Щастя і Домініка
Возможно,
у каждого из нас на определенном жизненном этапе возникали такие мысли: «Кто я?
Для чего я живу в этом мире? Нужен ли я кому-то по-настоящему?».
А ведь действительно, так страшно жить, не
понимая цели и не находя смысла. Каждое утро просыпаться, собираться, ехать на
работу, ждать обеда, отвечать на какие-то звонки, возвращаться домой. И так изо
дня в день по одной схеме. Замечательно, когда понимаешь, ради чего тебе все
время нужно совершать одни и те же ритуалы, иначе жизнь без цели превращается в
существование. А это ужасно.
Думаю,
многие из вас находили смысл жизни в оказании помощи другим людям. Хорошо, а
если задать вопрос теперь по-другому: «Почему я помогаю другим?». Ответ у
каждого будет индивидуальным, ведь все имеют свои мотивации, чтобы делать это.
О, если
бы каждый человек чаще задавался такими вопросами!
Помощь детям…
Кто же
чаще всего оказывает помощь? Приведу в пример мои размышления о тех ситуациях, с
которым сталкивалась лично.
Я
неоднократно присутствовала на различных благотворительных акциях по сбору средств и сделала вывод, что больше всего
жертвуют люди, которые сами столкнулись в жизни с трудностями и горем,
например, болезнью детей. Именно они, как правило, и жертвуют больше всего. Это
парадоксально, но факт. Их мотивация такова: «Мы сами только пережили такое и
нам помогли, как же нам теперь не оказать помощи тем, кто в ней нуждается?». Да,
возможно, вы скажете, что это единичные случаи, пускай… Молодые пары чаще всего
проходят мимо. Возможно, эти люди предпочитают помогать тайно, чтобы никто не
знал об их благотворительности? Может быть и так.
Не
исключены случаи и того, что люди просто боятся даже на мгновение перенестись
на место просящего. А здесь вот, что важно: на их месте может оказаться каждый в
любой момент.
Детям
ведь многого не надо. Если бы каждый человек отдавал на благотворительность
хотя бы по 5-10 грн, это была бы уже немалая сумма. 10 грн, на самом деле, не
такие уж и большие деньги, а если бы 700 человек пожертвовали по 10 грн, вышло бы
7000 грн. Именно 6860 грн необходимо для прохождения курса
реабилитации Мизяк
Доминики в Международной клинике восстановительного лечения им. проф.
Козявкина. Эта плановая поездка для малышки должна состояться 13 января 2014
года. Времени для сбора не так уж и много, как кажется на первый взгляд.
Вы только представьте, что чувствует мать, когда у ее ребенка обычная
простуда? Я всего лишь крестная мама и тетя, но отлично знаю, как сжимается
сердце, когда щупаешь горячий лобик своего малыша и ничего не можешь поделать, переживаешь
за него всем сердцем.
Боюсь
даже предположить, что может чувствовать мать, когда ее ребенок не просто
простудился, а тяжело болен неизлечимой болезнью? Когда знаешь, что лечение
может затянуться не на пару недель, а на всю жизнь?!
Если бы каждый человек хоть иногда ставил себя на место таких родителей,
чтобы прочувствовать вместе с ними боль их детей. Если бы мы были все, как одна
большая семья, у которой горе и радость все общее. Как значительно облегчилась бы
тяжесть ноши таких семей. В большинстве случаев родители могут надеяться только
на себя и близких. Но зачастую сумма на необходимое лечение ТАК велика, что
родители не в состоянии ее выплатить, даже если продадут все, что у них есть.
И что же остается? Еще можно обратиться за помощью к чужим людям, а это
порою очень нелегко - стучаться в закрытые двери, просить, умолять.
Выиграть войну можно лишь объединив все усилия, стоя плечом к плечу,
друг за друга, ведь любая болезнь, горе, беда - это война, только в миниатюре, порою
не на жизнь, а на смерть.
И напоследок мне хочется поделиться с вами замечательной притчей:
«Идут три брата по дороге и
видят, что на обочине в яме сидит счастье. Они удивляются, не верят своим
глазам. Первый из них наклоняется и спрашивает: «Ты кто?». «Я счастье», –
отвечает оно. «Ух, ты! – восклицает первый брат. – А ты можешь сделать так,
чтобы у меня было много денег?» Так у него появился мешок с золотыми монетами.
Второй брат наклонился над ямой и говорит: «Я бы хотел, чтобы у меня была красивая
девушка!» Так у него появилась красавица-жена. А третий посмотрел на счастье и
спросил: «Чем тебе помочь?» Счастье попросило: «Вытащи меня отсюда». Третий
брат протянул ему руку и вытащил из ямы. Так счастье по жизни за ним и пошло».
Не оставайтесь равнодушными и не
проходите мимо чужой боли!!! Помочь
Мизяк Доминике очень просто: перечислите любую
посильную для Вас сумму на наш
расчетный счет с
пометкой «для Мизяк Доминики».
По всем вопросам обращайтесь
Координатор проекта«Хочу
жить!»
Бут Карина
(056) 732 48 07
but@deti.dp.ua
www.pomogaem.com.ua
Можливо, у кожного з нас на
певному життєвому етапі виникали такі думки: «Хто я? Для чого я живу в цьому
світі? Чи потрібен я комусь по-справжньому?».
А й справді, так страшно жити, не
розуміючи мети і не знаходячи сенсу. Щоранку прокидатися, збиратися, їхати на
роботу, чекати обіду, відповідати на якісь дзвінки, повертатися додому. І так
день у день за однією схемою. Чудово, коли розумієш, заради чого тобі весь час
потрібно здійснювати одні й ті ж ритуали, інакше життя без мети перетворюється
на існування. А це жахливо.
Думаю, багато хто з вас знаходили
сенс життя в наданні допомоги іншим людям. Добре, а якщо поставити питання
тепер інакше: «Чому я допомагаю іншим?». Відповідь у кожного буде
індивідуальною, адже всі мають свої мотивації.
О, якби кожна людина частіше
задавався такими питаннями!
Допомога дітям...
Хто ж найчастіше надає допомогу?
Наведу в приклад мої роздуми про те, з чим я стикалася особисто.
Я неодноразово була присутня на
різних благодійних акціях зі збору коштів і зробила висновок, що найбільше
жертвують люди, які самі зіткнулися в житті з труднощами і горем, наприклад,
хворобою дітей. Саме вони, як правило, і жертвують найбільше. Це парадоксально,
але факт. Їхня мотивація така: «Ми самі тільки пережили таке і нам допомогли,
як же нам тепер не надати допомоги тим, хто її потребує?». Так, можливо, ви
скажете, що це лічені випадки, нехай... Молоді пари найчастіше проходять
мимо. Можливо, ці люди воліють допомагати таємно, щоб ніхто не знав про їх
благодійності? Може бути і так.
Не виключені випадки і того, що
люди просто бояться навіть на мить перенестися на місце того, хто
присить. А тут ось, що важливо: на їх
місці може опинитися кожен в будь-який момент.
Дітям багато не треба. Якби кожна
людина віддавав на благодійність хоча б по 5-10 грн, це була б вже чимала сума.
10 грн, насправді, не такі вже й великі гроші, а якби 700 осіб пожертвували по
10 грн, вийшло б 7000 грн. Саме 6860 грн необхідно для проходження курсу реабілітації
Мізяки Домініки в Міжнародній клініці відновного лікування ім. проф. Козявкіна.
Ця запланова поїздка для малятка повинна відбутися 13 січня 2014 року. Часу
для збору не так вже й багато, як здається на перший погляд.
Ви тільки уявіть, що відчуває
матір, коли у її дитини звичайна застуда? Я всього лише хрещена мама і тітка,
але добре знаю, як стискається серце, коли торкаєш гарячий лобик свого малюка і
нічого не можеш вдіяти, переживаєш за нього всім серцем.
Боюся навіть припустити, що може
відчувати мати, коли її дитина не просто застудилася, а тяжко хвора на невиліковну хворобу? Коли
знаєш, що лікування може затягнутися не на пару тижнів, а на все життя?!
Якби кожна людина хоч іноді ставила себе на місце таких батьків, щоб
відчути разом з ними біль їхніх дітей. Якби ми були всі, як одна велика родина,
у якої горе і радість все спільне. Як значно полегшилася б тяжкість ноші таких
сімей. У більшості випадків батьки можуть сподіватися тільки на себе і
близьких. Але часто сума на необхідне лікування така велика, що батьки не в змозі її
виплатити, навіть якщо продадуть все, що у них є.
І що ж залишається? Ще можна
звернутися за допомогою до чужих людей, а це часом дуже нелегко - стукати в
закриті двері, просити, благати.
Виграти війну можна лише об'єднавши
всі зусилля, стоячи пліч-о-пліч, один за одного, адже будь-яка хвороба, горе,
біда - це війна, тільки в мініатюрі, часом не на життя, а на смерть.
І наостанок мені хочеться
поділитися з вами чудовою притчею:
«Йдуть три брата по дорозі і
бачать, що на узбіччі в ямі сидить щастя. Вони дивуються, не вірять своїм очам.
Перший з них нахиляється і питає: «Ти хто?». «Я щастя», - відповідає воно. «Ух,
ти! - Вигукує перший брат. - А ти можеш зробити так, щоб у мене було багато
грошей?» Так у нього з'явився мішок із золотими монетами. Другий брат нахилився
над ямою і каже: «Я б хотів, щоб у мене була гарна дівчина!» Так у нього
з'явилася красуня-дружина. А третій подивився на щастя і запитав: «Чим тобі
допомогти?» Щастя попросило: «Витягни мене звідси». Третій брат простягнув йому
руку і витягнув з ями. Так щастя по життю за ним і пішло».
Не залишайтеся байдужими і не
проходьте повз чужий біль! Допомогти Мізяки Домініці дуже просто: перерахуйте будь-яку посильну для Вас суму на наш розрахунковий рахунок з позначкою «для Мізяки
Домініки».
З усіх питань звертайтеся
Координатор проекту «Хочу жити!»
Бут Карина
(056) 732 48 07
but@deti.dp.ua
www.pomogaem.com.ua
