Записки волонтера: «Та не збідніє рука, що дає…»
Мне очень нравится время, когда идет подготовка к акции, но каждый раз меня как, наверное, и любого волонтера, грызет мысль: « А как все пройдет?»
И вот теперь, когда первая акция «Корзина добра» завершилась, можно говорить о результатах. Количество подгузников, питания, материальной помощи, которую люди жертвовали в копилки… Все это очень важно, но я хочу написать сейчас о другом.
В одном из журналов выходила авторская колонка о благотворительности, в каждом номере после интервью известных людей шли статистические таблицы. Социальная ответственность, количество волонтеров, участие в благотворительности – наша страна везде на последних местах. Есть множество причин и объяснений этому явлению: низкий уровень жизни, недоверие к благотворительным организациям и т.д. Но главное, мне кажется, что мы слепы по отношению к чужому горю. Мы так боимся быть обманутыми, что забываем простую истину: делая доброе дело, мы сами становимся счастливей.
И каждый раз, когда проходит какая-либо акция, для меня важно не то количество средств или помощи, которые мы соберем, а то, что, быть может, на одного человека, который поймет что сделать доброе дело – важно и полезно, станет больше.
Воскресенье, утро… Угрюмый мужчина с ребенком на руках грубо говорит, что им это не интересно. Огорчившись, размышляю о том, что у него маленький ребенок, которому он подает не совсем хороший пример. Через несколько минут навстречу идет молодая женщина с мальчиком лет десяти. Не обратить внимание на них было невозможно: светлыми и счастливыми выглядели они на фоне толпы. В тележку опустился первый на сегодня кулек с детскими книжками. Минут через десять этот ребенок, улыбаясь, складывал в корзинку упаковки подгузников, кулек с детскими игрушками и питанием.
В обед подходит молодая мама с зеленой коляской, в которой сидит хорошенькая девочка лет 2-3 и в руках держит цветную коробку с детским питанием. Мама говорит: «Отдай кашку, она будет другим деткам, которым нужна помощь». Кроха протягивает коробку с детским питанием, улыбается и просится на руки.
Только ради встречи с этими двумя семьями можно было проводить акцию. Но людей, которые приняли в ней участие, было очень много. И всем, кто не остался равнодушным, большое спасибо. От вашей доброты мир становится лучше.
P.S. Однажды возле «Мост-Сити» ко мне обратилась пожилая женщина с просьбой купить ей бутылочку воды, так как она очень плохо себя чувствует, выписавшись с больницы только после операции по онкологии. В ближайшем киоске бутылочка была приобретена. Через неделю я опять шла по той же улице, и с тем же текстом, возле того же киоска она опять просила купить воды. Обидно мне стало только на минутку. Сделав что-то хорошее, я сделала счастливей себя. Все в этой жизни к нам возвращается бумерангом, и я верю, что добрые дела тоже.
Ваши пожертвования можно перечислить на наши расчетные счета.
Анастасия Осипова
Мені дуже подобається час, коли йде підготовка до акції, але щоразу мене, як, мабуть, і кожного волонтера, гризе думка: «А як усе пройде?»
І ось зараз, коли перша акція «Кошик добра» завершилася, можна говорити про результати. Кількість підгузників, харчування, матеріальної допомоги, яку люди жертвували до скарбничок… Все це дуже важливо, але я хочу написати про інше.
В одному з журналів виходила авторська колонка про доброчинність, в кожному номері після інтерв’ю відомих людей були надруковані статистичні таблиці. Соціальна відповідальність, кількість волонтерів, участь у добродійності – наша країна всюди займає останні місця. Є багато причин і пояснень цьому явищу: низький рівень життя, недовіра до доброчинних організацій тощо Але головне, мені здається, що ми сліпі до чужого лиха. Ми так боїмося бути ошуканими, що забуваємо просту істину: роблячи добру справу, ми самі стаємо щасливіше.
І щоразу, коли проходить якась акція, для мене важлива не та кількість коштів або допомоги, які ми зберемо, а те, що, можливо, на одну людину, яка зрозуміє, що зробити щось добре – важливо й корисно, стане більше.
Неділя, ранок… Похмурий чоловік з дитиною на руках нелюб’язно каже, що їм це не цікаво. Прикро вражена, розмірковую про те, що в нього мала дитина, якій він показує не дуже добрий приклад. Через кілька хвилин назустріч іде молода жінка з хлопчиком років десяти. Не звернути уваги на них було неможливо: світлими й щасливими виглядали вони на тлі натовпу. До візку опустився перший на сьогодні пакет з дитячими книжками. Хвилин через десять цей хлопчик, посміхаючись, складав до кошика упаковки підгузників, мішечок з дитячими іграшками й харчуванням.
В середині дня підходить молода мама з зеленою коляскою, в якій сидить гарненька дівчинка років 2-3 і в руках тримає кольорову коробку з дитячим харчуванням. Мама каже: «Віддай кашку, вона буде іншим діткам, які потребують допомоги». Маля простягає коробку з дитячим харчуванням, посміхається й проситься на руки.
Тільки заради зустрічі з цими двома родинами можна було проводити акцію. Але людей, які взяли участь у ній, було дуже багато. І всім, хто не залишився байдужим, велика вдячність. Від вашої доброти світ стає кращим.
P.S. Колись біля «Міст-Ситі» до мене звернулась літня жінка з проханням купити їй пляшечку води, бо вона дуже погано себе почуває, виписавшись із лікарні після онкологічної операції. В найближчому кіоску я купила пляшечку. Через тиждень знов йшла тією ж самою вулицею, і з тим же текстом, біля того ж кіоску вона знов прохала купити води. Неприємно мені стало тільки на хвилинку. Зробивши щось хороше, я зробила щасливішою себе. Все в цьому житті до нас повертається бумерангом, і я вірю, що добрі справи теж.
Ваші пожертвування можна перерахувати на наші розрахункові рахунки.
Анастасія Осіпова
