Всесвітній день гуманітарної допомоги
Сегодня Всемирный день гуманитарной помощи – день, посвященный сотрудникам гуманитарной сферы.
Сейчас, на третий год полномасштабной войны около 15 миллионов человек в Украине нуждаются в гуманитарной помощи. Около 4 тысяч сотрудников благотворительных и волонтерских организаций обеспечивают им доступ к жизненно необходимым товарам и услугам.
БФ «Помогаем» занимается гуманитарной помощью с 2014 года, когда Днепр принял множество переселенцев с востока Украины, где шли боевые действия. С весны 2022 года началась история нашего эвакуационного проекта и мобильного гуманитарного хаба, связанная с выездами на прифронтовые территории, а значит, с наибольшим риском для жизни.
В 2022 году мы вывезли из горячих точек более 8 000 человек. За первые два года полномасштабной войны 74 000 семей (около 177 000 человек) получили от нас гуманитарную помощь; было сделано 172 гуманитарных выезда в 99 громад.
Даже в начале 2022 мы работали не наугад. Наладили связи с местными администрациями; рядом с водителем эвакуационного автобуса был штурман; координатор в офисе дистанционно помогал ориентироваться в ситуации.
Однако линия фронта двигалась быстро, люди не успевали эвакуироваться, поэтому нашей команде приходилось выезжать и в опасные зоны.
О событиях двухлетней давности вспоминает Кирилл Лупачев, проектный менеджер фонда: «Я водил легковые автомобили, бусы, автобус, использовали все, на чем можно было ездить. Помню, как неделю мы провели в Северодонецке и Лисичанске, потом везли оттуда пожилых маломобильных людей, а за нами на дорогу ложились снаряды.
Тогда не было страха. Хотелось помогать, была большая мотивация. Просыпаешься утром в 5, возвращаешься в 9-10 вечера, готовишь отчет – и так каждый день, непрерывно».
Сегодня вопросы безопасности тщательно прорабатываются в фонде. О ежедневных многочасовых рейсах для одного водителя нет и речи.
Анна Завгородняя, наша офицерша безопасности, рассказывает:
«Участники выездных команд регулярно проходят тренинги по медицинской помощи. Заранее мы оцениваем риски. Следим за имеющимися картами, просчитываем расстояние до линии боевых действий. Перед выездом мы связываемся с громадой, узнаем, есть ли на точке укрытие, сможем ли мы им воспользоваться, есть ли рядом больница, какое до нее расстояние.
Ответственный за выезд делится своей геолокацией, и мы постоянно отслеживаем место нахождения команды в режиме реального времени. Заполняется документация оценки локации, где работает команда. Если что-то идет не по плану, ответственный как можно скорее об этом отчитывается в офис».
Беспокоиться действительно есть о чем, потому что только за последние полгода произошло несколько сложных ситуаций, связанных с безопасностью.
В один из выездов команда попала в ДТП, хотя и не по вине нашего водителя. Но мы должны были мгновенно среагировать и выехать из офиса на место происшествия. Несколько сотрудников травмировались; к счастью, они быстро вернулись в строй.
В последние полтора месяца нашей команде пришлось дважды прятаться от дронов, несших угрозу. Месяц назад населенный пункт в Донецкой области, где находилась команда, попал под обстрел КАБами. К счастью, никто из сотрудников фонда не пострадал.
В стране, где идет война, есть серьезные риски для жизни работников благотворительности. Только в прошлом году в Украине 35 гуманитарных сотрудников были ранены и 11 убиты во время выполнения своей миссии.
К сожалению, и для нас это не просто цифры. Испанку Эмму Игуаль мы знали лично. 32-летняя волонтерка с самого начала полномасштабного вторжения занималась эвакуацией людей, в том числе раненых. Мы познакомились с ней в марте 2022 года в Северодонецке и с тех пор часто принимали в шелтере тех, кого эвакуировали Эмма и ее напарник.
23 сентября Эмма погибла от российских обстрелов вблизи города Часов Яр. В этом году Владимир Зеленский во время встречи с королем Испании передал ему посмертный орден «Золотого сердца» в честь Эммы Игуаль.
Еще одна рана на сердце – судьба волонтера, два года подряд возившего гуманитарную помощь жителям прифронтовых регионов Харьковской области. Неоднократно фонд передавал ему гуманитарку, а когда-то мы вместе совершили выезд в только что освобожденный район.
В мае 2024 мы узнали, что он пропал без вести во время очередного гуманитарного выезда на территории, вблизи которой шло наступление россиян. «Не могу не вернуться в село, в которое пообещал приехать, но ситуация очень сложная в Харьковской области. Надо вывозить людей», - слова из последнего видео, которое он выложил на своей странице. Никаких известий о нем до сих пор нет. Остается только надеяться, что он находится в плену.
Каждое наше утро в чате мобильного хаба начинается со слов «Безопасного путешествия! Берегите себя!». Каждый вечер мы ожидаем сообщения: «Команда вернулась в Днепр. Все хорошо!»
Что мотивирует тех, кто делает эту опасную работу, мы спросили у них самих.
Вадим Касьянов, руководитель выездной команды: «Было ли страшно? Не то чтобы страшно, я уже достаточно взрослый человек, многое видел и слышал много взрывов. Но тревожно было за людей, которые со мной. Бывают ситуации, когда напрягаешься и думаешь, а что будет со всеми? Я всегда в жизни занимался тем, что дает мне эмоциональное наполнение. И это как раз такая работа; она дает и радость, и грусть, и уверенность в будущем, и ощущение причастности к движению в направлении победы. Именно это и дает мне силы».
Анна Завгородняя, офицерша безопасности: «Поскольку я сама имею статус ВПЛ, то прекрасно знаю, как тяжело приходится жителям прифронтовых территорий и переселенцам. Мне важно знать, что мы меняем жизнь людей к лучшему, важно видеть их искреннюю благодарность при выдаче помощи».
Доминик Фигуэра, волонтер выездной команды: «Да, бывает страшно, когда слышишь взрывы. Что-то я могу контролировать, что-то нет. На обстрел я никак не могу повлиять. Но я могу пойти в укрытие или остаться, чтобы оказать помощь, потому что я медик. Да, я мог бы сейчас быть дома в Калифоронии, ходить в рестораны, пить кофе, вести нормальную жизнь, в которой ничего не взрывается. Но в Украине беда. Трудно даже думать, чтобы уехать отсюда, ведь здесь столько работы, которую нужно сделать!»
Война продолжается. Украина, как никогда, нуждается в помощи мира.
Сьогодні Всесвітній день гуманітарної допомоги – день, присвячений вшануванню гуманітарних працівників.
Зараз, на третій рік повномасштабної війни близько 15 мільйонів людей в Україні потребують гуманітарної допомоги. Біля 4 тисяч співробітників благодійних та волонтерських організацій забезепечують їм доступ до життєво необхідних товарів та послуг.
БФ «Помагаєм» займається гуманітарною допомогою з 2014 року, коли місто Дніпро прийняло безліч переселенців зі сходу України, де точилися бойові дії. А з весни 2022 року розпочалася історія нашого евакуаційного проєкту і мобільного гуманітарного хабу, пов’язана з виїздами на прифронтові території, а отже, з найбільшим ризиком для життя.
У 2022 році ми вивезли з гарячих точок більше 8 000 осіб. За перші два роки повномасштабної війни 74 000 родин (біля 177 000 людей) отримали від нас гуманітарну допомогу; було зроблено 172 гуманітарні виїзди в 99 громад.
Навіть напочатку 2022 року ми працювали не навмання. Налагодили зв’язки з місцевими адміністраціями; поруч із водієм евакуаційного автобусу був штурман; координатор в офісі дистанційно допомагав орієнтуватися в ситуації.
Проте лінія фронту рухалася швидко, люди не встигали евакуюватися, тому нашій команді доводилося виїжджати і в небезпечні зони.
Про події дворічної давнини згадує Кирило Лупачов, наразі проєктний менеджер фонду: «Я водив легкові автівки, буси, автобус, використовували все, на чому можна було їздити. Пам’ятаю, як тиждень ми провели в Сєвєродонецьку і Лисичанську, потім везли звідти літніх маломобільних людей, а за нами на дорогу лягали снаряди.
Тоді не було страху. Хотілося допомагати, була велика мотивація. Прокидаєшся вранці о 5, повертаєшся о 9-10 вечора, готуєш звіт – і так щодня, безперервно».
Нині питання безпеки пропрацьовуються у фонді максимально ретельно. Про щоденні багатогодинні рейси, які здійснювалися б одним водієм, нема й мови.
Анна Завгородня, наша офіцерка безпеки, розповідає:
«Виїзні команди регулярно проходять тренінги з домедичної допомоги. Завчасно перед виїздами ми оцінюємо ризики. Стежимо за картами, які маємо в наявності, прораховуємо відстань до лінії бойових дій. Перед виїздом ми зв’язуємося з громадою, дізнаємося, чи є на точці укриття, чи зможемо ми ним скористатися, чи є поруч лікарня, яка до неї відстань.
Відповідальна за виїзд особа ділиться геолокацією, і ми постійно відстежуємо місце перебування команди в режимі реального часу. Заповнюється документація оцінки локації, де працює команда. Якщо щось іде не за планом, відповідальний якомога швидше про це звітує в офіс».
Турбуватися насправді є про що, бо лише за останні півроку сталося кілька складних ситуацій, пов’язаних із безпекою.
В один із виїздів команда потрапила в ДТП, хоча й не з вини нашого водія. Проте ми мали миттєво зреагувати і виїхати з офісу на місце події. Кілька співробітників травмувалися; на щастя, вони швидко повернулися в стрій.
В останні півтора місяці нашій команді довелося двічі ховатися від дронів, які несли загрозу. Місяць тому населений пункт у Донецькій області, де перебувала команда, потрапив під обстріл КАБами. На щастя, ніхто зі співробітників фонду не постраждав.
У країні, де йде війна, є серйозні ризики для життя працівників сфери благодійності. Лише в минулому році в Україні 35 гуманітарних співробітників було поранено і 11 убито під час виконання своєї місії.
На жаль, і для нас це не просто цифри. Іспанку Емму Ігуаль ми знали особисто. 32-річна волонтерка з самого початку повномасштабного вторгнення займалася евакуацією людей, в тому числі поранених. Ми познайомилися з нею в березні 2022 року в Сєвєродонецьку, і відтоді часто приймали в шелтері тих, кого евакуювали Емма та її напарник.
23 вересня Емма загинула від російського обстрілу поблизу міста Часів Яр. У цьому році Володимир Зеленський під час зустрічі з королем Іспанії передав йому посмертну відзнаку «Золотого серця» для вшанування Емми Ігуаль.
Ще одна рана на серці – доля волонтера, який два роки поспіль возив гуманітарну допомогу мешканцям прифронтових регіонів Харківської області. Неодноразово фонд передавав йому гуманітарку, а колись ми разом здійснили виїзд у щойно звільнений район.
У травні 2024 ми дізналися, що він зник без вісти під час чергового гуманітарного виїзду на території, поблизу якої йшов наступ росіян. «Не можу оминути село, куди пообіцяв приїхати, але ситуація дуже складна на Харківщині. Треба вивозити людей», - слова з останнього відео, яке він виклав на своїй сторінці. Жодної звістки про нього досі нема. Залишається лише сподіватися, що він у полоні.
Кожен наш ранок у чаті мобільного хабу починається зі слів «Безпечної подорожі! Бережіть себе!». Щовечора ми очікуємо на повідомлення: «Команда повернулася до Дніпра. Все гаразд!» Що ж мотивує тих, хто робить цю небезпечну роботу, ми спитали у них самих.
Вадим Касьянов, керівник виїзної команди: «Чи було страшно? Не те щоб страшно, я вже досить доросла людина, багато чого бачив і чув багато вибухів. Але було тривожно за людей, які зі мною. Бувають ситуації, коли напружуєшся і думаєш, а що буде з усіма? Проте я завжди в житті займався тим, що дає мені емоційне наповнення. І це саме така робота; вона дає і радість, і сум, і впевненість у майбутньому, і відчуття дотичності до руху в напрямку перемоги. Саме це і дає мені сили».
Анна Завгородня, офіцерка безпеки: «Оскільки я сама маю статус ВПО, то чудово знаю, як важко доводиться мешканцям прифронтових територій та переселенцям. Мені важливо знати, що ми змінюємо життя людей на краще, важливо бачити їхню щиру вдячність під час видачі допомоги».
Домінік Фігуера, волонтер виїзної команди: «Авжеж, буває страшно, коли чуєш вибухи. Щось я можу контролювати, щось ні. На обстріл я ніяк не можу вплинути. Але я можу піти в укриття або залишитися, щоб надати допомогу, бо я медик. Так, я міг би зараз бути вдома в Каліфоронії, ходити до ресторанів, пити каву, вести нормальне життя, в якому нічого не вибухає. Але в Україні біда. Важко навіть думати, щоб поїхати звідси, адже тут стільки роботи, яку треба зробити!»
Війна триває. Україна, як ніколи, потребує допомоги світу.
