Добрий чарівник
107 лет назад, 2 апреля 1805 года родился человек, чья слава не померкнет, наверное, никогда. Всю жизнь он метался между разными видами и жанрами искусства, литературой и театром, поэзией и прозой, хотел быть актёром, драматургом, романистом. Но его выбрал самый бессмертный жанр – сказки. Ганс Христиан Андерсен остался в истории добрым волшебником – великим сказочником. Правда, истории его далеко не всегда для детей… Религиозный и философский подтекст некоторых сказок прозрачен не для каждого взрослого. Но есть нечто в них, что одинаково трогает и ребёнка, и зрелого человека, что заставило меня писать об Андерсене здесь. Большинство его героев – одинокие и несчастные, униженные и оскорблённые, нищие и сироты, умирающие и больные. Достаточно вспомнить известнейших: Гадкого Утёнка, Кая и Герду, Дюймовочку.
Много лет не утихают споры, можно ли вообще читать Андерсена детям – столько в его историях горя, боли и смерти. И всё же они светлые, эти рассказы. Возможно, потому, что автор был глубоко верующим человеком. Они пронизаны верой в добро и справедливость, пусть не в земной жизни, но за её пределами. Я думаю, сказки Андерсена стоит читать и детям, и взрослым. Не все детям. А взрослым – все до одной.
Есть такие часто цитируемые чеховские слова: «Надо, чтобы за дверью каждого довольного, счастливого человека стоял кто-нибудь с молоточком и постоянно напоминал бы стуком, что есть несчастные, что, как бы он ни был счастлив, жизнь рано или поздно покажет ему свои когти, стрясется беда - болезнь, бедность, потери, и его никто не увидит и не услышит, как теперь он не видит и не слышит других».
Вот для этого, мне кажется, и сотворены сказки Андерсена. Можно ведь за всю жизнь ни разу не заглянуть ни в Чехова, ни в Достоевского, ни в Диккенса. Или заглянув, не понять ни слова. А величайшего сказочника всех времён и народов трудно обойти стороной. И стучит его молоточек, не умолкая, вторую сотню лет.
Вот послушайте:
Девочка со спичками
Пятеро из одного стручка
История одной матери
Ольга Левченко
107 років тому, 2 квітня 1805 народилася людина, чия слава не згасне, напевно, ніколи. Все життя він метався між різними видами і жанрами мистецтва, літературою і театром, поезією і прозою, хотів бути актором, драматургом, романістом. Але його вибрав самий безсмертний жанр - казки. Ганс Християн Андерсен залишився в історії добрим чарівником - великим казкарем. Правда, історії його далеко не завжди для дітей... Релігійний і філософський підтекст деяких казок прозорий не для кожного дорослого. Але є щось в них, що однаково зворушує і дітей, і дорослих, що змусило мене писати про Андерсена тут. Більшість його героїв - самотні і нещасні, принижені та ображені, жебраки і сироти, вмираючі і хворі. Досить згадати найвідоміших: Гидке Каченя, Кая та Герду, Дюймовочку.
Багато років не вщухають суперечки, чи можна взагалі читати Андерсена дітям - в його історіях стільки горя, болю та смерті. І все ж вони світлі, ці розповіді. Можливо, тому, що автор був глибоко віруючою людиною. Вони пронизані вірою в добро і справедливість, нехай не в земному житті, але за її межами. Я думаю, Андерсена варто читати і дітям, і дорослим. Не все дітям. А дорослим - все до однієї.
Є такі часто цитовані чеховські слова: «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молоточком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні, що, якою б людина не була щасливою, життя рано чи пізно покаже йому свої пазурі, станеться біда - хвороба, бідність, втрати, і його ніхто не побачить і не почує, як тепер він не бачить і не чує інших».
Ось для цього, мені здається, і створені казки Андерсена. Можна ж за все життя жодного разу не заглянути ні в Чехова, ні в Достоєвського, ні в Діккенса. Або заглянувши, не зрозуміти ні слова. А найбільшого казкаря всіх часів і народів важко обійти стороною. І стукає його молоточок, не без його участі, другу сотню років.
Ось послухайте:
Дівчинка з сірниками
П'ятеро з одного стручка
Історія однієї матері
Ольга Левченко
