Випускний в Школі лікарняної клоунади

Випускний в Школі лікарняної клоунади

На одной темной-темной улице, в строгом-строгом офисном здании, за скучной-скучной дверью есть… яркая-преяркая комната. В комнате уютно урчит закипающий чайник, ждут своего часа тортики и пирожные, а веселые-превеселые люди в ярком гриме невидимой пилой пилят невидимые дрова. Что это? Правильно, выпускной в Школе больничной клоунады!

 

Правда, в этом году картинку дополнили журналист и оператор телеканала, снимавшие сюжет о нашей замечательной школе. Поэтому прежде чем приступить к тортикам, пришлось и дрова пилить, и канат перетягивать, и дать пяток интервью.

А после этого под звуки фанфар началась торжественная часть – вручение сертификатов новоиспеченным больничным клоунам: Фантику, Ворчуну, Печенюшке и Лампочке. Все они уже полгода каждую неделю навещают маленьких пациентов Областной детской клинической больницы на Космической.

Можно подсчитать, сколько раз в какой больнице были наши веселые доктора, можно приблизительно прикинуть, скольких детей они рассмешили, а вот в улыбках результат деятельности наших волонтеров еще никто не пробовал измерить. Тысяча улыбок за полгода? Может быть, десять тысяч? Если считать в улыбках, то наши выпускники на самом деле просто ветераны!

Поговорите с ними – и вы убедитесь, что отстающих в Школе клоунады не бывает. Потому что если человек сюда пришел, значит, у него есть что дать деткам, оказавшимся в сложной жизненной ситуации – избыток радости и позитива. Я убедилась в этом, пообщавшись с Печенюшкой, в миру Сашей Карпичко.

- Расскажи, пожалуйста, как ты попала в Школу клоунады.

- У меня есть замечательная сестра, которой однажды довелось познакомиться с харьковскими больничными клоунам. Она и рассказала мне о них, разыскала аналогичную организацию в Днепропетровске и привела сюда на занятия.

- В учебе на первых порах было тяжело?

- Нет, что ты, сразу все было просто – ведь такая теплая компания подобралась во главе с нашим замечательным Фонариком. Когда занятия идут под его руководством, ты сразу видишь результат, как это работает.

- Когда ты впервые пришла в больницу?

- Где-то в феврале-марте этого года.

- А там возникали поначалу трудности?

- Нет, мне довольно легко общаться с детьми! Первое мое отделение было гематологическое, там дети прыгают и скачут, сразу готовы веселиться, по ним и не скажешь, что они больны. Даже те, что лежали под капельницей, прыгали вместе с катетером. Вот родители понимают всю опасность положения – приходится иногда даже больше работать с ними, чем с ребятами.

- И удается поднять настроение родителям?

- А как же. Наша цель – отвлечь их от этого мира таблеток, капельниц и анализов, когда ты находишься в постоянном напряжении: вовремя дать ребенку лекарство, проследить реакцию на него, сообщить врачу, умыть, раздеть, одеть. А мы просто разговариваем с ними, обычно загадываем загадки, они ищут ответы, смеются, на несколько минут выключаются из этой своей непростой повседневности в обычные человеческие отношения.

А иногда им важно просто чтобы мы развлекли детей, а они могли выйти ненадолго, чуть-чуть отдохнуть, поговорить по телефону, заняться своими делами.

Мы должны уделить внимание всем, кто находится в палате, а здесь чаще всего самые благодарные зрители. Если ты готов быть для них ярким пятном среди серых больничных стен, нести им эту радость, они с удовольствием ее принимают.

 

 - Как ты думаешь, больничным клоуном может стать каждый?

- Попробовать точно может каждый. А там уже нужно смотреть, если ли у тебя необходимая устойчивость к стрессу. Ведь когда входишь в больницу, ты должен не заразиться печалью и проблемами людей, которые там находятся, не поддаваться их эмоциями, а наоборот, быть другой эмоцией. Если ты чувствуешь в себе способность преображать пространство вокруг себя, - конечно, ты можешь быть больничным клоуном!

***

Хотим напомнить, что в Школе больничной клоунады регулярно проводится набор в новые группы. Обязательно приходите, вы не пожалеете о часах, проведенных здесь! Новые знания и умения, огромное удовольствие и море позитива гарантированы! Если возникло желание поддержать проект, будем только рады. Сделать это можно прямо здесь!

Правда, цього року картинку доповнили журналіст й оператор телеканалу, які знімали сюжет про нашу чудову школу. Тому перш ніж приступити до тортиків, довелося і дрова пиляти, і канат перетягувати, і дати п'ять інтерв'ю.

А після цього під звуки фанфар розпочалася урочиста частина - вручення сертифікатів новоспеченим лікарняним клоунам: Фантику, Ворчуну, Печенюшці та Лампочці. Всі вони вже півроку щотижня відвідують маленьких пацієнтів Обласної дитячої клінічної лікарні на Космічній.

Можна підрахувати, скільки разів в якій лікарні були наші веселі доктори, можна приблизно прикинути, скількох дітей вони розвеселили, а ось в усмішках результат діяльності наших волонтерів ще ніхто не пробував виміряти. Тисяча посмішок за півроку? А може, десять тисяч? Якщо рахувати в усмішках, то наші випускники насправді просто ветерани!

Поговоріть з ними - і ви переконаєтеся, що середнячків у Школі клоунади не буває. Бо якщо людина сюди прийшла, значить, у неї є що дати діткам, які опинилися в складній життєвій ситуації, - надлишок радості та позитиву. Я переконалася в цьому, поспілкувавшись з Печенюшкою, в дійсності Олександрою Карпічко.

- Розкажи, будь ласка, як ти потрапила в Школу клоунади.

- У мене є чудова сестра, якій одного разу довелося познайомитися з харківськими лікарняними клоунам. Вона й розповіла мені про них, розшукала аналогічну організацію в Дніпропетровську і привела сюди на заняття.

- У навчанні було важко?

- Ні, що ти, відразу все було просто - адже така тепла компанія підібралася на чолі з нашим чудовим Фонариком. Коли заняття йдуть під його керівництвом, ти відразу бачиш результат, як це працює.

- Коли ти вперше прийшла в лікарню?

- Десь у лютому-березні цього року.

- А там виникали спочатку труднощі?

- Ні, мені досить легко спілкуватися з дітьми! Перше моє відділення було гематологічне, там діти стрибають і скачуть, відразу готові веселитися, по них і не скажеш, що вони хворі. Навіть ті, що лежали під крапельницею, стрибали разом з катетером. Ось батьки розуміють всю небезпеку становища - доводиться іноді навіть більше працювати з ними, ніж з малечею.

- І вдається підняти настрій батькам?

- А як же. Наша мета - відвернути їх від цього світу пігулок, крапельниць та аналізів, коли ти знаходишся в постійній напрузі: вчасно дати дитині ліки, простежити реакцію, повідомити лікаря, умити, роздягнути, одягнути. А ми просто розмовляємо з ними, зазвичай загадуємо загадки, вони шукають відповіді, сміються, на кілька хвилин вимикаються з цієї своєї непростої повсякденності в звичайні людські стосунки.

А іноді їм важливо просто щоб ми розважили дітей, а вони могли вийти ненадовго, трохи відпочити, поговорити по телефону, зайнятися своїми справами.

Ми повинні приділити увагу всім, хто перебуває в палаті, а тут найчастіше самі вдячні глядачі. Якщо ти готовий бути для них яскравою плямою серед сірих лікарняних стін, нести їм цю радість, вони із задоволенням її приймають.

- Як ти думаєш, лікарняним клоуном може стати кожен?

- Спробувати точно може кожен. А там вже потрібно дивитися, чи є у тебе необхідна стійкість до стресу. Адже коли входиш в лікарню, ти повинен не заразитися сумом і проблемами людей, які там знаходяться, не піддаватися їх емоціями, а навпаки, бути інший емоцією. Якщо ти відчуваєш в собі здатність перетворювати простір навколо себе, - звичайно, ти можеш бути лікарняним клоуном!

***

Хочемо нагадати, що в Школі лікарняній клоунади регулярно проводиться набір в нові групи. Обов'язково приходьте, ви не пошкодуєте про години, проведені тут! Нові знання та вміння, величезне задоволення і море позитиву гарантовані! А якщо у Вас саме зараз виникло бажання підтримати проект, будемо тільки раді. Зробити це можна просто зараз!