Навіщо народжують дітей?
«Крошка-сын к отцу пришел. И спросила
кроха…». Когда я читал это произведение своим детям, в мою голову пришла мысль
о том, что замечательно иметь простые ответы на сложные вопросы. Эти ответы
должны быть настолько простыми, чтобы дети поняли их. Еще я подумал о том, что
только дети обладают свободой задавать своим родителям абсолютно любые вопросы,
в том числе, и «неудобные»; готов ли буду я ответить на них? А если вопрос
будет «не детский»? Может ли случиться так, что я не буду готов ответить на
такой вопрос? И я решил «поговорить с сыном». Поговорить «по-взрослому»!
Не думайте, что я начал терзать своего
сына вопросами. Я решил поговорить с ним в своих мыслях. Я захотел проверить,
готов ли я к любым его вопросам. Для этого я дал ему полную свободу. И очень
быстро сын «выстроил» мне цепочку вопросов, которые показали мне мою
неготовность к такому серьезному разговору.
«Пап, жизнь легкая или тяжелая?» — спросил
он меня!
Сразу захотелось ответить: «Сынок! Жизнь – это
радость! Очень здорово жить, видеть краски, чувствовать запахи, творить…» и
т.д. Но, немного подумав, я понял, что его интересует истинное положение вещей.
Он видит несправедливость вокруг себя, жестокость, болезни, нищету, бедствия.
Возможно, в его юности, в его жизни есть неудачи, ошибки, крушения планов.
Конечно, теперь я отвечу объективно: «Сын! Жизнь не легка!»
«Если жизнь не легка, зачем ты меня родил?»
Вот это свобода действий! Такие вопросы
не задаются, когда в жизни все хорошо. Они не задаются, когда все получается и впереди
грандиозные планы. Такие мысли приходят тогда, когда пришла трудность,
разочарование, беда и выхода он не видит… Это юность, а она очень требовательна
и ее максимализм загнал его в тупик! Мне не дано об этом знать заранее – где и
когда это произойдет! Но вопрос поставлен, и его глаза смотрят в мои с
предельной прямотой: оценивается не только содержание ответа, но и сама реакция
на него! И я понимаю, что если в этот момент я не буду готов ответить на него,
если начну думать об этом – то потеряю его внимание. Его кризис углубится! Я
также понимаю, что мой ответ должен быть очень обдуман. В нем должна
содержаться сила и убежденность, что неприятности пройдут, что жизнь – это
радость, что стоит бороться и жить!
«Зачем люди рождают детей?»
Задавались ли вы таким вопросом? Сможете
ли на него ответить? Я сразу не смог…
Задача поставлена, и я начал искать
ответ. Сначала очертил зону, в которой буду искать. Она ограничивается
следующими вопросами:
1. «Если жизнь тяжела – зачем ты меня родил?» —
Тут все понятно!
2. «Когда нужно давать жизнь?» Сеет ли кто зерно
в снег? Будет ли кто насаждать семя в пересохшую почву? Ответ очевиден: нет!
Далее: «Что сложнее: семя растения или семя человека?» Тут тоже ответ очевиден:
человек намного сложнее растений! Логичен и следующий вопрос: если простому
семени растения нужны условия, и человек их специально отслеживает, то какие
условия нужны для появления человека?
3. «Папа, ты зачем меня родил?» Это вопрос,
который мысленно я сам задаю своему отцу и хочу услышать такой ответ, который
бы удовлетворил меня и поддержал в жизни!
Вот в такую зону я начал погружать самые
разнообразные ответы, которые слышал вокруг себя, которые давали мне мои друзья
и люди старше меня.
Вот что получалось.
- Пап, ты зачем меня родил?
- Понимаешь, так получилось…
Вы бы хотели услышать такой ответ? Я –
нет! Моя жизнь – это, оказывается, случайность! «Так получилось!» И я увидел
трагедии родителей, которые не готовились к рождению ребенка: он им не нужен,
он – обуза, связывающая их руки и ноги! И их отношение к детям об этом и
говорит: они жестоки с ними, дети им постоянно мешают, интересами этих детей
пренебрегают! Эти дети случайны… Я бы не хотел быть на их месте! Я бы не хотел,
чтобы моя жизнь была случайностью. А теперь случай загнал меня в тупик; так
стоит ли продолжать эту случайность?
А такой вариант?
- Пап, ты зачем меня родил?
- Понимаешь, у нас появились деньги…
Ужасный ответ – купили игрушку! А ведь
многие так говорят: «появятся деньги – заведем ребенка»! Я не отрицаю, что
материальное обеспечение играет важную роль для рождения детей, но не главную!
А если деньги закончатся? А если их будет всегда не хватать – кризисов и
потребностей полно! А взгляд родителей на ребенка - на растущую личность или на
его материальное обеспечение?
Еще вариант:
- Пап, ты зачем меня родил?
- Видишь ли, у меня с женой возникли
проблемы в отношениях…
Ребенок как решение проблем? Не удивительно, что
проблемы постоянно окружают этих детей! Само его появление было из проблем!
Решились проблемы – хорошо (это временно), не решились – что делать с ребенком:
еще одна проблема! В такой среде внимание родителей больше на проблемах, чем на
ребенке! «У вас были проблемы – а мне теперь всю жизнь отдувайся?» Я отвергаю
такой ответ!
Или такой вариант:
- Пап, ты зачем меня родил?
- Понимаешь, у меня была мечта…
Как вам этот ответ? Дети – как
воплощение мечты родителей!? А своя индивидуальность? А свое мнение? А свои
уникальные черты – о них можно забыть? Я много видел семей, где дети
подавляются взглядами на жизнь своих родителей! Не путайте: не корректируются
(в корректировке есть внимательность к возрасту, уважение к личности и
убеждение), а именно подавляются («ты должен говорить «спасибо!», «ты должен
закончить аспирантуру!», «ты должен жениться на такой-то…», «ты обязан подарить
мне внучку…»)! А где свобода? Где мое личное пространство? Где сам «Я»?
Еще есть вариант (религиозный):
- Пап, ты зачем меня родил?
- Бог сказал: плодитесь и размножайтесь…
Так и хочется добавить: «и делайте это,
не раздумывая!» Бог сказал и землю возделывать, сеять пшеницу и насаждать
виноградники. И я вижу, что люди наблюдение за условиями свели в целую науку.
Люди хотят подмечать все мелкие детали, все неуловимые изменения для того,
чтобы получить наиболее качественный результат. Это нужно, потому что от этого
зависит их жизнь! А как же моя? Это же целая жизнь! Я не меньше пшеницы или
винограда — не порождайте жизнь необдуманно!
В общем, вариантов было перебрано много и вы
сами можете дополнить их, ведь дети вокруг нас: их родители вам знакомы и можно
видеть их поведение с детьми. А вы знаете ответ на этот вопрос? Я –
счастливчик: я узнал!
- Пап, ты зачем меня родил?
- Я полюбил тебя раньше, чем ты начал
быть! Сынок, прежде чем ты начал быть, мы полюбили тебя – все твои черты, все
твои ошибки, капризы и обиды, полюбили твою свободу и индивидуальность! Мы
осознанно пошли на это! И теперь, чтобы в твоей жизни ни случилось – наша
любовь всегда будет с тобой!
Вам хочется услышать такой ответ?
Вы видите, что это предполагает учет
многих факторов для появления нового человека и осознанное действие? Вы хотите
так ответить своему ребенку?
Сколько всего расставляется на свои места! Это
не ребенок просит внимания родителей – это родители хотят уделить внимание
ребенку! Это родители внимательно смотрят на черты формирующейся личности и
осторожно корректируют их, внося смысл и осознанность в его выбор! Это не
создание тепличных условий для роста, а своевременная адаптация к окружающему
миру! Совет таких родителей тактичен, гнев – справедлив и созидателен! В руках
таких родителей ребенку ничего не угрожает, разве что он сам от них отвернется!
Понимаете, как это важно? Будут ли теперь программы по телевизору более
«интересными», чем игра с ребенком? Позволите ли себе «засидеться на работе»?
Послушайте эти слова в свой адрес – и
ваше сердце наполнится теплом и жизнью. А слышать есть от кого. Даже если ваши
родители так не считали – это не важно: так считает Тот, Кто создал вас! Это Он
решил разделить Свою Жизнь и Свою Любовь с вами – дал вам Жизнь; Он не отступит
от вас, не лишит вас Своей Милости и Заботы, разве только вы сами осознанно все
это отвергнете!
Итак, формулирую условие для начала
новой жизни. «Ребенок должен появиться в той семье, в которой созрела
необходимость и ответственность разделить с ним свою любовь!»
Если в вашей жизни ребенок появился не
при таких условиях – это не страшно, все можно исправить! Всякий раз перед тем,
как к нему обратиться, поругать, что-либо попросить – скажите про себя: «я
родил тебя для того, чтобы любить!» Посмотрите, как такое отношение быстро
возымеет свое действие! Любовью можно мир перевернуть!
Если у вас еще нет детей – возьмите как добрый
совет эти мои рассуждения и сделайте начало новой жизни осознанным и
ответственным! Мир для ваших детей будет именно таким, каким покажете его вы!
Помните: мы – Божьи дети! А Он –
Идеальный Отец, верите вы в это, или нет. Мы у Него – не случайность, не
игрушки, не мечта, не тренажер. Он сознательно вызвал нас к жизни, чтобы
возиться с нами каждый ее миг! Лучше вам иметь Отца, который никогда не
ошибается и всегда рядом, чем быть сиротами! Я лично не смог не принять такого
усыновления!
Андрей МАКАРУСЬ
«Крошка-сын к отцу пришел. И спросила
кроха…». Коли я читав цей вірш своїм дітям, в мою голову
прийшла думка про те, що чудово мати прості відповіді на складні питання. Ці
відповіді повинні бути настільки простими, щоб діти зрозуміли їх. Ще я подумав
про те, що тільки діти володіють свободою задавати своїм батькам абсолютно
будь-які питання, у тому числі, і «незручні»; чи готовий буду я відповісти на
них? А якщо питання буде «не дитяче»?
Чи може статися так, що я не буду готовий відповісти на таке питання? І я
вирішив поговорити з сином. Поговорити «по-дорослому»!
Не думайте, що я
почав мучити
свого сина питаннями. Я вирішив поговорити з ним у своїх думках. Я захотів
перевірити, чи готовий я до його питань. Для цього я дав йому повну свободу. І
дуже швидко син «вибудував» мені ланцюжок питань, які показали мені мою
неготовність до такої
серйозної
розмови.
«Пап, життя легке або важке", - запитав він мене.
Відразу захотілося
відповісти: «Синку! Життя - це радість! Дуже здорово жити, бачити фарби,
відчувати запахи, творити... » і
т.д. Але, трохи подумавши, я зрозумів, що його цікавить справжній стан речей.
Він бачить несправедливість навколо себе, жорстокість, хвороби, злидні, лиха.
Можливо, в його юності, в його житті є невдачі, помилки, крах планів. Звичайно,
тепер я відповім об'єктивно: «Син! Життя нелегке!»
«Якщо життя нелегке, навіщо ти мене народив?»
Ось це свобода дій!
Такі питання не задаються, коли в житті все добре. Вони не задаються, коли все
виходить і попереду грандіозні плани. Такі думки приходять тоді, коли прийшла
трудність, розчарування, біда і виходу він не бачить... Це юність, а вона дуже
вимоглива і її максималізм загнав сина
в глухий кут! Мені не дано про це знати заздалегідь - де і коли це станеться!
Але питання поставлене, і його очі дивляться прямо в мої: оцінюється не тільки зміст
відповіді, але і сама реакція на нього! І я розумію, що якщо в цей момент я не
буду готовий відповісти на нього, якщо почну думати про це - то втрачу його
увагу. Його криза поглибиться! Я також розумію, що моя відповідь повинна бути дуже обміркованою, в ній повинні міститися сила і
переконаність, що неприємності пройдуть, що життя - це радість, що варто
боротися і жити!
«Навіщо люди
народжують дітей?»
Чи задавалися ви
таким питанням? Чи зможете на нього відповісти? Я відразу не зміг ...
Завдання поставлене,
і я почав шукати відповідь. Спочатку окреслив зону, в якій буду шукати. Вона
обмежується такими запитаннями:
1. «Якщо життя важке - навіщо ти мене народив»? - Тут все
зрозуміло.
2. «Коли потрібно
давати життя?» Чи
сіє хто зерно в сніг? Чи буде хто
насаджувати насіння в сухий
грунт? Відповідь очевидна: ні! Далі: «Що складніше: насіння рослини або насіння
людини?» Тут теж відповідь очевидна: людина набагато складніше рослин! Логічне і наступне питання: якщо простому
насінню
рослини потрібні умови, і людина їх спеціально відстежує, то які умови потрібні
для появи людини?
3. «Тату, ти навіщо
мене народив?»
Це питання, яке подумки я сам задаю своєму батькові і хочу почути таку
відповідь, яка
б задовольнила
мене і підтримала
в житті!
Ось у таку зону я
почав занурювати найрізноманітніші відповіді, які чув навколо себе, які давали
мені мої друзі і люди старші
мене.
Ось що виходило.
- Тату, ти навіщо
мене породив?
- Розумієш, так
вийшло...
Ви б хотіли почути
таку відповідь? Я - ні! Моє життя - це, виявляється, випадковість! «Так
вийшло!» І я побачив трагедії батьків, які не готувалися до народження дитини:
вона
їм не потрібна,
вона - тягар, що зв'язує їх руки і ноги! Саме їх ставлення до дітей про це і
говорить: вони жорстокі з ними, діти їм постійно заважають, інтересами цих
дітей нехтують! Ці діти випадкові... Я б не хотів бути на їх місці! Я б не
хотів, щоб моє життя було випадковістю. А тепер випадок загнав мене у глухий
кут; чи варто продовжувати цю випадковість?
А такий варіант?
- Тату, ти навіщо
мене народив?
- Розумієш, у нас
з'явилися гроші...
Жахлива відповідь - купили іграшку! А адже
багато хто так каже:
«з'являться гроші - заведемо дитину»! Я не заперечую, що матеріальне
забезпечення відіграє важливу роль для народження дітей, але не головну! А якщо
гроші закінчаться? А якщо їх буде завжди не вистачати - криз і потреб повно! А
погляд батьків на дитину - на зростаючу особистість або на його матеріальне
забезпечення?
Ще варіант:
- Тату, ти навіщо
мене народив?
- Бачиш, у мене з
дружиною виникли проблеми у відносинах...
Дитина як вирішення
проблем? Не дивно, що проблеми постійно оточують цих дітей! Сама його поява виникла з проблем! Вирішились проблеми - добре (це
тимчасово), не вирішилися
- що робити з дитиною: ще одна проблема! У такому середовищі увага батьків більше зконцентрована на проблемах, ніж на
дитині! «У вас були проблеми - а мені тепер все життя віддувайся?» Я відкидаю
таку відповідь!
Або такий варіант:
- Тату, ти навіщо
мене народив?
- Розумієш, у мене
була мрія...
Як вам ця відповідь?
Діти - як втілення мрії батьків!? А своя індивідуальність? А своя думка? А свої унікальні риси - про них
можна забути? Я багато бачив сімей, де погляди дітей на життя придушуються поглядами своїх
батьків! Не плутайте: не коригуються (у коригуванні є уважність до віку, повага
до особистості та переконання), а саме придушуються («ти повинен говорити «дкую!», «ти повинен закінчити аспірантуру!», «ти повинен одружитися», «ти зобов'язаний подарувати мені
внучку»)! А де свобода? Де мій особистий простір? Де сам «Я»?
Ще є варіант
(релігійний):
- Тату, ти навіщо
мене породив?
- Бог сказав:
плодіться і розмножуйтеся...
Так і хочеться
додати: "і робіть це, не роздумуючи!» Бог сказав і землю обробляти, сіяти
пшеницю та насаджувати виноградники. І я бачу, що люди спостереження за умовами
звели в цілу науку. Люди хочуть помічати всі дрібні деталі, всі невловимі зміни
для того, щоб отримати найбільш якісний результат. Це потрібно, бо від цього
залежить їх життя! А як же моє?
Це ж ціле життя! Я не менше пшениці чи винограду - не породжуйте життя необдумано!
Загалом, варіантів
було перебрано багато і ви самі можете доповнити їх, адже діти навколо нас:
їхні батьки вам знайомі і можна бачити їх поведінку з дітьми. А ви знаєте
відповідь на це питання? Я - щасливчик: я дізнався!
- Тату, ти навіщо
мене народив?
- Я полюбив тебе
раніше, ніж ти почав бути! Синок, перш ніж ти почав бути, ми полюбили тебе -
всі твої риси, всі твої помилки, капризи і образи, полюбили твою свободу і
індивідуальність! Ми свідомо пішли на це! І тепер, щоб у твоєму житті не
трапилося - наша любов завжди буде з тобою!
Вам хочеться почути
таку відповідь?
Ви бачите, що це
передбачає облік багатьох факторів для появи нової людини і усвідомлена дія? Ви
хочете так відповісти своїй дитині?
Скільки всього
розставляються на свої місця! Це не дитина просить уваги батьків - це батьки
хочуть приділити увагу дитині! Це батьки уважно дивляться на риси особистості,
що формується і обережно коригують їх, вносячи сенс і усвідомленість в його
вибір! Це не створення тепличних умов для зростання, а своєчасна адаптація до
навколишнього світу! Рада таких батьків тактовна, гнів – справедливий. У руках таких батьків дитині нічого
не загрожує, хіба що вона
сама
від них відвернеться! Розумієте, як це важливо? Чи будуть тепер програми по
телевізору більш «цікавими», ніж гра з дитиною? Дозволите собі «засидітися на
роботі»?
Послухайте ці слова
на свою адресу - і ваше серце наповниться теплом і життям. А чути є від кого.
Навіть якщо ваші батьки так не вважали - це не важливо: так вважає Той, Хто
створив вас! Це Він вирішив розділити Своє
Життя і Свою Любов з вами - дав вам Життя, Він не покине вас, не позбавить вас
Своєї
Милості і Турботи, якщо ви самі усвідомлено все це не відкинете!
Отже, формулюю умови для початку нового життя. «Дитина
повинна з'явитися в тій родині, в якій дозріла необхідність і відповідальність
розділити з ним свою любов!»
Якщо у вашому житті
дитина з'явилася
не за таких умов - це не страшно, все можна виправити! Щоразу перед тим, як до неї звернутися, посварити, що-небудь
попросити - скажіть про себе: «я тебе народив
для того, щоб любити.»
Подивіться, як таке ставлення швидко здобуде свою дію! Любов'ю можна світ
перевернути!
Якщо у вас ще немає
дітей - візьміть як добру пораду ці мої міркування і зробіть початок нового
життя усвідомленим і відповідальним! Світ для ваших дітей буде саме таким, яким
покажете його ви!
Пам'ятайте: ми - Божі
діти! А Він - Ідеальний Батько, вірите ви в це, чи ні. Ми у Нього - не випадковість,
не іграшки, не мрія, не тренажер. Він свідомо викликав нас до життя, щоб
возитися з нами кожну
її мить! Краще вам мати Отця, який ніколи не помиляється і завжди поруч, ніж
бути сиротами! Я особисто не зміг не прийняти такого усиновлення!
Андрій МАКАРУСЬ
www.pomogaem.com.ua
