Віра або вирок?
Несколько слов от мамы нашего Юрочки Пеки, который сейчас проходит долгожданное лечение в офтальмологическом санатории «Барвинок» Тернопольской области.
«Каждая новая поездка в санаторий или клинику, каждая встреча с известным профессором или компетентными специалистами в области медицины, всегда теплится надеждой, что нашему Юрочке смогут помочь побороть тяжелый недуг обоих глазок и мой сыночек будет здоров.
Сегодняшняя встреча с профессором стала для Юрчика очень тяжелой: ему впервые прямо сказали, что он никогда не сможет видеть полноценно, как другие детки. Наверное, именно после этих слов Юра уже ничего не слышал и не хотел больше слушать, так как он сразу же замкнулся в себе и начал плакать. Эти слова разрушили заветную мечту и зазвучали для моего сынишки, как приговор, в который он отказывался поверить.
А у меня тоже к горлу подступил огромный ком и на глаза навернулись слезы, но я мигом остановила себя, ведь я не должна плакать! Кто-то же обязан быть сильным и поддержать моего мальчика?! Кто же, кроме меня?! И я начала твердить себе, что у нас все впереди, медицина ведь не стоит на месте, и мой сын будет видеть, вопреки всему!
Лечение же в санатории вовсе не является для нас пустой тратой времени, как мне показалось в первое мгновение после услышанного. Но главное, по словам профессора Синякиной Антуанетты Степановны, это продолжать лечение, чтоб не запустить ситуацию и сохранить, пусть и неидеальное зрение. Главное - Юра видит, и с вашей помощью это свойство его глаз мы сохраним. По словам доктора, нужно максимально тренировать глазные нервы пока ребенку не исполнилось 10 лет, так как потом желаемый (поддерживающий) эффект будет достигаться намного сложнее. Когда же Юра станет взрослым, можно будет сделать косметическую операцию, чтобы не было так заметно косоглазие.
В данный момент, я хочу лишь одного - чтобы мой мальчик знал, что я люблю его любым, ведь для меня он самый дорогой, самый красивый и самый добрый!
Спасибо вам, мои дорогие, что поддерживаете нас и переживаете за здоровье моего сынишки. Своим участием (моральным и материальным) вы даете нам силы, когда их просто не хватает, вы возвращаете веру, когда все кажется безнадежным!
Верю, мы все преодолеем!»
К словам мамы добавить нечего. Разве что «огромное спасибо» от нашей дружной команды БФ «ПОМОГАЕМ».
Кілька слів від мами нашого
Юрочки Пеки, який зараз проходить довгоочікуване лікування в офтальмологічному санаторії «Барвінок» Тернопільської області.
«Кожна нова поїздка в санаторій або клініку, кожна зустріч з відомим професором або компетентними фахівцями в галузі медицини, завжди жевріє надією, що нашому Юркові зможуть допомогти побороти важкий недуг обох очей і мій синочок буде здоровий.
Сьогоднішня зустріч з професором стала для Юрчика дуже важкою: йому вперше прямо сказали, що він ніколи не зможе бачити повноцінно, як інші дітки. Напевно, саме після цих слів Юра вже нічого не чув і не хотів більше слухати, так як він відразу ж замкнувся в собі і почав плакати. Ці слова зруйнували заповітну мрію і зазвучали для мого синочка, як вирок, в який він відмовлявся повірити.
А у мене теж до горла підступив величезний ком і на очі навернулися сльози, але я миттю зупинила себе, адже я не повинна плакати! Хтось же повинен бути сильним і підтримати мого хлопчика?! Хто ж, крім мене?! І я почала повторювати собі, що у нас все попереду, адже медицина не стоїть на місці, і мій син буде бачити, всупереч усьому!
Лікування ж в санаторії зовсім не є для нас марною тратою часу, як мені здалося в першу мить після почутого. Але головне, за словами професора Синякіної Антуанетти Степанівни, це продовжувати лікування, щоб не запустити ситуацію і зберегти, нехай і недосконалий зір. Головне - Юра бачить, і з вашою допомогою цю властивість його очей ми збережемо. За словами лікаря, потрібно максимально тренувати очні нерви поки дитині не виповнилося 10 років, так як потім бажаний (підтримуючий) ефект буде досягатися набагато складніше. Коли ж Юра стане дорослим, можна буде зробити косметичну операцію, щоб не було так помітно косоокість.
В даний момент, я хочу лише одного - щоб мій хлопчик знав, що я люблю його будь-яким, адже для мене він найдорожчий, найкрасивіший і самий добрий!
Спасибі вам, мої дорогі, що підтримуєте нас і переживаєте за здоров'я мого синочка. Своєю участю (моральним і матеріальною) ви даєте нам сили, коли їх просто не вистачає, ви повертаєте віру, коли все здається безнадійним!
Вірю, ми все подолаємо!»
До слів мами додати нічого. Хіба що «величезне дякую» від нашої дружної команди БФ «ПОМАГАЄМ».
