Ласкаво просимо, дорогий американський друг!
Сегодня в нашем городе концерт «Океана Эльзы». Очень люблю эту группу,
хотела пойти, но не сложилось по ряду причин. Села писать эту статью, вдруг в
окно с улицы стали доноситься знакомые звуки, узнала любимые аккорды! Ну, кто
бы мог подумать, что выступающие на стадионе "Метеор" ребята будут
петь настолько громко! Спасибо, Слава! Однозначно это для меня, для таких, как
я, кто хотел, но не попал... Для таких, как Энди. Кто такой Энди? Самое время
рассказать. Слушайте...
Началось все это год назад по очень банальной незамысловатой схеме. Наш
пиарщик нашел объявление в интернете о том, что есть такая возможность для НГО
получить во временное пользование на 2 года гражданина Америки с активной
жизненной позицией, лидерскими качествами и желанием этим всем поделиться с
ближним. Отправляя заявку, мы даже не надеялись, что ровно через год наш
сотрудник отправится в Киев за американским другом. Новость о приезде к нам из
Киева директора Проекта развития громад Корпуса мира, Марата Кюрчевского, была
очень неожиданной. Визит говорил о том, что все возможно в этом мире. И даже
американский волонтер в стенах нашей организации. Мы продемонстрировали свою деятельность,
и через полгода к нам снова пожаловал представитель Корпуса Мира - региональный
менеджер Наталья Николаева. И тогда сомнения составили всего 10%.
И вот я уже в поезде «Днепропетровск-Киев» еду забирать нашего Энди
Бадера...
Попасть с улицы в помещение оказалось все равно, что в пчелиный улей. В
холле было полно людей, все на американский манер громко говорили, громко
смеялись, жестикулировали. Сумела найти в этой сумятице Энди только потому, что
он был чуть ли не на голову выше остальных. Сличила лицо с хранящейся в памяти
фотографией, которую изучала накануне, и отправилась бороздить просторы толпы,
навстречу нашему волонтеру.
«Нi, Andy, I am Ira», - была
первая моя фраза. Ему 63 года. Он из штата Вермонт. Это прекрасное место на
северо-востоке США. В первый же день знакомства он подарил мне памятный
подарочек - книгу о своем родном крае. Мы много беседовали, хоть и сложно было
выкроить время из-за напряженного графика конференции. Побаивалась, что будут
трудности в общении из-за разницы в возрасте, но первый же разговор развеял эти
опасения. Энди Бадер очень добрый, умный, интеллигентный, общительный, а
главное искренний и позитивный.
Когда же он высказывал свое первое впечатление обо мне, то сообщил, что у
меня удивительный талант быстро и легко сходиться с людьми любого возраста и
оставлять в их сердце теплый след. Да, я действительно была в восторге от этой
45-ой группы волонтеров Корпуса Мира. К сожалению, не удалось ближе
познакомиться со всеми, но зато никогда не забуду тех, с кем удалось
пообщаться.
Питер представился как Петро. Едет в Кривой Рог, ему 23 года, рыжий, очень
забавный, отлично говорит по-украински. Научился всего за 3 месяца. Дома начал
изучать русский, поэтому, когда в списке предлагаемых стран увидел Украину -
захотел поехать именно сюда. Все три месяца жил дома у одной "бабуси"
(именно так ее и называет). Она готовила ему борщ, вареники и самое любимое
блюдо - млынци. Она даже в посольство пришла в вышиванке его провожать,
принесла ему торбочку с едой, чтоб не голодал. Он лично мне признался, что
после бабусиных харчей сложновато будет привыкнуть к собственной скудной
стряпне. Потому что он пока умеет готовить только гречку. Я ему предложила еще
кучу вариантов украинского имени, которое его так очаровало своей
экзотичностью: Петрусь, Петрик, Петрушка. Потом за обеденным столом называла
другому волонтеру, Закхеру, блюда и продукты, стоявшие перед нами: «Это
ватрушка, а это петрушка…» - Питер тут же стал искать глазами, кто это его
поминает.
Закхер (представился Захаром) едет в Березнеговатое Николаевской области.
Ему 26 лет и он из Нью-Йорка. Играет на трубе, которую прихватил с собой в
Украину. В последний день он такой нарядный, в вышиванке, играл в посольстве на
своей трубе гимн Украины. Закхера очень заинтересовало слово «ватрушка». «Oneтрушка?» -
переспросил он. «Да, - говорю, - а если положить еще одну, то будет дватрушка,
а вот так - тритрушка». Одним словом, я тоже получила кратковременный опыт
преподавания русского как иностранного.
Робин 52 года. Едет в город Гадяч Полтавской обл. Она очень жизнерадостная,
общительная и оптимистичная. У Робин итальянские корни, и это заметно. Она изысканно
одевается и обожает путешествовать на мотоцикле. Совсем недавно ездила на своем
железном коне в Канаду и жила там 2 недели за городом совсем одна. Она,
мотоцикл, палатка и небо!
Дарси 62 года. Едет в Миргород Полтавской области. Потрясающая модельная
внешность. Дарси не понимает, как наши женщины могут постоянно носить туфли на
каблуках. Решила сама попробовать. Купила - натерла ноги – забросила туфли
подальше. Решила не изменять своим привычкам и вернулась к удобной комфортной
обуви.
Многие ребята удивительно
хорошо говорят по-украински. Всего за 3 месяца – такой успех! Причем что интересно, тех, кто направляется в
русскоязычные районы, заранее учат русскому. Тех, кто в украиноязычные –
украинскому.
Трехдневная
конференція закончилась визитом в посольство США. Там наши гости приняли присягу, а мой волонетер Энди выступил с речью - от лица всех
волонтеров, о том, каким жилось три месяца, выразил эмоции, впечатления, цели, ожидания.
Он очень волновался в эти
дни, я пыталась его поддерживать, но даже не ожидала, что его выступление будет
настолько блистательным! Трудно сказать,
он оратор от Бога, или тщательная подготовка и искренность принесли ему такой
успех. Некоторые особо сентиментальне даже прослезились.
Еще выступали в этот день
директор корпуса мира Дуглас Тешнер, посол США в Укриане Джон Теффт, министр Украины по делам
семьи, молодежи и спорта Равиль Сафиуллин. Напутствовали американских гостей подвизаться на ниве украинского
образования и благотворительности.
Теперь у всех
44 волонтеров начал ся новый этап в жизни. Сейчас они разъедутся по всей Украине
и будут нести свою службу в течение 2х лет. И кто знает, может быть, даже никогда
больше и не пересекутся пути-дорожки тех, кто бок-о-бок провел эти 3 месяца в
радостях и в трудностях.
Глядя на их прощание, я поняла, что это не просто группа номер 45, многие из
них стали настоящими друзьями. Я искренне желаю им суверенно шагать по
выбранному пути, благородному, но сложному.
Так получилось,
что наш Энди по приезде сразу окунулся в мир социального
служения.
Нет, сначала я, конечно, провела для него ознакомительную экскурсию по городу, где показывала излюбленные
места туристов и заодно мои
собственные. Мы никак не могли обойти стороной
Монастырский остров с церковью Святого Николая. Попали на службу, и Энди смог услышать их
замечательный хор. Одна из певчих недавно стала молодой мамой и пела прямо с
крохотным малышом на руках, он, конечно, подпевал, и это было чудесно. Очень понравилась Энди легенда о
том, что 20 веков тому назад на Монастырском острове побывал апостол Андрей
Первозванный. А потом мы устромили пикничок с
грузинским лимонадом и моими друзьями на набережной. Оказалось, что наш гость еще в Америке мечтал оказаться в
городе, где было бы много зелени и река. Так и вышло.
Я очень
старалась сделать его первый день в нашем городе ярким, интересным и красочным, так как от первого впечатления
зависит многое. А еще просто хотілось организовать небольшой приятный отдых
перед марш-броском.
Со следующего дня Энди ждало участие в трехдневном тренинге для приемных родителей.
Тренинг проходил на турбазе «Самара» в Новомосковском
районе Днепропетровской области. Удивительно, что после трехмесячных курсов русского
американский волонтер вполне справляется без переводчика, и содержание тренинга
вовсе не прошло мимо него. Он с огромным интересом слушал и принимал активное
участие в выполнении заданий. Так же старательно понес повинность за опоздание:
Энди пришлось спеть песню. Видимо, его репертуар на этой песенке был исчерпан,
потому что на следующие занятия он являлся одним из первых.
А сегодня наш
американский друг отправился знакомиться с ребятами из Лиги колясочников. И тут пришло время объяснить, причем же тут «Океан
Эльзы», с которого я начала свой рассказ. На концерт этой группы наш Энди
мечтал попасть еще во время подготовки в Чернигове. Но не вышло. И вот здесь, в
Днепропетровске, одно из первых его заданий – помочь людям на инвалидных
колясках добраться до «Метеора», где проходит концерт. И соответственно,
побывать на концерте вместе с ними. Энди Бадер был в восторге!
У Энди за плечами большой опыт работы в общественных организациях, в том
числе на руководящих должностях. Он рассудителен и взвешено принимает решения.
Он искренний, активный и деятельный человек. Мы очень рады, что приобрели
такого помощника, особенно в непростое время, когда происходят перемены в нашем
коллективе. 2 года нам предстоит работать вместе с Энди, и пусть они будут еще
плодотворнее, чем предыдущие.
Добро пожаловать, дорогой американский друг!
Ирина КУЦАЯ
www.pomogaem.com.ua
Сьогодні в нашому
місті концерт «Океану Ельзи». Дуже люблю цю групу, хотіла піти, але не склалося
з ряду причин. Сіла писати цю статтю, раптом у вікно з вулиці стали доноситися
знайомі звуки, впізнала
улюблені акорди! Ну, хто б міг подумати, що виступаючі на стадіоні
"Метеор" хлопці будуть співати настільки голосно! Спасибі, Слава!
Однозначно,
це для мене, для таких, як я, хто хотів, але не потрапив... Для таких, як Енді. Хто такий
Енді? Саме час розповісти. Слухайте...
Почалося все це рік
тому з дуже банальної нехитрої схеми. Наш піар-менеджер знайшла оголошення в інтернеті про те, що є
така можливість для НГО
отримати у тимчасове користування на 2 роки громадянина Америки з активною
життєвою позицією, лідерськими якостями і бажанням цим всім поділитися з
ближнім. Відправляючи заявку, ми навіть не сподівалися, що рівно через рік наш
співробітник відправиться до Києва за американським другом. Новина про приїзд
до нас з Києва директора Проекту розвитку громад Корпусу миру, Марата
Кюрчевского, була дуже несподіваною. Візит говорив про те, що все можливо в
цьому світі. І навіть американський волонтер в стінах нашої організації. Ми
продемонстрували свою діяльність, і через півроку до нас знову завітав
представник Корпусу Миру - регіональний менеджер Наталія Ніколаєва. І тоді сумніви склали всього
10%.
І ось я вже в потягу
«Дніпропетровськ-Київ» їду
забирати нашого Енді Бадера...
Потрапити з вулиці в
приміщення виявилося все одно, що в бджолиний вулик. У холі було повно людей,
всі на американський манер голосно говорили, голосно сміялися, жестикулювали.
Зуміла знайти в цій метушні
Енді тільки тому, що він був не на голову вище інших. Звірила обличчя з фотокарткою, що збереглася у пам’яті,
яку вивчала напередодні, і відправилася борознити простори натовпу, назустріч
нашому волонтеру.
«Нi, Andy, I am Ira», - була перша моя фраза. Йому 63 роки. Він зі штату
Вермонт. Це прекрасне місце на північному сході США. У перший же день
знайомства він подарував мені пам'ятний подаруночок - книгу про свій рідний
край. Ми багато розмовляли, хоч і складно було викроїти час через напружений
графік конференції. Побоювалася, що будуть труднощі в спілкуванні через різницю
у віці, але перша
ж розмова розвіяла
ці побоювання. Енді Бадер дуже добрий, розумний, інтелігентний, товариський, а
головне щирий і позитивний.
Коли ж він
висловлював своє перше враження про мене, то повідомив, що у мене дивовижний
талант швидко і легко сходитися з людьми будь-якого віку і залишати в їх серці
теплий слід. Так, я дійсно була в захваті від цієї 45-ій групи волонтерів
Корпусу Миру. На жаль, не вдалося ближче познайомитися з усіма, але зате ніколи
не забуду тих, з ким вдалося поспілкуватися.
Пітер представився як
Петро. Їде в Кривий Ріг, йому 23 роки, рудий, дуже забавний, відмінно говорить
українською.
Навчився всього за 3 місяці. Вдома почав вивчати російську, тому, коли в списку
пропонованих країн побачив Україну - захотів поїхати саме сюди. Всі три місяці
жив вдома у однієї "бабусі"
(саме так її і називає). Вона готувала йому борщ, вареники і найулюбленішу страву - млинці. Вона навіть у посольство
прийшла у вишиванці його проводжати, принесла йому торбинку з їжею, щоб не
голодував. Він особисто мені зізнався, що після бабусиних харчів важкувато буде
звикнути до власної стряпні.
Тому що він поки вміє готувати тільки гречку. Я йому запропонувала ще купу
варіантів українського імені, яке його так зачарувало своєю екзотичністю:
Петрусь, Петрик, Петрушка. Потім за обіднім столом називала іншому волонтеру,
Закхеру, страви та продукти, що стояли перед нами: «Це ватрушка, а це
петрушка...» - Пітер відразу почав шукати очима, хто це його згадує.
Закхер (представився
Захаром) їде в Березнегувате Миколаївської області. Йому 26 років і він з
Нью-Йорка. Грає на трубі, яку прихопив із собою в Україну. В останній день він
такий ошатний, у вишиванці, грав у посольстві на своїй трубі гімн України.
Закхера дуже зацікавило слово «ватрушка». «Oneтрушка?» - Перепитав він. «Так, -
кажу, - а якщо покласти ще одну, то буде дватрушка, а ось так - тритрушка». Одним словом, я теж отримала
короткочасний досвід викладання російської як іноземної.
Робін 52 роки. Їде в
місто Гадяч Полтавської обл. Вона дуже життєрадісна, товариська і оптимістична.
У Робін італійське коріння, і це помітно. Вона вишукано одягається і обожнює
подорожувати на мотоциклі. Зовсім недавно їздила на своєму залізному коні до
Канади і жила там 2 тижні за містом зовсім одна. Вона, мотоцикл, намет і небо!
Дарсі 62 роки. Їде в
Миргород Полтавської області. Приголомшлива модельна зовнішність. Дарсі не
розуміє, як наші жінки можуть постійно носити туфлі на підборах. Вирішила сама
спробувати. Купила - натерла ноги - закинула туфлі подалі. Вирішила не змінювати
своїм звичкам і повернулася до зручного
комфортного взуття.
Багато американців дивно добре говорять
українською.
Всього за 3 місяці - такий успіх! Причому що цікаво, тих, хто прямує в
російськомовні райони, заздалегідь вчать російській. Тих, хто в україномовні -
українській.
Триденна конференція
закінчилася візитом до посольства США. Там наші гості прийняли присягу, а мій
волонетер Енді виступив з промовою - від імені всіх волонтерів, про те, яким
жилося три місяці, висловив емоції, враження, цілі, очікування. Він дуже
хвилювався в ці дні, я намагалася його підтримувати, але навіть не очікувала,
що його виступ буде настільки блискучим! Важко сказати, він оратор від Бога,
або ретельна підготовка і щирість принесли йому такий успіх. Деякі особливо
сентиментальні навіть розплакалися. Ще виступали в цей день директор корпусу
миру Дуглас Тешнер, посол США в Україні Джон Теффт, міністр України у справах
сім'ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін. Добрим словом «проводжали» у добрий путь соціальної
роботи та благодійності американських гостей.
Тепер у всіх 44
волонтерів почався новий етап у житті. Зараз вони роз'їдуться по всій Україні і
будуть нести свою службу протягом 2х років. І хто знає, може бути, навіть
ніколи більше і не перетнуться шляхи-доріжки тих, хто пліч-о-пліч провів ці 3
місяці в радощах і в труднощах. Дивлячись на їх прощання, я зрозуміла, що це не
просто група номер 45, багато з них стали справжніми друзями. Я щиро бажаю їм
суверенно крокувати обраним шляхом, шляхетним, але складним.
Так вийшло, що наш
Енді по приїзді відразу занурився у світ соціального служіння.
Ні, спочатку я,
звичайно, провела для нього ознайомчу екскурсію містом, де показувала улюблені місця туристів і заодно мої
власні. Ми ніяк не могли обійти стороною Монастирський острів з церквою Святого
Миколая. Потрапили на службу, і Енді зміг почути їх чудовий хор. Одна з
співочих нещодавно стала молодою мамою і співала прямо з крихітним малюком на
руках, він, звичайно, підспівував, і це було чудово. Дуже сподобалася Енді історія про те, що 20 століть тому на
Монастирському острові побував апостол Андрій Первозванний. А потім ми організували пікнічок з
грузинським лимонадом і моїми
друзями на набережній. Виявилося, що наш гість ще в Америці мріяв опинитися в
місті, де було б багато зелені та
річка. Так і вийшло.
Я дуже старалася
зробити його перший день у нашому місті яскравим, цікавим і барвистим, так як
від першого враження залежить багато чого. А ще просто хотілось організувати
невеликий приємний відпочинок перед марш-кидком. З наступного дня Енді чекала участь у триденному тренінгу для
прийомних батьків. Тренінг проходив на турбазі «Самара» у Новомосковському
районі Дніпропетровської області.
Дивно, що після тримісячних курсів російської американський волонтер цілком
справляється без перекладача, і зміст тренінгу зовсім не пройшов повз нього. Він з величезним
інтересом слухав і брав активну участь у виконанні завдань. Так само старанно
поніс повинність за запізнення: Енді довелося заспівати пісню. Мабуть, його
репертуар на цій пісеньці був вичерпаний, тому що на наступні заняття він був
одним з перших.
А сьогодні наш
американський друг відправився знайомитися з Лігою візочників.
І тут настав час пояснити, причому ж тут «Океан Ельзи», з якого я почала свою
розповідь. На концерт цієї групи наш Енді мріяв потрапити ще під час підготовки
в Чернігові. Але не вийшло. І ось тут, в Дніпропетровську, одне з перших його
завдань - допомогти людям на інвалідних візках дістатися до «Метеора», де
проходить концерт. І відповідно, побувати на концерті разом з ними. Енді Бадер
був у захваті!
У Енді за плечима
великий досвід роботи в громадських організаціях, в тому числі на керівних
посадах. Він розсудливий і зважено приймає рішення. Він щирий, активний і
діяльний чоловік. Ми дуже раді, що отримали такого помічника, особливо в
непростий час, коли відбуваються зміни в нашому колективі. 2 роки нам належить
працювати разом з Енді, і нехай вони будуть ще пліднішими, ніж попередні.
Ласкаво просимо,
дорогий американський друг!
Ірина КУЦА
www.pomogaem.com.ua
