Діти і кораблі. Супервізійні зустрічі для прийомних батьків

Ялта.
Море. Корабли. Корабли, между прочим, какими со стапелей сошли, такими и будут
ходить по волнам. Барже, к примеру, не стать лайнером, а лайнеру никогда не
превратиться шлюпку. Иное дело – люди. С нами все гораздо сложнее. В кого вырастет
человеческий детеныш, зависит от совокупности многих факторов: хорошей
генетики, заботливой семьи, успешной школы, правильного воспитания. Тогда можно
считать, что он превратится в благополучного взрослого.
А
если у маленького человечка семьи нет, школа для него - каторга, а воспитатель
– улица? Не всем ведь повезло жить с родителями, ходить в хорошую школу и ощущать тепло отношений. Страшные цифры
украинского сиротства при живых родителях впечатляют ежегодно. Еще более
страшны судьбы сирот, которые становятся известны благодаря многочисленным
публикациям в средствах массовой информации. Казалось бы, целая государственная
машина с ее интернатами, воспитателями, преподавателями, поварами и врачами
работает денно и нощно, чтобы воспитывать детей-сирот. Только ожидания от всех
этих усилий не совпадают с реальностью. Выходит, машина с дефектом и с
воспитанием детей, оставшихся без попечения родителей, не справляется. Где же
тогда брать опытных лоцманов, способных провести растущего человечка через
пороги взросления? Да так провести, чтобы мог он плыть самостоятельно, и
сил хватало противостоять любым бурям? Кто привьет сиротам такие
понятия, как семья, дом, подарит материнскую ласку и отцовскую заботу?
В
стране нашей опыт такой уже есть – это детские дома семейного типа и приемные
семьи. В Днепропетровской области за их поддержку взялась Днепропетровская
благотворительная организация «Сияние радуги», возглавляемая священником
Андреем Пинчуком при финансовой поддержке фонда Рината Ахметова «Развитие Украины».
Одна из последних программ подобного эффективного сотрудничества – это
проведение выездных супервизионных встреч для приемных родителей и
родителей-воспитателей. Последние две состоялись в конце сентября, начале
октября в Ялте, в уютном санатории имени Кирова. Они были посвящены
профилактике эмоционального выгорания. Сорок четыре мамы и папы (две группы) учились
управлять своими эмоциями, грамотно решать конфликты и творчески перерабатывать
их совместно с детьми.
Практические
навыки управления внутренним миром и физическим телом, самостоятельное
проведение диагностики эмоциональной сферы приемные родители осваивали под
руководством психологов-супервизоров Марианны Лапиной и Оксаны Костинской.
После групповых занятий каждый родитель имел возможность получить
индивидуальную консультацию по решению проблем, касающихся воспитания детей и
взаимоотношений друг с другом. А в свободное время все желающие могли
обменяться драгоценным опытом решения многочисленных задач.
Супервизия
предусматривала не только освоение
необходимых навыков в теории, но и на практике – большинство сессий прошли в
игре и в групповых обсуждениях. Главная задача такой встречи состояла в
понимании себя, своих особенностей, поиске ресурсов, которые возможно доселе
оставались незамеченными. Супервизоры умело, с помощью искусства, игры, юмора,
раскрывали участников для самих себя по-новому, и это, порой, очень впечатляло.
Это же самое интересное и самое трудное дело познание себя.
Всеобщий
интерес вызвало выполнение индивидуальных творческих работ. Родители рисовали
конфликты, лепили и трансформировали эмоции, изображали внутренний мир с
помощью пластилина. В театральных сценках изучали способы реагирования на одну
и ту же проблему. Чего стоили только сказки, которые демонстрировали наши
родители. Задача сначала казалась сверх простой – рассказать сказку о Красной
Шапочке, всем знакомую с детства, но с разных ракурсов. С точки зрения
пессимиста, оптимиста, человека, который видит только цифры, или который всегда
эмоционально воодушевлен и др. Но, потом, оказалось, что нужно проявить свои таланты, не постесняться быть смешным,
чтобы справиться со сказкой. Приемные родители работали в командах, объединившись
по цвету шляп, которые сами сначала приготовили из цветной бумаги. Цвет каждой
из шести шляп соответствовал определенному заданию, с которым очень
ответственно и, самое главное, с юмором, справились команды.
Родители
смогли поучиться разным способам снятия напряжения, регулирования
эмоциональными состояниями. Тренеры познакомили приемных родителей с телесной
терапией, которая показала, что управлять мыслями и эмоциями можно через тело.
Мамы и папы охотно делали гимнастику для глаз, а потом искренне, как дети
«ходили по болоту», «бегали на высоких каблуках в туфлях со стразиками»,
превращались то в детей, то в стариков. Эти нехитрые и веселые упражнения
показали, что снять напряжение, поменять эмоциональный заряд под силу каждому,
да и еще помочь в этом своим воспитанникам, которые очень часто находятся в
тревоге, так как в своей жизни прошли через недетские страдания.
Подтверждением
эффективности подобной работы стало тестирование по шкале эмоционального
выгорания. В начале и в конце наших супервизионных встреч, приемные родители
находили свое место на условной шкале – линии, отмеченной прямо на полу нашего
зала для тренингов. Нужно было найти свое место и почувствовать, насколько ты
близок к эмоциональному выгоранию. Если в начале работы многие родители
относили себя к тем, кто уже недалеко от эмоционального выгорания, то после
прохождения супервизии большинству не только удалось справиться с личными и
внутрисемейными проблемами, но и «родить» новые идеи, касающиеся способов
воспитания их непростых детей. И на шкале такие приемные родители заняли место
в начале пути к выгоранию. Это было очень показательно не только для
супервизоров, но и для самих участников.
Вдвойне
полезным был тренинг для тех из родителей, кому посчастливилось приехать в Ялту
со второй половинкой. Им не только удалось совместно провести четыре дня, что
многодетным выпадает не часто, но и с помощью психологов и участников группы
решать неизбежно возникающие конфликты. Показательными в этом плане стали системные
расстановки семьи, дающие возможность подробно рассмотреть модель ее функционирования,
увидеть свою семью и свое место в ней со стороны. А еще попробовать что-то
изменить, прямо здесь, на супервизии, чтобы с готовым решением вернуться к
своим родным. Хотя расстановка в каждой из двух групп была только одна, но и
те, кто непосредственно в ней участвовал, и те, кто был просто наблюдателем,
очень впечатлились, и после делились тем, что смогли параллельно провести
аналогию со своей семьей. Это для них стало важным моментом в понимании своей
семьи.
С
помощью Баллинтовских групп (своеобразного мозгового штурма, позволяющего увидеть
конфликт с позиций всех его участников) можно было решить проблемы в воспитании
конкретного ребенка. Участники очень осторожно выносили свои ситуации на
обсуждение, как всегда, опасаясь критики и оценки своего поведения. Но, в
рамках работы такой группы это непозволительно. Только лишь обмен опытом, своими идеями и поддержка. Все
это взяли с собой те, кто поделился проблемами.
Из
Ялты родители уезжали с приличным багажом знаний, необходимых для понимания и
воспитания детей, а также с запасом положительных эмоций и впечатлений.
Оксана КОСТИНСКАЯ,
Марианна ЛАПИНА
супервизоры – психологи
www.pomogaem.com.ua

Ялта.
Море. Кораблі. Кораблі, між іншим, якими зі стапелів зійшли, такими й будуть
ходити по хвилях. Баржі, наприклад, не стати лайнером, а лайнеру ніколи не
перетворитися на шлюпку. Інша річ - люди. З нами все набагато складніше. У кого
піде людське дитинча, залежить від сукупності багатьох
факторів: хорошої
генетики, турботливої сім'ї,
успішної школи, правильного виховання. Тоді можна вважати, що воно перетвориться на благополучного дорослого.
А
якщо у маленького чоловічка родини немає, школа для нього - каторга, а
вихователь - вулиця? Адже не
всім пощастило жити з батьками, ходити в гарну школу і відчувати тепло
відносин. Страшні цифри українського сирітства при живих батьках вражають
щорічно. Ще більш страшні долі сиріт, які стають відомі завдяки численним
публікаціям у засобах масової інформації. Здавалося б, ціла державна машина з
її інтернатами, вихователями, викладачами, кухарями та лікарями працює вдень і
вночі, щоб виховувати дітей-сиріт. Тільки очікування від усіх цих зусиль не
збігаються з реальністю. Виходить, машина з дефектом і з вихованням дітей, які
залишилися без піклування батьків, не справляється. Де ж тоді брати досвідчених
лоцманів, здатних провести зростаючого чоловічка через пороги дорослішання? Та
так провести,
щоб міг він плисти самостійно, і сил вистачало протистояти будь-яким бурям? Хто
прищепить сиротам такі поняття, як сім'я, будинок, подарує материнську ласку і
батьківську турботу?
У нашій країні такий досвід вже є - це дитячі будинки
сімейного типу та прийомні сім'ї. У Дніпропетровській області за їх підтримку
взялася Дніпропетровська благодійна організація «Сяйво веселки», очолювана
священиком Андрієм Пінчуком за фінансової підтримки фонду Ріната Ахметова
«Розвиток України». Одна
з останніх програм ефективної співпраці - це проведення виїзних супервізійних
зустрічей для прийомних батьків та батьків-вихователів. Останні дві відбулися в
кінці вересня, на початку
жовтня в Ялті, в затишному санаторії імені Кірова. Вони були присвячені
профілактиці емоційного вигоряння. Сорок чотири мами і тата (дві групи) вчилися
керувати своїми емоціями, грамотно вирішувати конфлікти і творчо переробляти їх
спільно з дітьми.
Практичні навички управління внутрішнім світом і фізичним
тілом, самостійне проведення діагностики емоційної сфери прийомні батьки
освоювали під керівництвом психологів - супервізорів Маріанни Лапіної та Оксани
Костінської. Після групових занять кожен батько мав можливість отримати
індивідуальну консультацію щодо вирішення проблем, що стосуються виховання
дітей та взаємин один з одним. А у вільний час всі бажаючі могли обмінятися
дорогоцінним досвідом вирішення численних завдань.
Супервізія
передбачала не тільки освоєння необхідних навичок в теорії, а й на практиці -
більшість сесій пройшли в грі і в групових обговореннях. Головне завдання такої
зустрічі полягала в розумінні себе, своїх особливостей, пошуку ресурсів, які можливо
досі залишалися непоміченими. Супервізори вміло, за допомогою мистецтва, гри,
гумору, розкривали учасників для самих себе по-новому, і це, часом, дуже
вражало. Це ж сама
цікава
і найважча
справа пізнання себе.
Загальний
інтерес викликало виконання індивідуальних творчих робіт. Батьки малювали
конфлікти, ліпили і трансформували емоції, зображували внутрішній світ за
допомогою пластиліну. У театральних сценках вивчали способи реагування на одну
і ту ж проблему. Чого коштували тільки казки, які демонстрували наші батьки.
Завдання спочатку здавалася надзвичайно
простим
- розповісти казку про Червоний Капелюх, всім знайому
з дитинства, але з різних ракурсів. З точки зору песиміста, оптиміста, людини,
яка бачить тільки цифри, або яка завжди
емоційно натхненна та
ін Але потім виявилося, що потрібно проявити свої таланти, не посоромилися бути
смішним, щоб впоратися з казкою. Прийомні батьки працювали в командах,
об'єднавшись за кольором капелюхів, які самі спочатку приготували з кольорового
паперу. Колір кожної з шести капелюхів відповідав певному завданню,
з яким дуже відповідально і, найголовніше,
з гумором, впоралися команди.
Батьки
змогли повчитися різним способам зняття напруги, регулювання емоційними
станами. Тренери познайомили прийомних батьків з тілесною терапією, яка
показала, що керувати думками і емоціями можна через тіло. Мами і тата охоче
робили гімнастику для очей, а потім щиро, як діти «ходили по болоту», «бігали
на високих підборах у туфлях зі стразами»,
перетворювалися то на дітей, то на
старих. Ці нехитрі та веселі вправи
показали, що зняти напругу, поміняти емоційний заряд під силу кожному, та й ще
допомогти в цьому своїм вихованцям, які дуже часто перебувають у тривозі, так
як у своєму житті пройшли через недитячі страждання.
Підтвердженням
ефективності подібної роботи стало тестування за шкалою емоційного вигоряння.
На початку і в кінці наших супервізійних зустрічей, прийомні батьки знаходили
своє місце на умовній шкалі-лінії, що зазначена
прямо на підлозі нашого залу для тренінгів. Потрібно було знайти своє місце і
відчути, наскільки ти близький до емоційного вигоряння. Якщо на початку роботи
багато батьків відносили себе до тих, хто вже недалеко від емоційного вигорання,
то після проходження супервізії більшості не тільки вдалося впоратися з
особистими і внутрісімейними проблемами, а й «народити» нові ідеї, що
стосуються способів виховання їх непростих дітей. І на шкалі такі прийомні
батьки зайняли місце на початку шляху до вигоряння. Це було дуже показово не
лише для супервізорів, а й для самих учасників.
Удвічі
корисним був тренінг для тих з батьків, кому пощастило приїхати до Ялти з
другою половинкою. Їм не тільки вдалося спільно провести чотири дні, що
багатодітним випадає не часто, але і за допомогою психологів та учасників групи
вирішувати неминучі конфлікти.
Показовими в цьому плані стали системні розстановки сім'ї, що дають можливість
детально розглянути модель її функціонування, побачити свою сім'ю і своє місце
в ній з боку. А ще спробувати щось змінити, прямо тут, на супервізії, щоб з
готовим рішенням повернутися до своїх рідних. Хоча розстановка у кожній з двох
груп була тільки одна, але і ті, хто безпосередньо в ній брав участь, і ті, хто
був просто спостерігачем, дуже надихнулись, і після
ділилися тим, що змогли паралельно провести аналогію зі своєю сім'єю. Це для
них стало важливим моментом у розумінні своєї сім'ї.
За допомогою Баллінтовских груп (своєрідного мозкового
штурму, що дозволяє побачити конфлікт з позицій всіх його учасників) можна було
вирішити проблеми у вихованні конкретної дитини. Учасники дуже обережно виносили
свої ситуації на обговорення, як завжди, побоюючись критики і оцінки своєї
поведінки. Але, в рамках роботи такої групи це недозволено. Тільки лише обмін
досвідом, своїми ідеями та підтримкою. Все це взяли
з собою ті, хто поділився проблемами.
З
Ялти батьки їхали з пристойним багажем знань, необхідних для розуміння і
виховання дітей, а також із запасом позитивних емоцій і вражень.
Оксана КОСТИНСЬКА,
Маріанна ЛАПІНА
супервізори-психологи
www.pomogaem.com.ua