Допомагаємо Херсону разом із Plan International та Міністерством закордонних справ Данії (ДАНІДА)
За вікном плинуть жовті ріпакові поля, обрамлені чорними латочками городів. У низьких, чітко прокреслених берегах звивається річечка. Вранішній зелений світ здається щойно створеним і майже бездоганним.
Подекуди чорніють силуети дерев: чи то вони ще не встигли прокинутися від зимового сну, чи то не прокинуться вже ніколи. Напис на білборді повертає в реальність: «Фермере, пам’ятай, міни теж збирають врожай!»
Ми на півдорозі до Херсона. Квапимося, бо у херсонському дитячому медзакладі на нашого головного лікарняного клоуна Яна чекає малеча. Він зі своєю командою проводитиме розважальну програму в підвалі закладу, а ми веземо 260 наборів продуктів та засобів гігієни для містян.
У Херсоні гучно, місцеві волонтери гуманітарного центру рахують «приліти» мін: «Четвертий, пʼятий, зараз ще один - і все. Вони обстрілюють квадратами по 6 пострілів».
Одразу ж нам розповідають, як позавчора неподалік від оселі волонтерки Вікторії після обстрілу почалася пожежа, запалав сусідський будинок. Схоже, що мітили в об’єкт комунальної інфраструктури. Перша автівка пожежників приїхала без води. Довелося використати три вогнегасники, які ми привозили раніше. З їхньою допомогою вдалося трохи приборкати полум’я до приїзду другої пожежної машини.
Починається видача, і знов ми чуємо історії містян про пошкоджене житло, труднощі з роботою, вимкнення електроенергії, які останнім часом почастішали. Чуємо знайомі деталі, спільні в усіх мешканців територій, які страждають від обстрілів.
Про обстріли вони водночас говорять: «звикли» і «страшно». Про стан своїх помешкань – водночас «вікна вибиті» і «наше житло рахуйте що ціле». Розбите скло вони вже не вважають ушкодженням, адже навколо стільки зруйнованих будинків.
«Це моя земля»
Пані Тамара – справжня оптимістка. Не кожен здатен на таку щиру посмішку, розповідаючи про своє життя в Херсоні.
З початку повномасштабного вторгнення вони з чоловіком не виїздили з міста. Думки такі були, але пані Тамара доглядала маму, прикуту до ліжка. До того ж у родині дві собаки, знайти житло для оренди з ними не просто, а залишити улюбленців не змогли. Чоловік пані Тамари і чути не хотів про виїзд, відказував: «Тут я народився, це моя земля, нікуди звідси не поїду».
«До обстрілів, мабуть, ми вже звикли, - зітхає пані Тамара, - але все-таки страшно. Сидиш і не знаєш, зараз прилетить у твій дім, чи ні. А ми живемо на березі… Скло повибивало, ми забили вікна. Але вважаємо, що ми ще цілі!»
Захоплено пані Тамара розповідає про деокупацію Херсона: «Як ми раділи, коли звільнили місто! Якби це хтось бачив, що у Херсоні творилося! Центр трохи показували в новинах, але ж святкував весь Херсон, на кожній вулиці було свято! Подоставали прапори, кричали, раділи!»
Діти в Херсоні
У наших виїздах найбільш тривожно чути історії, коли на небезпечній території залишаються діти. Дуже часто це пов’язано з тим, що у родині ще є літні люди, люди з інвалідністю, яких молодші члени сім’ї не готові залишити.
Пані Олена пересувається за допомогою милиць. Живе вона разом із сином та одинадцятирічною онучкою. Дружина сина померла, сам він має інвалідність 3 групи через цукровий діабет та атеросклероз.
«Я допомагаю їм як можу і вони мені допомагають, - розповідає пані Олена. - Під час вибухів вони ховаються в підвал, а я звикла… Спуститися й піднятися звідти мені тяжко. Тож думаю, що на все воля божа».
Пані Тетяна (фото вище) з донечкою виїздила на Захід України, але коли захворів батько, довелося повернутися.
Дванадцятирічна дитина навчається онлайн. Гаджет для навчання видала школа, але дівчинка часто буває відсутня на уроках через вимкнення інтернету або електроенергії. Родина живе на березі Дніпра.
«Нам чутно як той бік Дніпра, так і цей, - розповідає пані Тетяна. Коли вилетіло скло у вікнах, ми самостійно закрили їх целофаном. Більшість ремонтних компаній просто бояться приїжджати в наш район».
Пані Наталія - пенсіонерка. Вона живе в місті з сином, донькою та двома онуками 15 й 16 років. До повномасштабного вторгнення донька зі своєю родиною жила окремо. Але зараз її житло повністю знищене окупантами: снаряд потрапив просто в будинок. Дякувати богу, вся родина ціла.
Житло пані Наталії також серйозно пошкоджене: після приліту лишилася, по суті, половина будинку. «Що робити – ремонтуємося, - жінка старається, щоб голос звучав бадьоро, але потайки змахує сльозу. - Під час окупації протрималися, і зараз тримаємося. Дуже вдячні вам за продукти й засоби гігієни! Така підтримка для нас дуже важлива!»
«Світла, сонця й перемоги!»
Не можна назвати цей виїзд повністю благополучним. БФ «Помагаєм» роздав набори, «Доктор Клоун Дніпро» провів виставу, але доки ми виконували свою місію, у Дніпрі від обстрілу постраждала дружина одного зі співробітників, який був із нами в Херсоні. Дізнавшися про це, ми розвантажили фуру, і чоловік вирушив разом із нею, щоб якнайшвидше дістатися Дніпра. Небезпека для жінки вже позаду, хотілося б так сказати і про всю війну, але не можемо цього зробити.
Наприкінці видачі в Херсоні від літнього чоловіка ми чуємо слова, які викликають сльози на очах. Виходячи з центру талонами після оформлення допомоги, він тихенько ділиться зі знайомою: «А яка гарна у хлопців мова!» Навряд чи три роки тому дніпряни почули б такий комплімент у Херсоні.
За кілька хвилин біля машини, вже навантаживши коробки на велосипед, він м’яко промовляє до нас: «Ми раді приймати вашу допомогу, але ще важливіше спілкуватися з вами й бачити ваші світлі молоді обличчя. В обличчя фашизму ми вже надивилися. Дай Боже Україні світла, сонця й перемоги!»
Ми радіємо, що можемо підтримати херсонців завдяки проєкту «Невідкладна гуманітарна допомога та захист постраждалого населення в Україні», який БФ «Помагаєм» реалізує у партнерстві з міжнародною організацією Plan International за фінансування Програми добросусідства Міністерства закордонних справ Данії (ДАНІДА).
Ольга Левченко, 10.05.2024