Школа прийомних батьків: Сім'я з дітьми
Джерело: www.pravmir.ru
Усиновлення - з чого почати? Як зрозуміти, годишся чи в усиновлювачі? Як не зробити помилки? Як підготуватися так, щоб не поповнити число повертають дітей в дитбудинку?
Відомий педагог-психолог, фахівець з питань сімейного влаштування, лауреат Премії Президента РФ в галузі освіти, автор книги «До вас прийшов прийомна дитина» Людмила Петрановская веде серію статей «МІНУС ОДИН» для тих, хто хоче взяти прийомну дитину в сім'ю.
Сім'я з дітьми
У вас вже є діти - один або декілька. І ви хочете ще. І неважливо, можете ви ще народити самі, чи ні. А може, хочеться допомогти вже живе на світі самотньому малюкові. Може бути, у вас народжуються тільки хлопчики (дівчатка) і дуже хочеться дитину іншої статі теж. Можливо, доля звела вас з конкретною дитиною: побачили в дитячій лікарні, в притулку, або це дитина з сусідської неблагополучної сім'ї.
Нарешті, зустрічаються природжені вихователі, які отримують від самого процесу метушні з дітьми більше задоволення, ніж від будь-якої іншої роботи. Вони охоче приєднали б до парі-трійці своїх хлопців ще кілька, і ростили б їх на радість собі і на користь суспільству.
Всі ці міркування - абсолютно природні і зрозумілі. Але буває, що приходить сім'я, частіше - з єдиною дитиною, і говорить наступне: «Ми хочемо взяти прийомну дитину, щоб наш не виріс егоїстом» або, в більш м'якому варіанті, «щоб у нашого був товариш по іграх».
Почнемо з першого. Уявіть себе на місці дитини, єдиного і, треба думати, розпещеного - раз батьки вже побоюються, яким він виросте. У його повному розпорядженні знаходяться мама, тато, бабуся, телевізор, іграшки та солодощі. І тут вони приводять когось незрозумілого ... З виховними, значить, цілями ... І всім тепер треба з ним ділитися ... Ну, я йому покажу!
І покаже. Або йому, або вам. Причому це не обов'язково будуть скандали і бійки. Ваша дитина може раптом перестати вчитися або захворіти посильней - щоб ви кинули займатися дурницями і згадали, нарешті, хто головний у вашому житті. І що ви будете робити?
Якщо, за вашим переконанням, або поки ще неясному відчуттю, у вашій родині порушена ієрархія, і дитина крутить і вертить дорослими, як хоче («росте егоїстом»), це проблема вашої родини. Як не склеїш за допомогою дитини тріснутий шлюб, так і деформовані відносини між батьком і дитиною не починаєш з допомогою іншої дитини - свого чи, приймального чи. Спочатку розберіться з тим, що вас не влаштовує, відновіть нормальні межі та співвідношення сил в сім'ї, якщо треба - зверніться до фахівців, і лише потім думайте про поповнення.
З ідеєю завести своїй дитині друга, товариша для ігор теж треба бути обережніше. Уява малює вам приємну картинку, на якій обидві дитини самозабутньо грають в ляльки чи машинки, разом гуляють і ходять в школу, захищають і підтримують один одного. Прекрасно. Але що ви будете робити, якщо вони не подружаться? Адже взаємна симпатія зовсім не гарантована. Особливо в період адаптації - прийомна дитина вже ситий по горло спілкуванням з однолітками, йому потрібні батьки, і бажано в одноосібне користування.
Ревнощі, сварки, крики, скарги один на одного - треба розуміти, що це не менш ймовірна перспектива. Ніщо так не вимотує батьків, як постійні конфлікти дітей. Ні з чого не випливає, що вони відразу і з радістю приймуть один одного, можливо, мир і спокій вашого будинку будуть підірвані з приходом нового члена сім'ї.
Якщо дитина у першу чергу був потрібен вам самим, то нічого страшного, врешті-решт, хіба мало рідних сестер і братів не дуже ладнають і разом не грають, лише б сильно не билися. Але от якщо головним мотивом було завести «компаньйона» для власної дитини (щоб не нудьгував і до батьків не приставав), а замість цього ви знаходите купу проблем - вам не позаздриш. І обом дітям теж.
Не кажучи вже про те, що прийомна дитина може принести з собою способи поведінки, які можуть не тільки шокувати вас, але і налякати вашої дитини: агресію, нецензурну лайку, істерики, сексуалізірованние гри. Все це не так страшно і з часом проходить, але при одній умові: батьки хочуть і готові з цим справлятися, вони беруть на себе всю повноту відповідальності за прийняте рішення. Не від дітей треба буде чекати, щоб все йшло гаразд, - це буде ваше завдання.
Наскільки близькі ваші стосунки з рідною дитиною? Чи звернеться він до вас за допомогою, якщо що трапиться? Чи поділиться відверто своїми почуттями, не боячись вас засмутити або викликати ваше осуд? Чи готові ви як батько мати справу з його почуттями - іноді досить хворобливими? Чи зможете зберегти для нього все, що можна зберегти з укладу вашої родини, який неминуче зміниться з приходом нової людини? Про все це варто подумати заздалегідь.
Головний ресурс, який є у вашому розпорядженні - досвід. Так, новий дитина може поставити перед вами завдання, з якими стикатимуться ще не доводилося. Але, принаймні, ви знаєте, що робити, якщо він не їсть кашу або не хоче мити голову, або промочив ноги і кашляє, і в паніку через дрібниць не впадете. Є й зворотний бік цього ресурсу. Досвідченість може вас і підвести, оскільки дитина з дитячого будинку - це все ж дитина з особливим досвідом, він може сприймати світ, відносини, ваші слова і вчинки Сові не так, як їх сприймають ваші рідні діти, які знають вас все життя.
І може бути, дуже непросто змиритися з тим, що ваші діти вас розуміють з півслова, а цей - ні, з вашими дітьми спрацьовують ваші звичайні батьківські «прийомчики», а новенькому - як об стінку горох. Тому, як би ви не були досвідчені і впевнені в собі, не втрачайте жодної можливості підготуватися до нової для себе ролі прийомних батьків, намагайтеся дізнатися більше і будьте готові відмовитися від якихось своїх звичних уявлень про те, «як повинні вести себе діти ». З часом, коли ви і дитина звикнете один до одного, пристосуєтеся, все увійде в норму, але для цього доведеться змінитися не тільки йому, але і вам, і всій вашій родині.
Не менш важливий ресурс - ваші власні діти. Дуже багато чому прийомна дитина навчиться не у вас, а у них, причому набагато легше і з великим задоволенням. Навчиться грати, слухати казки, сперечатися, миритися, ділитися. А заодно - як вмовити батьків купити іграшку, як поводитися, щоб все відстали, і що сказати мамі, щоб дозволила не йти завтра в школу. Все це, між іншим, дуже важливі й потрібні в житті вміння, які можна назвати розумними словами «соціальна адаптація» і «комунікативна компетентність».
Навіть лаючись і дуясь на «новенького», ваші діти все одно будуть вашими помічниками, адже вони будуть продовжувати жити своїм нормальним дитячим життям, і просто самим цим фактом допомагати прийомній дитині ввійти в життя сім'ї. Не забувайте дякувати їм за допомогу і терпіння!
Сім'я, виростила дітей
Свого часу, будучи ще зовсім молодими людьми, ви народили дитину, а може бути двох або трьох, ростили їх, і ось - виростили. Навіть самий молодший скоро покине (чи вже покинув) батьківський дім. Може бути, і не в буквальному сенсі покине, але він явно живе своїм життям і в вас не потребує: «Привіт. - Привіт. - Як справи? - Нормально. - Ідеш? - Так, буду пізно ». І ви залишаєтеся в порожньому будинку, і навіть вечерю готувати не для кого. Невже років п'ятнадцять тому ви мріяли, як про щастя, про вечір, проведений без дитини, коли не чуєш постійно: «Мам, ну, мам!» - І можеш робити, що хочеш? А зараз чомусь нічого не хочеться ...
Цей стан називається «синдром порожнього гнізда». Багато років життя батьків була здебільшого підпорядкована дітям, вони вимагали уваги, допомоги, турботи. З більшим чи меншим задоволенням і готовністю, батьки давали їм все необхідне, це стало способом життя, способом сприйняття світу.
Літо закінчується - потрібно готуватися до навчального року, похолодало - не виріс Чи з теплої куртки, Новий рік - яким подарунком порадувати, вже весна - куди на канікули? Ранок - не проспав би до школи, день - нагадати про обід, вечір - відігнати від телевізора, ніч - перевірити, чи не розкрився Чи, замерзне.
Всі ці батьківські будні організовували життя, наповнювали її сенсом. І раптом приходить усвідомлення, що діти в нас більше не потребують. Тобто люблять, і раді, що ми є на світі, але ось так, щоб щодня, щогодини - ми їм уже не потрібні. Пусто, сумно, і при цьому трохи соромно за свої почуття - ми ж так хотіли, щоб вони виросли!
Впізнаєте себе? Що ж, ви не самотні!
Дуже великий відсоток сімей, які приходять за прийомними дітьми, знаходяться саме на стадії «порожнього гнізда». Якщо це ваш випадок, то вам, швидше за все, від сорока до п'ятдесяти, ви цілком бадьорі і повні сил, може бути, в свій час, по молодості, не зважилися завести більше однієї дитини - інші були інтереси - а тепер зрозуміли, що як батьки ще не вичерпали себе. Ви абсолютно праві, і дійсно можете стати прекрасними прийомними батьками.
Ресурси очевидні: досвід виховання дітей є, при цьому, оскільки прямо зараз ви своїми дітьми не обтяжені, всі сили і вся увага будуть віддані прийомній дитині, а йому це дуже і дуже корисно. Вік - швидше плюс, ніж мінус, вік додає мудрості, виваженості, робить нас менш категоричними і нетерплячими - все це дуже важливо для прийомного батька.
Ваші дорослі діти цілком можуть стати вашими союзниками і помічниками, як це відбувається в багатьох сім'ях. Якщо у ваших дітей було досить щасливе дитинство, вони навряд чи будуть сильно ревнувати до новачка - адже вони отримали від вас стільки батьківської любові, скільки їм було потрібно. Зараз вони по-новому, дорослими очима, побачать, як багато сил ви віддаєте дитині, як все це непросто, і, швидше за все, будуть готові підставити плече. Буває, що прийомні діти слухаються своїх дорослих братів і сестер навіть краще, ніж батьків.
Досвід і свідомість, що як мінімум один раз ви вже це зробили - дитину благополучно виховали - додає впевненості.
Але, може бути, ваш випадок інший? Можливо, якраз на підставі свого батьківського досвіду ви як раз не впевнені в собі? Вам здається, що виховували дітей якось не так, «упустили», «перетиснули», «розпестили» (потрібне підкреслити). Діти виросли невдячні, вчитися (працювати) не хочуть, батьків не цінують, їм би все тільки «дай» ...
Ось і з'являється світла думка: візьму сироту, вже він-то буде вдячний, він-то буде цінувати все, що я для нього роблю. Або так: діти пішли з дому і навіть не приходять, не дзвонять, як нерідні, а ось прийомна дитина буде зі мною ... Як у відомому чорному анекдоті про горе-хірурга: «Ні, з цим нічого не виходить, давайте наступного!».
У відносинах батько-дитина відповідальність завжди лежить на дорослому. Якщо дитина приймальний, тобто поранений долею, відповідальність на дорослого падає ще більша. Він повинен бути готовий завжди шукати: що я роблю не так, що я можу змінити, що ще потрібно зробити, а не валити усі невдачі на те, що дитина «не такий». Це важливо усвідомлювати саме тому, що на прийомну дитину валити легко і зручно - просто саме виходить. У нього і гени, кажуть, не ті, і минуле погане, і взагалі ... Дорослій тут потрібні чимала стійкість і чесність перед самим собою, щоб уникнути цього спокуси і не перекинути всю відповідальність з себе на нього.
А тепер давайте поміркуємо тверезо: якщо вам не вдалося досягти батьківського успіху зі своїми рідними дітьми, з чого випливає, що з прийомним - вийде? Тому що він буде вдячний? Не спокушайтеся, діти все, що відбувається з ними сприймають як належне, і особливої подяки зазвичай не відчувають - поки не виростуть.
Крім того, давайте подивимося на ситуацію очима вашого начебто вже дорослої дитини. Мама і тато не змогли і не захотіли налагодити контакт зі мною, замість цього вони знайшли мені заміну. А далі, в залежності від характеру дитини і глибини вашого конфлікту, він може або взагалі припинити з вами спілкуватися, або скандалити і вимагати, щоб ви прибрали «цього», або зажадати вашої уваги іншим способом - тяжко захворіти або потрапити в неприємну історію.
У практиці були випадки, коли дорослі, вже давно своєю сім'єю живуть діти терміново розлучалися і поверталися в рідний дім відстоювати свою «територію». І батьки виявлялися «між двох вогнів», а прийомна дитина - в такій ситуації, що не позаздриш.
Так що якщо ваші стосунки з рідними виросли дітьми залишають бажати кращого, почніть саме з них. Спробуйте знайти контакт, зрозуміти, в чому ви неправі, що потрібно змінити в собі як в батьків. Переконайтеся, що вони не відчувають себе відкинутими, недолюбленими, що вони вірять: що б не трапилося і скільки б років їм не було, ви завжди зрозумієте і підтримаєте їх.
Можливо, з'ясується, що ваше «гніздо» спорожніло рано і неправильно, і вашим власним пташенятам ви ще дуже потрібні. Нехай настануть мир і злагода у вашій родині, і тоді вона зможе стати щасливим домом для прийомної дитини.
Людмила ПЕТРАНОВСКАЯ,
педагог-психолог, фахівець з питань сімейного влаштування