З миру по нитці - голому сорочка
Це чудове прислів’я знають усі. І начебто ні в кого не виникає сумнівів у непохитності цієї істини. Але все ж чомусь воно не працює там, де, здавалося б, повинна діяти в першу чергу - у сфері благодійності. Вірніше, не працює саме в нашій країні, де безкорислива допомога тяжкохворим, сиротам та іншим незахищеним верствам населення, вважається справою людей виключно заможних. Українці ж середнього та низького достатку розщедритися на ту саму ниточку зовсім не поспішають, міркуючи так: «Нехай допоможуть ті, хто багатший. Адже мені самому не вистачає на... » Далі можуть зазначатися зовсім різні речі. Тому що завжди на щось не вистачає. Не тільки бідним, а й заможним. Кому на новий мобільний телефон, кому на придбання нових акцій... Проте, щоб реалізовувався принцип «з миру по нитці», ні від того, ні від іншого відмовлятися не треба. Тому що нитка - вона і є нитка, більшого не потрібно. Якби кожен дорослий працюючий громадянин взяв за правило перераховувати на потреби благодійності хоча б 10 грн щомісяця, зібрані суми врятували б життя не одній хворій дитині...
На заході приватні благодійні внески складають 40-60% від загального матеріального і фінансового обороту некомерційних організацій. Причому, 40% всіх приватних пожертвувань - це вклади людей, що належать до найбідніших верств населення. І в тому, що жертвують бідні, нічого нелогічного немає. Тому що бідний (навіть за українськими мірками) все ж таки має сніданок, обід, вечерю і дах над головою. А сім'я, в якій є, наприклад, хвора на лейкоз дитина, - вже не просто бідна, а потенційно злиденна, яка заклала все, що можна закласти: від батьківських обручок до квартири. При цьому, на крайній випадок, пересадку кісткового мозку, якщо таке буде потрібно, грошей, скоріше за все, все одно не вистачить...
У США навіть у 2009 році, за часів глибокого економічного спаду, середній рівень приватних пожертвувань становив майже 2 тис. доларів на одну американську сім'ю, і саме з таких дрібних вкладів склалося 82% із загальної суми в 300 мільярдів доларів, пожертвуваних у США за рік. Що ж, американці за своєю природою така безмежно щедра нація? Ні, справа в елементарному усвідомленні того, що кожен може опинитися на місці нужденного, що у двох-трьох чоловік можуть скінчитися гроші, але у двох-трьох мільйонів - ніколи. Справа в тому, що це усвідомлення вже вкоренилося в традиціях і передається з покоління в покоління. Американка Керол Уейсман, експерт з питань філантропії, опублікувала книгу «Виховання дітей у дусі благодійності». Починатися це виховання, на думку автора, має близько 4-х років, коли крім звичайних подарунків до дня народження, дитина отримує додаткові 10-20 доларів для того, щоб віддати їх у якості благодійного пожертвування тій організації, якій побажає. Діти Керол робили подарунки ботанічному саду, музею, науковому центру, університетській студії по кераміці ... Вони з самих ранніх років відчули, що давати і допомагати - приємно.
Коли дізнаєшся про подібні традиції, вже не дивуєшся, що в такій країні жертводавцем може стати той самий практично жебрак одержувач благодійної допомоги... Журнал «Філантроп» повідомляє про те, що 9-річний хлопчик http://pomogaem.com.ua/518-umirayuschiy-rebenok-otdal-dengi-na-operaciyu-bolnym.html з міста Кларкстон, штат Мічиган, хворий на рак мозку на останній стадії, вирішив відмовитися від подальшого лікування, яке все одно не продовжило б набагато його дні. 150 000 доларів, накопичені для операції через соціальні мережі, Райан вирішив передати таким же, як він, тяжкохворим дітям.
Це приклад найвищої мужності. Але геройські вчинки для того, аби допомогти, зовсім не потрібні. Десятка, яка щомісяця перераховується для безкорисливої допомоги іншим, ніяк не відіб'ється на сімейному бюджеті, але якщо десяток буде багато, будуть робитися великі справи. Наприклад, всього 55 осіб зможуть щомісячно сплачувати курс реабілітації у трускавецькій клініці хворій на ДЦП дитині. Прийняти таке рішення нескладно. Не так уже й складно сходити раз на місяць у відділення банку, щоб перерахувати горезвісну десятку. І все ж десь криється перешкода. Чи то в недовірі: раптом гроші не дійдуть за призначенням, чи то в якихось душевних лінощах, чи то в байдужості.
І на додаток до російської хочеться згадати китайську народну мудрість: "Хочете щастя на годину - подрімайте. Хочете щастя на день - ідіть порибалити. Хочете щастя на місяць - одружіться. Хочете щастя на рік – успадкуйте спадщину. Але якщо ви хочете щастя на все життя - допоможіть кому-небудь".
Ольга Левченко