Давні друзі нашого фонду, звичайно, пам'ятають Ігоря Марченка. У 2009 році хлопчика прооперували з приводу пороку серця. На жаль, операція пройшла невдало. Окклюдер упустили в кровотік, урезультаті 20 хвилин дитина перебувала в стані клінічної смерті. Наслідки коми позначилися тільки через кілька тижнів, коли у Ігоря виявився правобічний геміпарез: хлопчик все гірше володів правою рукою й ногою.

А потім Ігор і його мама Світлана зіткнулися з усіма принадами вітчизняної медицини. Лікування Ігоря повинно відбуватися за тією ж схемою, що й реабілітація ДЦП. Але реабцентри не приймали дитину– адже її мав спостерігатикардіолог, а цього лікаря в штатіцентрів немає.

По суті, в жодному медзакладі країни Ігорю не брались допомогти, але й у чергу для отримання квоти на лікування за кордоном його теж не ставили. Багато місяців Світлана оббивала пороги чиновницьких кабінетів, але не змогла пробити цю стіну. В особистій бесіді лікарі радили їй вивозити хлопця з країни – тут їм допомоги чекати марно.

Ігорю ставало все гірше, й мама стала шукати можливості за кордоном. У словацькій клініці «Аделі» Ігоря погодилися прийняти на реабілітацію. Вартість курсу була, звичайно, чималою. Тоді-то ми з вами йпознайомилися з Ігорем та Світланою. Завдяки вашій підтримці Ігорьок побував в «Аделі», й виявилося, що це «його» клініка: хвороба почала відступати.

У клініці хлопчик із задоволенням плавав у басейні. Дивно, але у воді почала працювати рука, скута парезом. На Ігоря звернули увагу представники словацької Асоціації паралімпійського спорту, йколи мама отримала від президента Асоціації пропозицію вчитися в словацькій паралімпійської школі, вона прийняла її без вагань. Найважливіше було, щоб Ігорьок з його діагнозом знайшов своє місце в житті.

Світлана з синами вирушила до Словаччини – й ми зітхнули з полегшенням, мріючи про те, що хлопчик отримає необхідне лікування і доб'ється успіхів у спорті.

Дійсність виявилася зовсім іншою. Через те що Ігор – громадянин України, виступати за збірну країни він не може. Реабілітація в «Аделі» для нього коштує стільки ж, скільки й раніше, – з тієї ж причини. Тому Світлана вирішила, що синові буде краще тягнутися за здоровими ровесниками, – й Ігор вчиться у звичайній школі йзаймається у звичайній секції плавання.

Щоб забезпечити сім'ю найнеобхіднішим, мамі доводиться працювати 12 годин на добу 7 днів на тиждень на робочої спеціальності, відклавши подалі два дипломи про вищу освіту. Старший син навчається у вузі та всі свої вихідні теж працює. Сім'я тулиться в одній маленькій кімнаті в гуртожитку. Поліпшити їх стан може тільки отримання громадянства, а до цього потрібно ще кілька років прожити в Словаччині. Місцеві благодійні фонди не готові збирати кошти для українця.

За весь цей час єдиною реабілітацією Ігоря був спорт: плавання й бокс. Ще хлопчисько ганяє на роликах і встиг з'їздити до Австрії на велосипеді, подарованому Асоціацією паралімпійського спорту. Проте, справжньої реабілітації це не замінить. Як і раніше, раптово випрямляється нога, потребують розтяжки сухожилля, погано працює рука.

Курс в «Аделі» коштує 7 738 євро, а в родині на рахунку кожна копійка. Будь ласка, підтримайте хлопця!

ПІБ: Марченко Ігор Сергійович

Дата народження: 20.07.2003

Діагноз: правобічний гіперкінез і геміпарез, компенсований порок серця

• Надходження
• Документи
• Коментарі