Ви, звичайно, чули розповіді про те, скільки в Європі можна зустріти на вулицях людей з обмеженими можливостями. Ні, вони не просять милостиню, вони вирушають у справах, просто гуляють містом, відвідують культурні та освітні заклади. З одного боку, складається враження, що там серйозні проблеми з охороною здоров'я - стільки людей опиняються в інвалідних візках. Насправді ж, усе навпаки. Справа в тому, що держава і суспільство дбає про особливих людей, намагаючись максимально забезпечити їм ті ж можливості, що відкриті для здорових людей: вільне пересування, навчання, робота, розваги, спорт.
В Україні ж інвалідам на візках не просто складно пересуватися вулицями через відсутність пандусів - складно іноді вийти з власного будинку. Уявіть собі людину на візку, що живе на 7-му поверсі в будинку з непрацюючим ліфтом. А якщо навіть ліфт працює – наскільки можливо на візку самостійно подолати декілька сходинок, що відокремлюють перший поверх від вулиці. А вже відправитися на інший кінець міста або за місто - взагалі практично неймовірну подорож. Між тим, є абсолютно необхідні поїздки - до лікарні, наприклад, та й розважитися іноді теж хочеться.
У 2012 році ми почали збір на «автобус милосердя» - обладнаний спеціальним підйомником автобус, за допомогою якого можна було б доставляти інвалідів- візочників (дітей і дорослих) у лікарню, на культурно-розважальні заходи, екскурсії, заняття спортом, хоч би й на гру «бочча» - нею дуже захоплюються наші друзі з дніпропетровської Ліги візочників. У місті не було транспортних засобів, всередину якого можна потрапити на візку без допомоги сторонніх людей.
Але в кінці 2013 року ми дізналися , що в Дніпропетровську з'явилося соціальне таксі для людей з обмеженими можливостями, і наші підопічні час від часу користуються цією платною послугою. Тому ми трансформували проект: було вирішено не купувати власний автобус, а зосередитися на оплаті палива, організації та обслуговуванні поїздок для дітей і дорослих з обмеженими можливостями на 2014 рік.
©ㅤБлагодійний фонд «Помагаєм»ㅤ|ㅤ2025