Дитячий будинок сімейного типу Чобану: «Чотири сестрички і братик на додачу»

img

Наші родини

Дитячий будинок сімейного типу Чобану: «Чотири сестрички і братик на додачу»

Мене звуть Чобану Зиновія Федорівна, мого чоловіка - Чобану Михайло Гаврилович, ми живемо у селі Запоріжжя Апостолівського району Дніпропетровської області.

Наші старші дочка і син вже дорослі і живуть самостійно, а молодший синок Андрійко, коли йому було 8 років, заявив, що хоче сестричку. Дивлячись по телевізору передачі про дітей-сиріт, ми завжди дуже переймалися їх долею, а тепер остаточно вирішили взяти діток в сім'ю. Виявилося, що мама Андрійка однокласника працює в дитячому будинку, вона й розповіла нам про чотирьох сестричок, до яких зовсім ніхто не приходить. У службі у справах дітей ми дізналися, які необхідно зібрати документи, пройшли курси кандидатів у прийомні батьки. І пішли знайомитися з дівчатами.

Так отримав наш Андрійко не одну, а відразу чотирьох сестричок: Віку, Лізу, Катю та Риту (за віком - від 5 до 12 років).

З приходом дівчаток, звичайно ж, наше життя повністю змінилася. Спочатку були труднощі з вихованням дітей, з їх харчуванням (не знали, чим їх можна нагодувати і як краще це зробити, щоб не розбалувати). Дівчатка дуже відстали у навчанні, з ними потрібно було багато й старанно займатися...

Зусилля наші не пройшли даром: зараз всі вчаться тільки на «добре» і «відмінно».

Віка талановито малює, любить читати вірші, організовує для нас концерти, мріє стати вчителькою початкових класів, і, цілком можливо, їй це вдасться: у неї хороші організаторські здібності. Взагалі, Віка дуже цілеспрямована. Просила мене показати їй, як доїти корову, і не заспокоїлася, поки не навчилася!

Катя допомагає з господарством, дуже ніжна, уважна дівчинка.

Рита - теж чудова дитинка, але іноді ревнує до інших дітей, а трапляється, нашкодить - і не зізнається. Загалом, буває по-всякому.

Ліза дуже активна, береться за все, але часто не доводить почате до кінця. Любить співати, хоч у неї це виходить поки що не дуже виходить (кожному своє).

А наш Андрійко в кінці кінців занудьгував з дівчатами і повідомив, що хоче братика, з ним буде веселіше. І ось два місяці тому ми взяли ще одного синочка, 12-річного Богдана. Хлопчисько хороший, розбирається в електроприладах, береться за будь-яку чоловічу роботу. Думаємо, буде майстер на всі руки.

Ми щасливі від того, що знайшли п'ятьох діточок, можемо подарувати їм свою батьківську любов, турботу, доброту, привити їм кращі людські якості, навчити їх жити в цьому складному світі.

Хочеться, щоб вони виросли порядними людьми, знайшли професії до душі, створили міцні сім'ї. І, згадуючи нас, виховували своїх діток так само, намагаючись зайвий раз стриматися і не крикнути, і похвалити, і радіти навіть просто тому, що є для кого жити...

 


Залиште свій коментар