Соціальне волонтерство в Україні

Соціальне волонтерство в Україні

 По принципу пирамиды Маслоу, когда удовлетворены основные потребности человека в пище, безопасности, любви и поддержке, он начинает стремиться к личностному росту. Занимается самообразованием, творчеством или изучает психологию, учится. А кто-то выбирает путь волонтера.
По одному из определений, волонтер - тот, кто добровольно занимающийся безвозмездной общественной деятельностью. Помогать другим без всякой материальной выгоды – неизменный мотив волонтера.
Волонтерская деятельность бесконечно разнообразна.Волонтеры занимаются поддержкой демократии во всем мире, участвуют в образовательных программах, передают нуждающимся гуманитарную помощь. Спортивные, культурные, экологические мероприятия традиционно используют добровольческую помощь. Студенты, которые едут строить дороги в Африке и заниматься с особыми детьми в Голландии – тоже волонтеры, даже если их влечет туда не альтруизм, а "охота к перемене мест". Но здесь мы будем говорить о социальном волонтерстве: помощи нуждающимся, бездомным, тяжелобольным, сиротам.
К сожалению, в Украине волонтерство в социальной сфере исследовано мало. Но кое-какие особенности все же выделить можно.
По данным европейских Charities Aid Foundation (CAF) 20% украинцев являются или были волонтерами. Благодаря этому показателю в рейтинге по развитию волонтерства Украина среди других стран мира оказалась на 56-ом месте. Возможно к этой цифре нас привели 10 000 волонтеров-болельщиков, принимавших участие в организации футбольного чемпионата Евро. Но даже несмотря на это, с трудом в

ерится в то, что когда-либо волонтерил каждый пятый украинец. А вот на Западе все иначе. Волонтерствуют там от 35 до 60% населения. Принц Джордж покидает Туманный альбион, чтобы преподавать английский школьникам и строить дорожки в южноамериканской деревушке, и это никого не удивляет.
В Украине при слове «волонтер» вспоминают чаще всего тех самых студентов, едущих на работу за рубеж, которым частично возмещается стоимость дороги, питания и проживания. Но мотивация большинства таких волонтеров –посмотреть мир, а не помочь другим.
Есть у нас, конечно, и добровольцы, работающие в социальной сфере. Онипроводят творческие занятия в интернатах, помогают организовать досугдля подростков, ищут доноров и деньги для онкобольных детей. Спектр их занятий: от услуг водителя с машиной до продвижения сайтов, от работы грузчика до дизайнера.

Волонтерство в детских домах Украины

Соцопросы показывают, что 80% украинских волонтеров – молодые люди, в основном, учащиеся вузов. 72% всех волонтеров в Украине – женщины. В Европе тоже волонтерят преимущественно женщины, но не студенческого возраста, а состоявшиеся в карьере леди за 35. Нетрудно ответить на вопрос, почему наши мамы и жены старше 35-и не занимаются волонтерством: выбившись из сил на низкооплачиваемой работе они часто заступают дома на вторую смену, обслуживая семью в качестве домохозяйки. Где уж тут взять ресурсы на волонтерство.
Кто такой волонтер в социальной сфере, знает далеко не каждый украинец. Обычно люди представляют себе того же студента, навещающего детские дома с выступлениями и мастер-классами. Те, кто звонят нам, проникшись жалостью к «бедным деткам», часто ждут именно такого приглашения. Услышав, что сейчас нужен сортировщик вещей на складе, секретарь и водитель, они удивляются и разочаровываются. Некоторые поначалу готовы взяться за любую работу, лишь бы быть полезными, но проходит день, второй, жалость забывается, порыв угасает, и на встречу в фонд никто не приходит. Нет, вообще-то у нас довольно много волонтеров, и их количество растет. Но большая часть отсеивается в самом начале. Скучная секретарская работа, когда почти и не видишь тех, ради которых трудишься, да еще и «за просто так» - это удручает. Остаются с нами только самые стойкие, способные осознать и принять, что концертами в детдомах в нашем фонде и не пахнет. Способные согласиться с нами, что от концертов сиротам ни на йоту не станет лучше.

Вы, наверное, слышали притчу о рыбе и удочке. Суть ее в том, что нищему важнее дать удочку, чем рыбу. То есть нужно бороться с причинами проблемы, а не с ее результатами. Руководитель фонда «Помогаем» несколько лет преподавал в детдоме. Он лучше, чем кто-либо другой, знает, что сирот не спасти ни театрами, ни экскурсиями. Не дать сломаться ребенку, утратившему семью, может только семья. Поэтому у нас помогают приемной семье, а не детдому и предпочитают купить современное оборудование для больницы, а не оплатить операцию за рубежом.
Еще более продвинутый уровень – заставить государство обеспечивать сироту семьей, больного – операцией, а больницу – оборудованием. На него мы пока что не вышли. Но печально, что для Украины и наш уровень – очень прогрессивный. Не только самостоятельные волонтеры, но и благотворительные организации часто ограничиваются покупкой шоколада, ботинок и билетов в цирк для детдомовцев, будучи уверенными, что спасают мир. Отсутствие информации о том, как лучше и эффективнее всего помогать, – следствие отчасти юного возраста украинской благотворительности. Ведь в СССР жить становилось все «лучше и веселее» - о каких же проблемах малообеспеченных и тяжелобольных могла идти речь.

Трудно у нас также с постоянством и регулярностью добровольческой деятельности. По определению, волонтер является волонтером, если посвящает бескорыстной работе на благо других хотя бы два часа в неделю. В жизни количество этих часов часто движется с каждой неделей от десятка к нулю. Часто много обещают и мало выполняют. Иногда записываются на участие в акции и не приходят, даже не предупреждают, что не смогут присутствовать. Работе волонтера порой препятствуют дождь, снег, жара, плохое настроение, приглашение в кино. А организации гораздо удобнее, чтобы волонтер работал не больше пресловутых двух часов в неделю, но на него можно было бы железно положиться.
Не всегда возможно подменить того, кто подвел и не приехал. Сложные ситуации, всяческие накладки неизменно ведут к ухудшению результата. Бывает, что в благотворительной организации количество добровольцев в несколько раз превосходит количество сотрудников. А значит, во многом от волонтеров зависит, сколько больных детей отправится на реабилитацию в этом месяце и сколько сирот найдут семью.
Недавно был принят «Закон о волонтерстве», призванный регулировать отношения волонтеров с благотворительными организациями. Однако нельзя сказать, чтобы он порадовал волонтеров или фонды. Добровольческая деятельность – она на то и добровольческая, что ни одна сторона от другой ничего не требует. Чем больше появляется узаконенных обязательств, тем сложнее оказывается сотрудничать. Опыт западных стран показывает, что вполне можно обходиться вовсе без государственного контроля прав и обязанностей волонтеров.
Зато неплохо было бы, чтобы волонтерские организации и благотворительные фонды более тесно взаимодействовали между собой, делились бы опытом. Сотрудничество явно ускорило бы развитие этой сферы. Отсутствие общих технологий порой приводит к скандалам и даже мошенничеству. Бывает, что сбор на одну и ту же операцию идет в нескольких фондах, и сотрудники фонда об этом не уведомлены. Среди волонтеров и благотворительных организаций попадаются такие, которые, мягко говоря, больше заботятся о собственном благосостоянии, чем о подопечных. Это бросает тень и на репутацию вполне честных организаций, перепадает и волонтерам, как их предедставителям. Нередко приходится во время уличной акции услышать шипение сквозь зубы: «Всё деньги отмываете, ненасытные!»

Но настоящий волонтер стоек и без труда выдерживает психологические атаки. 85% украинских волонтеров на вопрос о мотивации  говорят об альтруистических мотивах, им важно потрудиться на благо общества. Количество добровольцев медленно, но неуклонно растет, и это не может не радовать в стране, где благотворительности чуть больше двадцати лет.

Возможно, если благосостояние украинцев вырастет, если люди будут чувствовать себя более обеспеченными и защищенными, то начнут больше заботиться и о других? И быть может тогда добровольческая деятельность станет более продуманной и осознанной? Может быть, у нас просто не все желающие сейчас могут себе ее позволить? Очень хочется верить, что это время наступит скоро.

Отсутствие единой технологии работы волонтерских организаций, бесконтрольность незарегистрированных групп и одиночных волонтеров приводят к раздорам, скандалам, а иногда и мошенничеству. Случается, что родители больного ребенка собирают необходимые средства сразу в нескольких благотворительных объединениях. И не спешат отменить запрос в одном фонде, если в другом сумма уже собралась… Случается, что люди, представившиеся на улице волонтерами, собирают деньги на собственные банковские карточки, а не на счет больного ребенка. Это происходит нечасто, но, к большому сожалению, все-таки происходит.

Работать с благотворительной организацией надежнее как волонтерам, так и тем, кто принимает помощь. Но не всегда это понимают добровольцы и нуждающиеся, да и не все организации переходят от кондитерских подарков к «умной» благотворительности.

Все же, несмотря на все проблемы, социальное волонтерство в Украине существует, и количество добровольцев растет. 85% из них в качестве мотивации к волонтерской деятельности назвали сугубо альтруистические мотивы: желание сделать что-то полезное для общества. И это здорово для общества, в котором традиционная благотворительность практически не существовала много десятков лет.

Хочется верить в то, что рано или поздно благосостояние украинцев вырастет, и вместе с тем увеличится объем ресурсов для помощи другим. Потому что если базовые потребности в еде, одежде и пр. удовлетворены, то о безопасности, самоуважении, уверенности в завтрашнем дне такого пока сказать нельзя. Может быть, когда наши соотечественники станут увереннее и счастливее, они смогут поделиться своей энергией с теми, кто в беде? Может быть, тогда они придут в благотворительные фонды не за эмоциями, а чтобы делать дело? Может быть, тогда они поймут, что не обязательно ехать в Европу, чтобы заниматься с детьми-инвалидами, – детей-инвалидов полно и здесь, как и взрослых инвалидов, сирот и т.п. Очень хочется, чтобы это осознание пришло поскорее.

 

Ольга ЛЕВЧЕНКО

www.pomogaem.com.ua

Власне, чим відрізняється цей спосіб самореалізації від названих вище? Звернемося до визначення слова «волонтер»: це людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди. Тобто шлях волонтера нерозривно пов'язаний з суспільством; робити щось хороше не тільки для себе, але для всіх - зазвичай незмінний мотив волонтера.

Діяльність та цілі волонтера нескінченно різноманітні. У рамках програм ООН волонтери займаються гуманітарною допомогою, пропагандою прав людини, демократії та миру. Волонтери беруть участь в культурних і спортивних заходах. Без волонтерів не обходиться жодна кампанія з екології та охорони навколишнього середовища. Студенти, які вирушають до Африки будувати школи і до Голландії - організовувати свята для дітей-інвалідів, - теж волонтери, навіть якщо основна їх мета - просто помандрувати. Але в цій статті мова піде про соціальне волонтерство, коли добровольча діяльність так чи інакше співзвучна діяльності соціальних служб: допомога дітям, нужденним, тяжкохворим, бездомним і т.д.

На жаль, волонтерство в Україні дуже мало досліджене. Мінімум інформації про особливості національного волонтерства знайти все ж можна.

За останніми дослідження британського благодійного фонду Charities Aid Foundation (CAF) волонтерською діяльністю займаються 20% громадян України. Завдяки цим показникам ми зайняли дуже навіть непогане п'ятьдесят шосте місце в рейтингу CAF з розвитку волонтерства. Але, на жаль, достовірність цієї цифри викликає сумніви. Навіть 12 000 волонтерів, задіяних у чемпіонаті Євро-2012, не переконують у тому, що кожен п'ятий українець - волонтер або коли-небудь ним був. Для порівняння, в США і країнах Європи волонтерами є приблизно 30-60% населення. І ці цифри якраз навряд чи завищені. У Великобританії, наприклад, не надто здивує повідомлення про те, що спадкоємець британської корони принц Уїльям відправляється до Чилійського села будувати пішохідні доріжки і викладати в сільській школі англійську мову. У нас же слово «волонтер» асоціюється насамперед з роботою за кордоном, коли запрошуюча організація частково оплачує витрати по проїзду, проживанню та харчуванню. Мотивація таких волонтерів - швидше подивитися світ, чим допомогти іншим. Ну, і звичайно, Євро-2012. Якщо набрати в рядку «Гугла» слова «проблеми волонтерів Україна», за результатами можна зробити висновок, що проблеми існують виключно у волонтерів Євро. Чи то у решти волонтерів немає проблем, чи то просто немає інших волонтерів...

Соціологи спробували розібратися, хто вони. 80% волонтерів в Україні - молодь, переважно студентська, 72% - жінки. У Європі «середній» портрет волонтера - жінка після 35 років, найчастіше вже з кар'єрою, дружина і мама. Чому у нас волонтери в основному молодь? На це питання напрошується сумна відповідь: у наших жінок після 35 років, дружин і мам, немає ресурсів, ні часових, ні емоційних, бо після роботи з дев'яти до шести - яка необхідна, щоб вижити - дай Бог, щоб залишилося щось для чоловіка і дітей...

На жаль, про соціальне волонтерство українці мають досить туманне уявлення. Склався образ волонтера, як людини, що приходить до дитбудинку грати з дітьми. І звертаються в нашу благодійну організацію найчастіше саме з такими пропозиціями. Коли ми пояснюємо, що ігри та концерти мало чим допоможуть дитині в системі, що є набагато більш ефективні способи зробити дітей щасливими, багато розчаровуються і більше не дзвонять. Ну, просто тому, що позайматися з дітьми цікавіше, ніж роздавати листівки на вулиці, займатися перекладом статей або адмініструвати групу в Фейсбуці. Від ігор у дитбудинку, безсумнівно, емоційна віддача більше: і посмієшся з ними, і поплачеш потім наодинці з собою, і хорошим-правильним себе відчуєш: от, витратив час на чужих дітей, порадував сиріток. Адже основне завдання нашої організації, крім підтримки важкохворих дітей, - сприяти тому, щоб сироти знайшли прийомних батьків. І вже десятки дітей відправилися з дитбудинків у сім'ї багато в чому завдяки роботі «Сяйва веселки». І для того, щоб ми робили цю роботу добре, нам конче потрібні перекладачі, журналісти, дизайнери і фотографи, помічники у перевезенні речей і ліків, та багато ще всякої рутинної роботи є, з якою не можуть повністю впоратися співробітники організації.

З першої проблеми (суспільство погано собі уявляє, чим займається волонтер в соціальній сфері) виростає друга: люди не готові надавати професійні послуги, працювати в офісі з закріпленими за ними обов'язками. Можливо тому, що така робота передбачає більш високий рівень відповідальності і відносну регулярність.

З відповідальністю і постійністю взагалі дуже погано. Під впливом емоційного напливу людина пропонує свою допомогу, висловлює усіляку готовність, домовляється про участь в акції і... не приходить, і навіть не передзвонює. Емоції проходять, «волонтер» згадує про те, що вчора ще він жив, не замислюючись про чужих дітей, і цілком собі непогано жив. Повідомити про те, що «перегоріло» і бажання допомагати зникло - незручно. І на акції виявляється 5 осіб замість очікуваних п'ятнадцяти.

Неув'язки іншого порядку полягають в законодавстві. Питань до «Закону про волонтерство» у благодійних організацій багато. Наприклад, обов'язкове страхування волонтерів. Неясно, звідки організація повинна брати гроші на страхування: з пожертвувань на допомогу, або страховку повинні оплачувати самі волонтери. Потім, якщо в організації 200 волонтерів, але тільки 30 співпрацюють регулярно, страхувати всіх підряд або тільки постійних помічників?

У законі останньої редакції є стаття про те, що у волонтера має бути нотаріально завірена довіреність, яка дає право діяти від імені організації. Вартість оформлення довіреності - 50-100 грн. Знову-таки, звідки брати ці гроші? А якщо завтра волонтер взагалі передумає займатися благодійністю або якщо людина допомагає раз на рік? Власне, неясно, навіщо завіряти документ нотаріально.

Все це проблеми швидше організацій, що залучають волонтерів, ніж самих волонтерів. Але від цього, на жаль, страждає справа. Від роботи наших волонтерів дуже і дуже залежить те, скільки діток вирушать на лікування в цьому місяці, і скільки сиріт знайдуть батьків.

Власне, самим волонтерам теж повинно бути небайдуже, наскільки ефективна буде їх допомога. І їм зазвичай дійсно не все одно. Але тут є інша біда - мало інформації. Далеко не в кожному місті є організація, яка зуміє направити енергію добровольців в потрібне русло. Далеко не завжди про таку організацію легко дізнатися людині, яка хоче запропонувати свою безкорисливу допомогу. Благодійних фондів чимало, але багато з них обмежуються саме концертами в дитбудинках і допомогою цим же дитбудинкам: цукерки-печиво, відремонтовані класи. Але в приміщенні з євроремонтом сироти залишаються сиротами. У Європі та США благодійна діяльність - настільки важлива частина життя суспільства, що кандидату у волонтери не доведеться довго шукати відповідну організацію - фонди кричать про себе, змагаються між собою в прогресивності. У нас же, якщо ти часом не натрапиш на притчу про рибу і вудочку, залишишся з упевненістю, що сиротам інакше не допомогти, окрім як привезти фруктів і провести розважальний захід в інтернаті. Адже замість того, щоб зробити ремонт у дитбудинку, можна зробити ремонт у квартирі прийомної сім'ї і тоді ще пара дітлахів зможуть потрапити до мами і тата. Порадувати вихованців дитбудинку концертом - це, звичайно, теж добре, але прикро, що на це витрачаються величезні сили, більша частина ресурсів соціального волонтерства в Україні. Не дивно, що дитячі будинки закриваються так повільно і неохоче.

Відсутність єдиної технології роботи волонтерських організацій, безконтрольність незареєстрованих груп і одиночних волонтерів призводять до чвар, сварок, а іноді і шахрайству. Трапляється, що батьки хворої дитини збирають необхідні кошти відразу в декількох благодійних об'єднаннях. І не поспішають скасувати запит в одному фонді, якщо в іншому сума вже зібралася... Трапляється, що люди, що представилися на вулиці волонтерами, збирають гроші на власні банківські картки, а не на рахунок хворої дитини. Це буває не так вже й часто. І все ж буває. Працювати з благодійною організацією надійніше як волонтерам, так і тим, хто приймає допомогу. Але не завжди це розуміють добровольці і нужденні, та й не всі організації переходять від кондитерських подарунків до "розумної" благодійності.

Все ж, незважаючи на всі проблеми, соціальне волонтерство в Україні існує, і кількість добровольців зростає. 85% з них в якості мотивації до волонтерської діяльності назвали суто альтруїстичні мотиви: бажання зробити щось корисне для суспільства. І це здорово для суспільства, в якому традиційна благодійність практично не існувала багато десятків років.

Хочеться вірити в те, що рано чи пізно добробут українців зросте, і разом з тим збільшиться обсяг ресурсів для допомоги іншим. Бо якщо базові потреби в їжі, одязі та іншому задоволені, то про безпеку, самоповагу, впевненість у завтрашньому дні такого поки сказати не можна. Може бути, коли наші співвітчизники стануть впевненішими і щасливішими, вони зможуть поділитися своєю енергією з тими, хто в біді? Може, тоді вони прийдуть до благодійних фондів не за емоціями, а щоб робити справу? Може бути, тоді вони зрозуміють, що не обов'язково їхати до Європи, щоб займатися з дітьми-інвалідами, - дітей-інвалідів повно і тут, як і дорослих інвалідів, сиріт тощо. Дуже хочеться, щоб це усвідомлення прийшло скоріше.

Ольга ЛЕВЧЕНКО

www.pomogaem.com.ua