Останній крок до мрії зроблено
Джерело: Дніпровська зоря
Мрії в усіх різні. Для когось це речі матеріальні, на зразок «Феррарі» або сукні від Ів Сен Лорана. Для когось подарунком долі був би вдалий шлюб або робота, водночас улюблена й високооплачувана. В сім’ї Єрмоленко Лариси Вікторівни та Олега Івановича, жителів с.Степове Дніпропетровського району, мріяли зробити щасливими знедолених дітей. І бажано дітей щонайбільше. Ну, а як відомо, якщо чогось дуже сильно хочеш, те станеться.
Їхня історія схожа на історії багатьох прийомних сімей. Одного разу (то було всього лише чотири роки тому) сиділи вдвох, дивилися телепередачу, в якій ішлося про дітей-сиріт, про те, що після розвалу СРСР їх кількість збільшилася в десятки разів… Стали згадувати, як були малими, літній відпочинок, піонерські табори. Спало на думку: що б там не було, але їхнє дитинство – це все ж таки самовіддана батьківська любов і турбота держави, а скільки діточок зараз позбавлені й того, й іншого! Дати сиротам повноцінне нормальне життя в умовах інтернату неможливо, це було зрозуміло… Так народилося бажання взяти в сім’ю прийомну дитину.
Сказано – зроблено. Взяли відразу двох, Віку й Сашка. Авжеж, було нелегко. Сім’ю було просто перевернуто з ніг на голову, згадують Єрмоленки. Та впоралися. Усі, враховуючи і кровного сина Артура, загартувалися, отримали навички виховання та спілкування. І вирішили, що здобутими вміннями варто користатися сповна. Не минув і рік з появи «первістків», як родина знову збільшилася ще на двох діточок: ще одну Віку і Олю.
Проте хотілося подарувати родинне тепло ще кільком дітям – батьківської любові вистачить на всіх, та ось квадратних метрів не вистачало. Звернувшись у відповідні державні установи, батьки зрозуміли, що коштів на купівлю житлової площі нема й не передбачається, і вирішили вправлятися своїми силами. Оформивши кредит, купили будинок й автомобіль. І в 2009 році Єрмоленки створили дитячий будинок сімейного типу, взявши на виховання ще Колю.
І жити б у новому будинку й радіти, але восени виявилося, що він досить холодний і потребує утеплення.
А тим часом у дружньому колі Єрмоленків з’явилося ще четверо дітей: Олена, Мишко та Сергій (рідні брати та сестричка Колі) і Ярослав. Не рахуючи батьків, уже десятеро… Думаєте, багато? Батьки-вихователі так не вважають, вирішили взяти на виховання в свою сім’ю рідного братика Олі, Євгена.
Але необхідно утеплити будинок та перебудувати другий поверх будинку, де знаходяться дитячі кімнати, для збільшення загальної площі. Тож взялися за утеплення і виконали, що планували. Обладнали спортзал, та не вистачило коштів закінчити ремонт в дитячих кімнатах.
Із проханням допомогти придбати шпалери та лінолеум Лариса Вікторівна та Олег Іванович звернулися до нашої благодійної організації «Сяйво веселки». Безперечно, про відмову батькам-вихователям не могло бути й мови. Маючи сімох прийомних дітей та трьох кровних, я дуже добре знаю, як необхідно, щоб побутові, господарські проблеми не ставали на заваді родинним стосункам. Там, де така велика сім’я, «питань у порядку денному» вистачає й без даху, що протікає, й без штукатурки, що обсипається зі стін.
Було кинуто заклик на сайті нашої організації www.deti.dp.ua. Досить швидко на статтю про «будівельні» проблеми Єрмоленків відгукнулися, і 5000 гривень на закінчення ремонту знайшли доброчинці. Ми раді були допомогти сім’ї Єрмоленків, адже своєю допомогою ми прискорили влаштування в сім’ю ще одного хлопчика Євгена, який тепер має сім’ю, маму й тата, братиків та сестричок.
Дуже тішить те, що доля наших таких непростих діточок не залишає байдужими серця людей. Допомога прийомним сім’ям та дитячим будинкам сімейного типу заохочує батьків, які ще вагаються, взяти дитину в родину чи ні, не боятися хоча б матеріальних проблем. А це шлях до того, щоб сиріт в Україні, як і в більшості цивілізованих країн, не було зовсім.
Батько-вихователь Андрій Пінчук