поспіль. 

У фейсбуці можна відмотати життя назад, як кінострічку. Лютий листопад. Лютий серпень. Лютий квітень. 

Гортаєш світлини - й серце пришвидшує биття и зявляється комок у горлі.

Бо одна тільки згадка про дні, коли ти вперше усвідомлював, що у всій твоїй країні йде війна – одна тільки згадка про це – суцільний біль.

24 лютого ми прокидаємося від вибухів.

25 лютого. Неможливо другу добу спостерігати в телеграмі, як танкові колони заходять всередину країни. Ми відриваємося від новин – на оперативці вирішуємо негайно організувати роботу Шелтеру. Побоюємося: аж раптом за кілька днів танки дійдуть до Дніпра? 

Але згодом зітхаємо з полегшенням: робота дає зайнятість, дає сенс, дає можливість відволіктися від війни у прямому ефірі. 26 лютого Шелтер приймає перших мешканців.

На складі з’явлються перші переселенці. З темними обличчями, в розпачі. Потрібно все: одяг, продукти, засоби гігієни, постіль. Кидаємо клич у соцмережі. Щодня нам привозять усе це знайомі й зовсім не знайомі люди.

Засновник фонду Андрій Пінчук та головний лікарняний клоун Доктор Ліхтарик сідають за баранку, знаходять інших відчайдушних водіїв і починають щоденні рейси дорогами, де асфальт побито мінами, де на обрії піднімається дим від вибухів. Дівчата сідають за телефони й приймають замовлення на вивіз людей із Харкова. З 6 ранку до 12 ночі розгублені, налякані голоси у слухавці.

«Заберіть, прошу! Ми не дійдемо до станції метро, це кілька кварталів, транспорт не ходить, чоловік лежачий».

«На проспекті Гагаріна заберете? Це нам дві станції кульгати по шпалах. Ні, нагору не вийдемо, там постійні обстріли. Якось під землею».

«Чи не заберете з двома тваринками й трьома дітьми? Ніхто не хоче брати…»

В метушні безперервної роботи приходить весна. Її ніхто не помічає.

Вже на початку березня ми купуємо великий автобус. «СОС дитячі містечка Україна» - яка ж точна у вас назва! Саме завдяки вашому фінансування відбувалася та грандіозна операція «гаряча евакуація»!

Як рятівний корабель, автобус щодня курсує між двома світами: першим, де досить тихо й мирно, і другим, де живуть у сирих підвалах, здригаючись від вибухів поблизу. Діти жадібно визирають у віконечка автобусу: тут світяться вуличні ліхтарі? Тут можна спокійно гуляти на сонечку біля дому?

Евакуйовані люди, які не знають, куди рухатися далі, відпочивають у Шелтері. 2 березня у нас зупиняється на ночівлю дитбудинок із Маріуполя. Дітей багато, вони сплять у спортзалі. Ми ще не знаємо, що означатиме для нас слово «Маріуполь» через місяць, через два. Які ми будемо щасливі, що цих дітей встигли вивезти.

Жодну евакуйовану людину ми не кидаємо просто в Дніпрі безпорадною. Якщо родина не знає, куди їхати – спрямовуємо до нашого Шелтеру або до інших місць прихистку

Щодня бігають з міста до Шелтеру й назад бусики з харчами, засобами гігієни, матрасами, подушками, ковдрами. Інтерпайп виготовляє та встановлює в нашому Шелтері буди для тварин.

Щоб приймати нових людей, треба допомагати виїжджати попереднім. Ми домовляємося з волонтерами та місцевими адміністраціями з Європи про прийняття наших підопічних. Укрзалізниця бронює для мешканців нашого Шелтеру місця й вагони в евакуаційних потягах.

13 березня ми фіксуємо відмітку: за 2 тижні повномасштабного вторгнення через Шелтер пройшло 767 людей, більше, ніж за все літо 2014 року. 

Гуманітарка починає надходити звідусіль. На складі з’являється безліч волонтерів: без них нам ні за що не прийняти й не розібрати ті еверести коробок. Ми вражені переліком країн, які допомагають українським переселенцям: Італія, Польща, Німеччина, Іспанія, Франція, Швейцарія, США… 

Наші колеги, які виїхали з дітьми в Європу, невтомно працюють звідти, знаходячи нові джерела допомоги. Але в Україні залишається такий великий шматок їхньої душі, що невдовзі вони не витримують і повертаються.

Склад працює невтомно. 123 родини за день – ми пишаємося, здається, це рекорд! Аж ні, наступний рекорд – 203 родини. Починаємо видавати вранці талони на допомогу, у травні переходимо на чат-бот у телеграмі. 100 талонів на день у ньому розбирають за 48 секунд.

Чого тільки не почуєш у черзі на склад. Одна жінка після телефонної розмови починає плакати. Питаємо: виявляється, це сльози радості: її сестрі вдалося виїхати з заблокованого Маріуполя, вона вже на українському блокпості. 

Вентрикулоскоп! Доїхав прилад для Клінічного центру ім. Руднєва, на який ми починали збір у далекому 2020 році. Привіт із мирного життя. Збір було завершено у грудні 2021, в січні закупили, вентрикулоскоп приїхав і надовго ліг на складі у Києві. Навколо вибухали ракети, а він чекав, доки ворога виженуть з київської області, українці опанують себе і повернуться до звичайних справ. Життя продовжується, і в Дніпрі лікують дітей. 

Нашим постійним підопічним з інвалідністю ми допомагаємо, як і всім, гуманітаркою, ліками, а найголовніше спецхарчуванням. Воно надовго пропадає з аптек, тому ми замовляємо його скрізь, щоб тільки втамувати страх батьків, що завтра дитині не буде чого їсти.

Великдень. Ми пишемо у фейсбуці: «Нехай якнайшвидше ми зможемо сказати: Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога?» Жевріє надія на те, що війна закінчиться невдовзі.

На 31 травня ми маємо вже 2 автобуси, другий придбаний за кошти Ukraine TrustChain. Маломобільних людей доводиться возити в багажному відділенні на купах матрасів і подушок. Першу поїздку в багажному відділенні здійснює наш засновник Андрій Пінчук, щоб переконатися: це безпечно.

За кінець лютого і весну в нашому Шелтері зупинялося 2807 людей. 

Літо зустрічає спекою в День захисту дітей. 

Постійно в нашому Шелтеру розважають дітей лікарняні клоуни, волонтери проводять майстер-класи й заняття з арт-терапії. Але 1 червня – здається, перша дата за місяці війни, яку ми намагаємося відмітити маленьким святом у Шелтері та в Іоанновому центрі. Танцювальний майстер-клас надворі, невеличкі подарунки. 

Слова «захист дітей» ніби втратили всілякий сенс. Але ж саме цим ми займаємося вже четвертий місяць: захищаємо дітей. Колись захищали від хвороб чи беззаконня. А тепер доводиться – від російських снарядів. 

Влітку ми втрачаємо надію на швидке припинення війни. Але впевненість у нашій перемозі міцнішає щодня. Ми набираємо повітря в легені: це не забіг на коротку дистанцію, це довгий марафон. 

Літо стає часом системних змін, на відміну від спонтанних, які відбувалися навесні.

Ми купляємо третій автобусі завдяки допомозі православних парафій Німеччіни, а потім четвертий – за кошти українських благодійників. Мікроавтобус допомагає придбати Ян Рогала, наш клоун Ліхтарик та європейські асоціації лікарняних клоунів. Не один раз наші автобуси потрапляють під обстріл. Але все закінчується добре, отже вбивча підлість ворога нікого не зупиняє. Ми продовжуємо евакуацію – у броніках від «Життєлюба».

В середині липня «Кіддісвіт» надає нам ще одне величезне складське приміщення: катастрофічно не вистачало місця для фасовки й збереження усього гуманітарного скарбу: продуктів, засобів гігієни, матрасів, ковдр тощо. Наш склад на Троїцькій стає лише місцем видачі. 

У системі видачі теж величезні зміни. Тепер замовити гуманітарну допомогу можна, заповнивши електронну анкету. Менеджери опрацьовують анкети, перевіряють документи, відправляють отримувачам смс із датою та часом видачі допомоги. Електронна система, створена департаментом IT компанії «Кіддісвіт» полегшує формування документів, процес стає конвеєрним. Тепер ми можемо обслуговувати щодня кількасот сімей!

І це дуже доречно, бо лише в місті Дніпрі в липні більше 110 тисяч переселенців, а в області – майже 300 тисяч.

Влітку ж починає системно працювати наша Мобільна гуманітарна станція: тепер ми доставляємо гуманітарку до громад Дніпропетровської області за межами Дніпра та до прифронтових територій. Окрім продуктів і засобів гігієни ми веземо туди пледи, постільну білизну, посуд від Save the Children. Дехто з людей плаче, радіючи великій допомозі й омиваючи сльозами своє покинуте житло й забутий спокій.

Міцнішає наша дружба з великими міжнародними гуманітарними організаціями, такими як Save the Children, WFP (Всесвітня продовольча програм ООН), World Central Kitchen, Ukraine TrustChain, International Rescue Committee. Наша спільна допомога стає більш системною. 

На початку осені ми підводимо підсумки.

5 вересня, у Міжнародний день благодійності, публікуємо статистику за півроку роботи в умовах повномасштабної війни. Величезні цифри, яких ніколи не бачила навіть наша річна статистика. Ці цифри политі потом і кров’ю українців. 

Більше 63 мільйонів гривень ми отримали від українських та іноземних партнерів. 3 520 людей пройшло через Шелтер. 8 420 людей евакуювали з гарячих точок до Дніпра. 1 966 людей виїхали з нашою допомогою до країн Європи. 12 367 сімей отримали гуманітарну допомогу. 250 людей стали нашими волонтерами. Дехто з них стає повноправною часткою нашої фондівської родини.

Осінь – час піднесення духу: почався контрнаступ. Звільняють Ізюм, звільняють Херсон! 

Осінь – перші блекаути. Вчимося жити з ліхтарями й паурбанками, освоюємо генератори та Старлінк. Лише на день-два під час масованих обстрілів робота фонду переходить в онлайн. Блекаут не припиняє видачу допомоги на складі.

У вересні діток із нашого Шелтеру та підопічних з інвалідністю запрошують до Цирку. Як можна збирати багато дітей в одному місці під час війни, спитаєте ви. Можна, якщо артисти виступають у… метро! Вражень від незвичайної вистави – маса, і про безпеку організатори подбали.

Приходить зима, найтемніша зима в історії незалежної України. 

Вчимося впадати у гібернацію під час вимкнень електроенергії й працювати в будь-який час доби, коли електрика працює. Навіть дівчата в офісі опановують увімкнення генераторів та накачують м’язи, виносячи й заносячи агрегат.

У нашому житті мало світла, отже, створюємо його самі. Починаємо роботу над більш індвивідуальним підходом до допомоги переселенцям: розглядаємо й задовільняємо запити на побутову техніку й планшети. Втілюємо проєкти допомоги дітям окулярами, теплим взуттям та одягом. Отримуємо першу партію генераторів від Ukraine TrustChain: вони принесуть тепло та світло найбільш незахищеним родинам у громадах.

Січень – страшна трагедія в Дніпрі, яка забирає життя 46 людей. Сотні людей втрачають житло. Ми, як і все місто, включаємося в допомогу постраждалим.

А потім коло першого року війни наближається до повного оберту. Соцмережі підкидають пости з часів, коли війна здавалася страшною казочкою, назавжди приборканим чудовиськом. 

Що ми маємо на лютий 2023 року? 

Уміння створювати світло з нічого. Навички плетіння найміцнішої в світі рятувальної сітки горизонтальних зв’язків. Витримку, гарт і непереборну віру в перемогу.

Наш рік покадрово в фотоальбомі.