Ребенок заработал 200 тысяч рублей, чтобы спасти других детей

Дитина заробила 200 тисяч рублів, щоб врятувати інших дітей

Однажды наш самый юный стажер Соня - дочь спецкора Ярославы Таньковой - решила немного изменить мир. И описала свою попытку в репортаже

Как мать и наставница юного дарования, я позволю себе дополнить репортаж Сони своими комментариями. Потому что вмешиваться в написанное ею лично не хочу, а она, будучи неопытным журналистом, многое упускает.

Началась эта история с того, что, вернувшись домой морозным предновогодним вечером, я застала Соню отмокающей в ванной с малиновыми обмороженными руками и охрипшей. Рядом, на стиральной машинке стояла пластиковая коробка, полная разномастных купюр и монеток (в сумме оказалось около 10 000 рублей).

- Это для Светы Ханжиной! – гордо заявила дочь глухим басом.

- В классе, что ли, собрали? – опешила я, припоминая, что накануне Соня просила помочь ей материалами для школьной лекции о благотворительности.

- Нет. Лекция прошла нормально, а после нее я предложила сделать свой благотворительный проект – продавать рисунки и поделки. Но

одноклассники не поверили, что что-то получится… А некоторые мальчики вообще сказали: «Конечно! Тебе кто-то даст денег, а ты потом на Бентли к школе подъедешь!» Только Соня Тришина вместе со мной валяла бусины для самодельных сережек и даже придумала заколки из крашеных ватных «дисков». А сегодня утром я взяла табуретку, сложила наши поделки в коробку, взяла с собой одну из твоих статей – про Свету, - и пошла на рынок продавать...

Девочки за созданием новых поделок для продажи. Фото: ТАНЬКОВА Ярослава

София: «Про добрых и обвиняющих…»

Нет, я не лучше одноклассников. Просто мне больше повезло. Мама – волонтер. Я постоянно слышу, что кому-то больно, кто-то умирает. А потом вижу, как кого-то спасают. Я маме всегда помогала, чем могла. Карманные деньги отдавала. Но осенью мама взяла меня на встречу со школьниками, которые сами зарабатывали на лечение одноклассницы. Я тоже продавала свои поделки на их благотворительной ярмарке и поняла, что могу что-то сама! Не только с мамой!

В общем, я была уверена, что в первый же день принесу не меньше трех тысяч. А получилось намного больше! Хотя поначалу торговля шла не очень. Пришла я на рынок. В первые ряды вставать не стала. Там апельсины-помидоры. Куда мне с моими заколками? Поставила табуретку между вещевыми палатками, в задних рядах. Стою. Холодно. Ничего не продаётся. Меня вообще не видят. Наконец - ура! – заветный покупатель! Подходит девушка: «Сколько стоят серьги?» Я: «Сколько дадите». Она: «Как это?» Я: «Мы на лечение девочки собираем» и вытаскиваю листок с заметкой. Но девушка только мельком глянула: «Мне просто сережки нравятся. За сто рублей отдадите?» Конечно! Я думала, что только из-за умирающей девочки покупать будут… Положила первую денежку в коробку и дальше жду. Тишина. Час, два... Обидно. Нет продаж, и все тут!

И тут подходит помощник (на рынке есть такие помощники, они бегают за хлебом и носят чай продавцам) и говорит: «Иди вперед, там место есть. Тут тебя и не видит никто с твоей табуреткой! А там людей больше…» Вот что значит опытный человек в торговле! Разбирается! Видимо, ему просто жалко меня стало, потому что про благотворительность он вообще не знал. Просто хороший человек. Я сказала «спасибо» за совет и встала между помидорными лотками.

Снова стою полчаса. Все идут мимо. Темнеет. Еще холоднее стало. И я понимаю, что никто ко мне не подойдёт, если я не буду привлекать внимание. А как на рынке привлекают внимание? «Слушай, подходи, посмотри, какой хороший хурма, такой хурма нигде не найдёшь!» А я что говорить буду? «Слушай, подходи, посмотри, какой хороший рисунка-поделка…»? Глупо, вроде. И стою дальше: «Здрасте… Здрасте… Здрасте…» - улыбаюсь всем, ручкой машу, огорчаюсь, что меня не видят. Дуб дубом. И тут, как снегом по башке, один дяденька на мое «здрасьте» говорит: «С Новым Годом!», и идет мимо. И я поняла, что видеть-то меня видят, а зачем я стою, не понимают. Нужно кричать о болезни ребёнка! «Умирает маленькая девочка! Помогите, пожалуйста, нам спасти ее!» – заорала я. И понеслось…

В общем, я была уверена, что в первый же день принесу не меньше трех тысяч. А получилось намного больше! Фото: Ярослава ТАНЬКОВА

- Ты, что ли, умираешь? – насмешливо спросила женщина, которая торговала рядом.

- Нет. То есть я тоже. От холода! Но гораздо серьезнее то, что умирает Света Ханжина, и ей нужно лечение!

Добрая тетенька посмотрела статью и дала мне сто рублей за заколку с розочкой. А потом подошел мужчина и ничего не стал читать, дал сразу 5000 рублей и говорит: «Всё это очень страшно. Просто возьми деньги, мне ничего не нужно». Только я ему все равно цветочек из ваты подарила. А потом я еще и петь начала. И стало подходить много людей. Спрашивали, на что я собираю, потом выбирали что-нибудь из поделок и давали деньги. Кто 100 рублей, кто – 50... Женщины часто своих детей звали, чтобы они что-нибудь выбрали: «Тебе нравятся такие заколки? Давай купим и больной девочке поможем?» Я себя очень взрослой чувствовала, когда дети выбирали что-нибудь. И все говорили, что я молодец.

Но не всё было гладко, конечно. Подошла одна бабушка. Хорошо одетая, даже богато, и начала меня ругать: «Откуда я знаю, что ты не врёшь? Сейчас же уходи, а то я вызову полицию!» Я сказала, что я не уйду. И пусть вызывает полицию, если хочет, а у меня доказательства есть – вот статья. А брать деньги, которые больной девочке передали – это последнее дело. И моя мама так говорит, и я это знаю, и все, кто мне верит, это знают. Только эта бабушка не знает. Она покричала-покричала и отстала от меня, потому что я правду говорила. Так что не все приятно, конечно. Но я на эту бабушку не обиделась. Не все же понимают, что кому-то плохо. Просто тяжело убеждать, когда не верят. Но разве можно думать, что благотворительность это легко?

А под конец вечера ко мне подошла другая старушка. Очень бедная, со старой сумочкой. Такие бабушки из плохой, отдельно отложенной морковки себе долго-долго что-нибудь выбирают. Она подошла ко мне, послушала, потом долго что-то считала на руке, дала мне 12 рублей и сказала: «Помоги детям». И ушла. А я ещё долго думала об этой бабушке и плакала. Надо же, бабушка дала свои маленькие деньги для Светы, а многие люди, у которых большие деньги, не дают. Тогда не знала, что миллионеры тоже отзовутся…

Ярослава: «Соня просит милостыню!» - испугалась прабабушка»

Поначалу я не была уверена, что благородного запала дочери хватит надолго. Во-первых, – возраст. В 11 лет дети, как зажигаются, так и остывают на раз-два. Во-вторых – зима. Как тепло ни одевалась Соня, в следующее воскресенье она так же прибежала с обмороженными руками (несмотря на пуховые варежки) и верещала от боли, когда я пыталась отогреть ледяные лапки даже теплом своего тела. Третья – неудачи и осуждение, которое тоже сопровождали ее доброе начинание…

- Ну, сходила разок и больше не ходи, зайчик! Не твое это дело, – нежно проворковала дальняя родственница, которая гостила у нас в те дни.

- Кошмар! Соня на рынке милостыню просит! – перепуганно сообщила родным наша бесконечно добрая, но старорежимно воспитанная прабабушка.

- Вы бы не разрешали Соне торговать. Ребенок… Не случилось бы чего! - неопределенно предостерегли соседки.

Слышать такое мне не впервой. Идею «взрослые проблемы должны решать взрослые люди, и детей вмешивать в них не стоит, потому что детство должно быть безоблачным» мне пытаются навязать еще со времен, когда я поощряла желание 14-летней падчерицы работать за границей параллельно учебе.

«Вы угробите ребенка! Ее продадут в рабство! Она пойдет по кривой дорожке и вырастет человеком без будущего!» - пугали меня ее учителя. Сейчас девчонке 23 года и это счастливая, сильная, яркая, самостоятельная личность.

Закончила школу экстерном, постоянно мотаясь работать аниматором в другие страны. Объездила полмира, приобрела несколько профессий от постановщика танцевальных шоу до виртуозного «файерщика». Три языка, сама поступила на бюджетное место в МГУ, учится отлично, работает, волонтерит (помогает бездомным)… И по-моему, очень выгодно отличается от тепличных сверстников, свесивших ноги с родительских шей и живущих «как положено», по общепринятому расписанию.

Я, кстати, тоже «вышла из рамок» в 14 лет. А то, что любимые, но воспитанные под советскую копирку родители пытались «купировать» мою излишнюю самостоятельность, привело только к побегу из дома. Тогда были 90-е, на работу брали без проверки документов, комнату сдавали по знакомству. Вернулась, только научившись сама зарабатывать и добившись права считаться взрослой. Бедные мама с папой… Безусловно, такой способ доказательства был неуклюжим и жестоким, но другого выхода я просто не видела.

Именно поэтому со своими детьми обращаюсь, как со взрослыми, только менее опытными. Предостерегать, учить справляться со сложностями – непременно! Но останавливать их взрослые порывы из страха, как бы чего не случилось, – ни за что! А шишки, которые они набьют в процессе, я считаю, им только помогут в будущем.

Короче, я пропустила мимо ушей недовольство знакомых самостоятельностью малолетней волонтерки, и просто наблюдала, как наша жизнь пополняется новой традицией: всю неделю Соня учится в школе, ходит на кружки, а в свободное время что-то плетет из бисера, рисует, валяет, лепит… В воскресенье же она неизменно натягивает валенки, берет табуретку и отправляется на рынок, чтобы продать свои «драгоценности», и собрать деньги на очередного больного ребенка.

София: «Про мелкую моторику души…»

Я знаю, что многие взрослые ругаются. Но это мой выбор. Я САМА это придумала и трачу на это СВОЙ выходной. Странные взрослые. Они же понимают, что когда я валяю серьги, то развиваю мелкую моторику рук. А когда я помогаю больным детям, то развиваю «мелкую моторику души»! Моя любимая Вероника Тушнова писала: «…Мы учим детей от гриппа спасаться, учим их улицы переходить, так как же этого не касаться, как будто легко научиться любить!»

Вот Соня Тришина, очень добрая и отзывчивая девочка, которая помогает мне со всеми поделками, тоже хотела пойти продавать со мной. Но ее мама не разрешила. Сказала, что это нелегально. Мол, маленькие ещё. Конечно, Соня не перестала от этого быть доброй. Но и не научилась, например, терпению, когда холодно, ругают и не верят. И еще главнее, что она не видела тех людей, которые готовы помочь, очень добрых. А видеть их важно, чтобы верить в жизнь, а не приговаривать, как многие взрослые, что «жизнь – г…но!» Может, они потому так и думают, что не продавали в детстве свои рисунки, чтобы кому-то помочь и так и не узнали, что есть люди, которые их ради этого купят! Ведь вот идешь по улице, а рядом с тобой человек. И ты не знаешь, что это донор, который идет сдавать кровь. И чтобы узнать, что он есть, нужно самому пойти сдавать кровь, и тогда ты его там увидишь. Короче, чтобы поверить, что добрых вокруг очень много, нужно самому стать добрым.

…тех, кто «просто покупает мыло»…

Не всегда получалось приносить помногу. Я даже переживала, когда на следующее воскресенье заработала только полторы тысячи. Так долго стояла, а покупали все очень дешево. Ведь люди сами назначают цену за поделки. И некоторые, к сожалению, просто пользуются этим. Бывает обидно... Например, подошёл хорошо одетый мужчина, спросил, сколько стоит фигурное мыло. Я стала рассказывать, что делаю это мыло сама, что он может сам решать, сколько дать. Потому что это сбор на лечение больным детям, а не торговля. И тогда он выбрал самый красивый кусочек с ракушками, дал десять рублей и ушел. А я очень огорчилась. Я готовила это мыло всю предыдущую ночь.

Даже то, из чего оно сделано, стоит больше! Но мне не жалко труда и денег. Дело не в этом. А в том, что этот мужчина просто купил мыло, но не захотел спасти жизнь. Я не говорю, что 10 рублей – мало! Когда бабуля столько дает – это много. Но мужчина… Я не осуждаю его. Уверена, что он не плохой человек. Но у него сердце не видит дальше себя самого. Он не чувствует того, что чувствую я и те кто помогают. Это не плохо, просто грустно. Но ничего, этот случай всего лишь маленькая «шишка», урок. В следующий раз я уже не буду так переживать. К тому же, таких людей мало. А сразу вслед за ним подошла пара влюбленных, у которых не было больших денег. Им очень понравилось мыло в виде сердечек и они мелочью наскребли аж 150 рублей, но нечего не взяли: «Пусть у тебя больше на продажу останется». И я была им так благодарна, что готова была бежать и подкидывать им это мыло в карман, ведь оно приносит счастье и любовь!

Кстати, скоро поняла, чтобы зарабатывать больше, нужно не просто делать поделки, а придумывать что-то очень оригинальное, что можно подарить на ближайший праздник. И придумала сделать «Удостоверения переживших конец света». Ведь все его так ждали, а он не наступил, слава богу!

«…И «конец света» для «Любовных историй»

Мы сделали аж пятьдесят «старинных свитков» с текстом: «По предсказанию канувших в Лету племен Майя, 21 декабря сего года Мир должен прекратить свое существование. Но мы – дети – верим, что Мир очень просто спасти. В святых книгах сказано: «Кто спас одну жизнь, тот спас целый мир». Человек, получивший эту грамоту, внес вклад в спасение человеческой жизни, и значит, он, бесспорно, принял участие в спасении Мира. И, значит, конец света не наступил благодаря ему!»

Образец удостоверения. Фото: ТАНЬКОВА Ярослава

Я «состарила» бумагу в духовке и обожгла ее на свечке, поэтому удостоверения получились, как будто их правда достали из гробницы фараона. А потом мы с друзьями нарисовали на них печати-рисунки. Кстати, на этот раз, узнав, сколько получилось собрать Свете Ханжиной, стали помогать и другие одноклассницы - Протасова Настя, Пьянова Настя, Исмаилова Камилла и даже мальчик - Гусейнов Самир!

Удостоверения быстро стали покупать. Всем нравилась идея. А когда две девушки купили свиток аж за пять тысяч, я прямо прыгала от радости. Они мне еще и диск подарили с песнями группы «Любовные истории». И моей подружке Соне передали такой же. Написали: «Сони, вы молодцы!» И много хороших слов сказали. Только, видимо, я была такая замерзшая, что не очень поняла, что именно она и ее подруга поют в этой группе! А поняла я это только тогда, когда мне снова позвонила эта девушка - Настя - и сказала, что тот свиток они подарили на Новый Год своему продюсеру. А он решил подарить такие же - им. Водитель приедет еще за четырьмя удостоверениями, и привезет за них 150 000 рублей! Я сразу позвонила Соне и позвала ее в гости. Нам дали огромную пачку из купюр по 5 000, и мы так орали от радости! А когда положили деньги в мою коробку, мама пожала нам руки и сказала, что у нас там чья-то спасенная жизнь. И я стала такой счастливой, что даже не знаю, как описать!

А потом я позвонила дяде Валере (продюсеру группы «Любовные истории» Белоцерковскому – Я.Т.), сказала ему «спасибо» и попросила дать комментарий для статьи. Но он только засмеялся и сказал, что его комментарий: «На здоровье!»

За два месяца мы собрали около 200 000 рублей и передали деньги на спасение семи жизней - пятерым детям и двум взрослым. (Список, кому, сколько и на что была направлена помощь - ниже. – Я.Т.). Фонд «Кислород», подопечным которого мы тоже передали деньги, наградил нас званием «самых юных волонтеров». И мы стараемся оправдать его, продолжая собирать деньги на спасение других детей по выходным в Москве на рынке у метро.

Ярослава: «Девочка, которую спасали всей школой, умерла, но спасла других детей»

Помните рассказанную мною историю: «Дети отказались от выпускного, чтобы спасти одноклассницу от смерти» (КП от 02.10.12)? Когда в школе стало известно, что 16-летняя Рита Алькаева больна и на ее лечение нужны нереальные для одинокой мамы деньги – восемь миллионов, - на спасение девочки бросились все одноклассники, во главе с доброй классной руководительницей.

Дети всей школой готовили поделки на благотворительную ярмарку в пользу спасения Риты Алькаевой. Фото: ТАНЬКОВА Ярослава

Они подняли на уши всю школу, а потом и весь район. Дети сами мастерили поделки для благотворительной ярмарки, устроились работать – разносить листовки, провели концерт в школе и «флеш-моб» в местном торговом центре – отрепетировали и станцевали историю больной, но спасенной друзьями девочки…

Эта волшебно-добрая история мигом облетела весь интернет. Деньги были собраны в считанные дни! Больно писать, но 12 января Рита Алькаева умерла. Собранные друзьями миллионы подарили ей лечение в Швейцарии и дополнительные почти полгода жизни (вместо трех недель, которые прочили московские врачи). За эти бесценные подарки Рита благодарила вас всех до самой последней минуты. В соцсетях написала: «Жизнью буду обязана!» Увы, рак был настолько запущен, что даже продвинутая зарубежная медицина оказалась бессильна.

- Мы приходили поздравить ее с Новым Годом… - рассказывают дети. – Знали, что она не сможет к нам выйти, потому что очень плохо себя чувствует. А нам нельзя к ней, потому что она стесняется своего вида. Но мы принесли свечи и расставили их под ее окном. И колонки, чтобы она слышала музыку. Устроили там дискотеку и постоянно кричали: «Рита, с Новым Годом! Мы тебя любим и ждем!» Ветер задувал свечи, и колонки работали плохо. Но мама открыла окно и кричала нам, что Рита все слышит и очень благодарна. Что она с нами!

Когда школьники собирали деньги, очень многие так же, как и в истории с Соней, говорили: «Вмешивать в это дело детей жестоко! Если Рита умрет, у них будет такая травма и разочарование, что ни один психолог с ними не справится…» И вот 15 января в интернете появилась запись школьного вожатого: «Сегодня у нас самый страшный день: мы увидели Риту в свадебном платье, но лежащей в гробу…»

Рита Алькаева (на первом плане, на корточках) до болезни сдрузьями, которые до последней минуты боролись за ее жизнь, недожидаясь помощи взрослых. Фото: ТАНЬКОВА Ярослава

Ее спасали всей школой и хоронили так же. Рыдали все: дети, учителя, все, кто помогал и молился за нее. У меня на руках плакала Соня. Но никто не пожалел о том, что было сделано для спасения Риты. Ни один не сказал, что это было зря!

- Да, нам очень больно… – тяжело вздыхают ребята. – Но благодаря Рите, мы стали взрослее и сильнее. Потому что теперь точно знаем, как много на свете добрых людей. Знаем, как много каждый из нас может сделать, стоит только захотеть. Пусть нам не удалось победить смерть, но мы победили равнодушие и неверие в себя!

Я не плакала. За 14 лет волонтерства я привыкла и к тому, что часто дети умирают, несмотря на все усилия. И к тому, что каждый день жизни этих детей, который удается выторговать у смерти, бесценен. До сих пор интернет-страничка, созданная когда-то в помощь девочке, пополняется соболезнованиями от всех, кто болел за нее. В том числе от детей со всей России! И я бесконечно благодарна Рите за дар, который она ценой своей жизни преподнесла своим друзьям, моей дочери и, я уверена, еще очень многим… За доброе, храброе и деятельное сердце, биение которого уже очень сложно будет заглушить рассуждениями о «недетских делах».

Одного разу наш наймолодший стажист Соня - дочка спецкора Ярослави Таньковой - вирішила трохи змінити світ. І описала свою спробу в репортажі

Як матір і наставниця юного дарування, я дозволю собі доповнити репортаж Соні своїми коментарями. Тому що втручатися в написане нею особисто не хочу, а вона, будучи недосвідченим журналістом, багато упускає.

Почалася ця історія з того, що, повернувшись додому морозним передноворічним ввечері, я застала Соню отмокает у ванній з малиновими обмороженими руками і захриплим. Поруч, на пральній машинці стояла пластикова коробка, повна різномастих купюр і монет (в сумі виявилося близько 10 000 рублів).

- Це для Свєти Ханжіной! - Гордо заявила дочка глухим басом.

- У класі, чи що, зібрали? - Сторопіла я, пригадуючи, що напередодні Соня просила допомогти їй матеріалами для шкільної лекції про благодійність.

- Ні. Лекція пройшла нормально, а після неї я запропонувала зробити свій благодійний проект - продавати малюнки і вироби. Але

однокласники не повірили, що щось вийде ... А деякі хлопчики взагалі сказали: «Звичайно! Тобі хтось дасть грошей, а ти потім на Бентлі до школи під'їдеш! »Тільки Соня Тришина разом зі мною валяла намистини для саморобних сережок і навіть придумала заколки з фарбованих ватних« дисків ». А сьогодні вранці я взяла табуретку, склала наші вироби в коробку, взяла з собою одну з твоїх статей - про Свєту, - і пішла на ринок продавати ...

Дівчатка за створенням нових виробів для продажу. Фото: ТАНЬКОВА Ярослава

Софія: «Про добрих і звинувачують ...»

Ні, я не краще за однокласників. Просто мені більше пощастило. Мама - волонтер. Я постійно чую, що комусь боляче, хтось помирає. А потім бачу, як когось рятують. Я мамі завжди допомагала, чим могла. Кишенькові гроші віддавала. Але восени мама взяла мене на зустріч зі школярами, які самі заробляли на лікування однокласниці. Я теж продавала свої вироби на їх благодійному ярмарку і зрозуміла, що можу щось сама! Не тільки з мамою!

Загалом, я була впевнена, що в перший же день принесу не менше трьох тисяч. А вийшло набагато більше! Хоча спочатку торгівля йшла не дуже. Прийшла я на ринок. У перші ряди вставати не стала. Там апельсини-помідори. Куди мені з моїми шпильками? Поставила табуретку між речовими наметами, в задніх рядах. Стою. Холодно. Нічого не продається. Мене взагалі не бачать. Нарешті - ура! - Заповітний покупець! Підходить дівчина: «Скільки коштують сережки?» Я: «Скільки дасте». Вона: «Як це?» Я: «Ми на лікування дівчинки збираємо» і витягаю листок з заміткою. Але дівчина тільки мигцем глянула: «Мені просто сережки подобаються. За сто рублів віддасте? »Звичайно! Я думала, що тільки через вмираючої дівчинки купувати будуть ... поклав першу денежку в коробку і далі чекаю. Тиша. Годину, дві ... Прикро. Ні продажів, і все тут!

І тут підходить помічник (на ринку є такі помічники, вони бігають за хлібом і носять чай продавцям) і каже: «Йди вперед, там місце є. Тут тебе і не бачить ніхто з твоєї табуреткою! А там людей більше ... »Ось що значить досвідчена людина в торгівлі! Розбирається! Мабуть, йому просто шкода мене стало, тому що про благодійність він взагалі не знав. Просто хороша людина. Я сказала «спасибі» за пораду і встала між Помідорний лотками.

Знову стою півгодини. Всі йдуть повз. Темніє. Ще холодніше стало. І я розумію, що ніхто до мене не підійде, якщо я не буду привертати увагу. А як на ринку привертають увагу? «Слухай, підходь, подивись, який гарний хурма, такий хурма ніде не знайдеш!» А я що говорити буду? «Слухай, підходь, подивись, який гарний малюнка-саморобка ...»? Нерозумно, начебто. І стою далі: «Здрастє ... Здрастє ... Здрастє ...» - посміхаюся всім, ручкою махаю, засмучуюся, що мене не бачать. Дуб дубом. І тут, як снігом по довбешці, один дядечко на моє «здрастє» говорить: «З Новим Роком!», І йде повз. І я зрозуміла, що бачити-то мене бачать, а навіщо я стою, не розуміють. Потрібно кричати про хвороби дитини! «Вмирає маленька дівчинка! Допоможіть, будь ласка, нам врятувати її! »- Заволала я. І понеслося ...

- Ти, чи що, вмираєш? - глузливо запитала жінка, яка торгувала поруч.

- Ні. Тобто я теж. Від холоду! Але набагато серйозніше те, що вмирає Світла Ханжіна, і їй потрібне лікування!

Добра тітонька подивилася статтю і дала мені сто рублів за шпильку з трояндочкою. А потім підійшов чоловік і нічого не став читати, дав відразу 5000 рублів і каже: «Все це дуже страшно. Просто візьми гроші, мені нічого не потрібно ». Тільки я йому все одно квіточка з вати подарувала. А потім я ще й співати почала. І стало підходити багато людей. Питали, на що я збираю, потім вибирали небудь з поробок і давали гроші. Хто 100 рублів, хто - 50 ... Жінки часто своїх дітей звали, щоб вони що-небудь вибрали: «Тобі подобаються такі заколки? Давай купимо і хворій дівчинці допоможемо? »Я себе дуже дорослою відчувала, коли діти вибирали небудь. І всі говорили, що я молодець.

Але не все було гладко, звичайно. Підійшла одна бабуся. Добре одягнена, навіть багато, і почала мене лаяти: «Звідки я знаю, що ти не брешеш? Зараз же йди, а то я викличу поліцію! »Я сказала, що я не піду. І нехай викликає поліцію, якщо хоче, а у мене докази є - ось стаття. А брати гроші, які хворій дівчинці передали - це остання справа. І моя мама так говорить, і я це знаю, і всі, хто мені вірить, це знають. Тільки ця бабуся не знає. Вона покричала-покричала і відстала від мене, тому що я правду говорила. Так що не все приємно, звичайно. Але я на цю бабусю не образилася. Не всі ж розуміють, що комусь погано. Просто важко переконувати, коли не вірять. Але хіба можна думати, що благодійність це легко?

А під кінець вечора до мене підійшла інша старенька. Дуже бідна, зі старою сумочкою. Такі бабусі з поганою, окремо відкладеної морквини собі довго-довго-небудь вибирають. Вона підійшла до мене, послухала, потім довго щось вважала на руці, дала мені 12 рублів і сказала: «Допоможи дітям». І пішла. А я ще довго думала про цю бабусі і плакала. Треба ж, бабуся дала свої маленькі гроші для Свєти, а багато людей, у яких великі гроші, не дають. Тоді не знала, що мільйонери теж відгукнуться ...

Ярослава: «Соня просить милостиню!» - злякалася прабабуся »

Спочатку я не була впевнена, що благородного запала дочки вистачить надовго. По-перше, - вік. У 11 років діти, як запалюються, так і остигають на раз-два. По-друге - зима. Як тепло ні вдягалася Соня, в наступну неділю вона так само прибігла з обмороженими руками (незважаючи на пухові рукавиці) і верещала від болю, коли я намагалася відігріти крижані лапки навіть теплом свого тіла. Третя - невдачі й осуд, яке теж супроводжували її добре починання ...

- Ну, сходила разок і більше не ходи, зайчик! Не твоє це діло, - ніжно проворкувала далека родичка, яка гостювала у нас у ті дні.

- Кошмар! Соня на ринку милостиню просить! - Перелякано повідомила рідним наша нескінченно добра, але старорежимно вихована прабабуся.

- Ви б не дозволяли Соні торгувати. Дитина ... Не сталося б чого! - Невизначено застерегли сусідки.

Чути таке мені не вперше. Ідею «дорослі проблеми повинні вирішувати дорослі люди, і дітей вмішувати в них не варто, тому що дитинство повинне бути безхмарним» мені намагаються нав'язати ще з часів, коли я заохочувала бажання 14-річної пасербиці працювати за кордоном паралельно навчанню.

«Ви угробите дитини! Її продадуть у рабство! Вона піде по кривій доріжці і виросте людиною без майбутнього! »- Лякали мене її вчителі. Зараз дівчиську 23 роки і це щаслива, сильна, яскрава, самостійна особистість.

Закінчила школу екстерном, постійно мотаючись працювати аніматором в інші країни. Об'їздила півсвіту, придбала кілька професій від постановника танцювальних шоу до віртуозного «файерщіка». Три мови, сама поступила на бюджетне місце в МДУ, вчиться відмінно, працює, волонтери (допомагає безпритульним) ... І по-моєму, дуже вигідно відрізняється від тепличних однолітків, звісивши ноги з батьківських ший і живуть «як належить», за загальноприйнятим розкладом.

Я, до речі, теж «вийшла з рамок» в 14 років. А те, що улюблені, але виховані під радянську копірку батьки намагалися «купірувати» мою зайву самостійність, призвело лише до втечі з дому. Тоді були 90-ті, на роботу брали без перевірки документів, кімнату здавали по знайомству. Повернулася, тільки навчившись сама заробляти і домігшись права вважатися дорослою. Бідні мама з татом ... Безумовно, такий спосіб доказу був незграбним і жорстоким, але іншого виходу я просто не бачила.

Саме тому зі своїми дітьми звертаюся, як з дорослими, тільки менш досвідченими. Застерігати, вчити справлятися зі складнощами - неодмінно! Але зупиняти їх дорослі пориви зі страху, як би чого не сталося, - ні за що! А шишки, які вони наб'ють в процесі, я вважаю, їм тільки допоможуть в майбутньому.

Коротше, я пропустила мимо вух невдоволення знайомих самостійністю малолітньої волонтерки, і просто спостерігала, як наше життя поповнюється новою традицією: весь тиждень Соня вчиться в школі, ходить на гуртки, а у вільний час щось плете з бісеру, малює, валяє, ліпить ... У неділю ж вона незмінно натягує валянки, бере табуретку і відправляється на ринок, щоб продати свої «коштовності», і зібрати гроші на чергового хворої дитини.

Софія: «Про дрібну моторику душі ...»

Я знаю, що багато дорослих лаються. Але це мій вибір. Я САМА це придумала і витрачаю на це СВІЙ вихідний. Дивні дорослі. Вони ж розуміють, що коли я валявся сережки, то розвиваю дрібну моторику рук. А коли я допомагаю хворим дітям, то розвиваю «дрібну моторику душі»! Моя улюблена Вероніка Тушнова писала: «... Ми вчимо дітей від грипу рятуватися, вчимо їх вулиці переходити, так як же цього не торкатися, як ніби легко навчитися любити!»

Ось Соня Тришина, дуже добра і чуйна дівчинка, яка допомагає мені з усіма виробами, теж хотіла піти продавати зі мною. Але її мама не дозволила. Сказала, що це нелегально. Мовляв, маленькі ще. Звичайно, Соня не перестала від цього бути доброю. Але і не навчилася, наприклад, терпінню, коли холодно, лають і не вірять. І ще головніше, що вона не бачила тих людей, які готові допомогти, дуже добрих. А бачити їх важливо, щоб вірити в життя, а не засуджувати, як багато дорослих, що «життя - г ... але!» Може, вони тому так і думають, що не продавали в дитинстві свої малюнки, щоб комусь допомогти і так і не дізналися, що є люди, які їх заради цього куплять! Адже ось йдеш по вулиці, а поряд з тобою людина. І ти не знаєш, що це донор, який йде здавати кров. І щоб дізнатися, що він є, треба самому піти здавати кров, і тоді ти його там побачиш. Коротше, щоб повірити, що добрих навколо дуже багато, потрібно самому стати добрим.

... тих, хто «просто купує мило» ...

Не завжди виходило приносити помногу. Я навіть переживала, коли на наступне неділю заробила лише півтори тисячі. Так довго стояла, а купували все дуже дешево. Адже люди самі призначають ціну за поробки. І деякі, на жаль, просто користуються цим. Буває прикро ... Наприклад, підійшов добре одягнений чоловік, запитав, скільки коштує фігурне мило. Я стала розповідати, що роблю це мило сама, що він може сам вирішувати, скільки дати. Тому що це збір на лікування хворим дітям, а не торгівля. І тоді він вибрав найкрасивіший шматочок з черепашками, дав десять рублів і пішов. А я дуже засмутилася. Я готувала це мило всю попередню ніч.

Навіть те, з чого вона зроблена, варто більше! Але мені не шкода праці і грошей. Справа не в цьому. А в тому, що цей чоловік просто купив мило, але не захотів врятувати життя. Я не кажу, що 10 рублів - мало! Коли бабуся стільки дає - це багато. Але чоловік ... Я не засуджую його. Впевнена, що він не погана людина. Але у нього серце не бачить далі себе самого. Він не відчуває того, що відчуваю я і ті хто допомагають. Це не погано, просто сумно. Але нічого, цей випадок всього лише маленька «шишка», урок. Наступного разу я вже не буду так переживати. До того ж, таких людей мало. А відразу услід за ним підійшла пара закоханих, у яких не було великих грошей. Їм дуже сподобалося мило у вигляді сердечок і вони дрібницею нашкребли аж 150 рублів, але нічого не взяли: «Нехай у тебе більше на продаж залишиться». І я була їм така вдячна, що готова була бігти і підкидати їм це мило в кишеню, адже воно приносить щастя і любов!

речі, скоро зрозуміла, щоб заробляти більше, потрібно не просто робити вироби, а придумувати щось дуже оригінальне, що можна подарувати на найближче свято. І придумала зробити «Посвідчення пережили кінець світу». Адже всі його так чекали, а він не настав, слава богу!

«... І« кінець світу »для« Любовних історій »

Ми зробили аж п'ятдесят «старовинних сувоїв» з текстом: «За передбаченням канули в Лету племен Майя, 21 грудня цього року Світ повинен припинити своє існування. Але ми - діти - віримо, що Світ дуже просто врятувати. В святих книгах сказано: «Хто врятував одне життя, той врятував цілий світ». Людина, що отримав цю грамоту, зробив внесок у порятунок людського життя, і значить, він, безперечно, взяв участь у порятунку Світу. І, значить, кінець світу не настав завдяки йому! »

Зразок посвідчення . Фото: ТАНЬКОВА Ярослава

Я «зістарила» папір в духовці і обпекла її на свічці, тому посвідчення вийшли, як ніби їх правда дістали з гробниці фараона. А потім ми з друзями намалювали на них печатки-малюнки. До речі, на цей раз, дізнавшись, скільки вийшло зібрати Світі Ханжіной, стали допомагати й інші однокласниці - Протасова Настя, Пьянова Настя, Ісмаїлова Камілла і навіть хлопчик - Гусейнов Самір!

Посвідчення швидко стали купувати. Всім подобалася ідея. А коли дві дівчини купили сувій аж за п'ять тисяч, я прямо стрибала від радості. Вони мені ще й диск подарували з піснями групи «Любовні історії». І моїй подружці Соні передали такий же. Написали: «Соні, ви молодці!» І багато хороших слів сказали. Тільки, мабуть, я була така замерзла, що не дуже зрозуміла, що саме вона і її подруга співають в цій групі! А зрозуміла я це тільки тоді, коли мені знову зателефонувала ця дівчина - Настя - і сказала, що той сувій вони подарували на Новий Рік своєму продюсерові. А він вирішив подарувати такі ж - їм. Водій приїде ще за чотирма посвідченнями, і привезе за них 150 000 рублів! Я відразу подзвонила Соні і покликала її в гості. Нам дали величезну пачку з купюр по 5000, і ми так кричали від радості! А коли поклали гроші в мою коробку, мама знизала нам руки і сказала, що у нас там чиєсь врятоване життя. І я стала такою щасливою, що навіть не знаю, як описати!

А потім я подзвонила дядькові Валері (продюсеру гурту «Любовні історії» Білоцерківському - Я.Т.), сказала йому «спасибі» і попросила дати коментар для статті. Але він тільки засміявся і сказав, що його коментар: «На здоров'я!»

За два місяці ми зібрали близько 200 000 рублів і передали гроші на порятунок семи життів - п'ятьом дітям і двом дорослим. (Список, кому, скільки і на що була спрямована допомога - нижче. - Я.Т.). Фонд «Кисень», підопічним якого ми теж передали гроші, нагородив нас званням «самих юних волонтерів». І ми намагаємося виправдати його, продовжуючи збирати гроші на порятунок інших дітей по вихідних в Москві на ринку біля метро.

Ярослава: «Дівчинка, яку рятували всією школою, померла, але врятувала інших дітей»

Дитина заробила 200 тисяч рублів, щоб врятувати інших дітей

Ти можеш допомогти, не будь байдужим!

Залиште свій коментар