Про волонтерство, роботу в благодійності та чесні назви
20 апреля – День благодарности волонтерам. Имеет ли он отношение к благотворительному фонду «Помогаем»?
Нам не раз приходилось обсуждать внутри фонда и с коллегами из других общественных и благотворительных организаций, правильно ли называть себя волонтерами.
По этому поводу до сих пор ломаются копья. Ведь между волонтерами и сотрудниками неправительственного сектора есть много общего.
И волонтеры, и неправительственные организации работают в сферах социальной, медицинской и прочей помощи людям в уязвимом положении, в сферах культуры, спорта, экологии и так далее. Эмпатия и чувствительность к справедливости принуждают и волонтеров, и сотрудников организаций действовать; желание помогать перерастает в чувство миссии.
Именно это, кажется, заставляет многих объединять волонтеров и работников неправительственного сектора в один образ, несколько окутанный ореолом героизма.
Между тем у слова «волонтер» есть определение, предусматривающее безвозмездность деятельности. Его закрепляет и Закон Украины «О волонтерской деятельности».
«Волонтерская деятельность – добровольная, социально направленная, неприбыльная деятельность, осуществляемая волонтерами путем предоставления волонтерской помощи.
Волонтерская помощь – работы и услуги, которые бесплатно выполняются и предоставляются волонтерами».
Казалось бы, все просто: работающий безвозмездно – волонтер. Получение зарплаты автоматически делает человека профессиональным работником, а не волонтером. Сотрудничающая с волонтером организация в свою очередь обязуется предоставить ему необходимые условия и инструменты.
В независимой Украине волонтерство по западному образцу долгое время развивалось довольно медленно: появлялись люди, которые посвящали несколько часов или дней проведению спортивных, культурных, экологических мероприятий. Например, в 2012 году всплеск волонтерства вызвал Чемпионат Европы по футболу. Но обычно речь шла о краткосрочной деятельности.
В то же время сотрудников благотворительных организаций «в народе» тоже неуверенно начинают называть волонтерами – в отсутствие точного термина (ведь слово «благотворитель» прежде всего ассоциируется с жертвующим средства, а не свое время и труд).
А потом начинается война – и слово «волонтер» мгновенно обретает новый смысл. Теперь оно связывается не только с положительным влиянием, но и со спасением жизней и сохранением страны.
2014 и 2022 год стали огромным потрясением для общества. Одни покинули страну, другие начали посвящать каждую свободную минуту поддержке пострадавших от войны людей или помощи фронту.
В первые месяцы после вторжения мобилизация общества поражала воображение. Люди оставляли работу, часто буквально отказывались от сна и отдыха для того, чтобы поддержать друг друга и страну в критической ситуации.
В 2023 году Украина занимает второе место в мире по показателям благотворительности и вовлеченности в волонтерство. Но уже в 2024 году опускается на седьмую позицию.
Закономерно ли это снижение? На наш взгляд, да.
По оценке Всемирного банка, 37% украинцев живут за чертой бедности – это очень высокий показатель. Много ли граждан одной из самых бедных стран Европы способны ежедневно работать безвозмездно по несколько часов? Ответ очевиден: нет. На это способны единицы, имеющие альтернативные источники дохода.
На топливе «кризисной» мотивации невозможно двигаться бесконечно. Те, кто продержался первые месяцы на энтузиазме и собственных сбережениях, либо покидают волонтерство, либо к созданию благотворительных или общественных организаций.
Неприбыльная организация позволяет привлекать финансирование не только на основную деятельность, но и на административные расходы, нанимать работников и платить им заработную плату.
Значит ли это, что сотрудники организаций менее мотивированы и не «горят» своим делом, как волонтеры? Ни в коем случае. Многие из нас принимают близко к сердцу каждую историю, стараются сделать больше, чем предусмотрено, следуя своему призванию.
В то же время ежедневный регламентированный график работы позволяет развиваться, углублять знания и приобретать новые навыки. Благодаря этому совершенствуются механизмы помощи, она становится более эффективной, а организация переходит от точечной помощи к системному воздействию.
Эти закономерные процессы противоречат распространенной привычке называть волонтерами всех работающих в неправительственном секторе.
В то же время, на тысячи работников благотворительных организаций бессознательно возлагаются ожидания работать так, как это делали волонтеры в первые месяцы войны: безвозмездно, безотказно, без сна и отдыха.
При этом их профессиональные обязанности: отчетность, регламентированные процессы, защита данных – никуда не исчезают.
За эту двойную нагрузку «волонтеры»-сотрудники получают ореол героев, множество пафосных слов и тысячи «сердечек» в соцсетях. Но с высокого пьедестала и сбрасывают легко: те же люди могут оказаться под волной критики, часто более жесткой, чем требует ситуация.
Пробелы в отчетности – действительно серьезная ошибка. Но невозможно требовать идеальной прозрачности от тех, чей труд одновременно не признают профессиональным и не готовы оплачивать.
Поэтому иногда нам хочется спросить самих волонтеров и сотрудников организаций, медиа, органы власти и широкую общественность:
- не следует ли чаще вспоминать о точном значении слова «волонтер»?
- не стоит ли прекратить героизировать обычных — пусть и очень хороших — людей, а вместо этого писать или говорить простые слова благодарности?
- не стоит ли отдать должное системной работе организаций — с прозрачными процессами, отчетностью, налогами и защитой данных?
Возможно, пора договориться о честных правилах игры без лишних иллюзий и с уважением к вкладу каждого. Ибо сильное общество – это не столько о героизме, а о зрелых институтах и ответственности.
В конце концов, все мы стремимся к одному: дать украинцам равные возможности для жизни и развития, сделать нашу страну более безопасной и счастливой.
Ольга Левченко, 20.04.2026
20 квітня – День вдячності волонтерам. Чи має він стосунок до благодійного фонду «Помагаєм»?
Нам не раз доводилося обговорювати всередині фонду та з колегами з інших громадських і благодійних організацій, чи правильно нам називати себе волонтерами.
З цього приводу досі ламаються списи. Адже між волонтерами та співробітниками неурядового сектору є чимало спільного.
І волонтери, і неурядові організації працюють у сферах соціальної, медичної та іншої допомоги людям у вразливому становищі, у галузях культури, спорту, екології тощо. Емпатія та чутливість до справедливості змушують і волонтерів, і співробітників організацій діяти; бажання допомагати переростає у відчуття місії.
Саме це, здається, змушує багатьох поєднувати волонтерів і працівників неурядового сектору в один образ, дещо оповитий ореолом героїзму.
Проте у слова «волонтер» є визначення, яке включає безоплатність діяльності. Його закріплює і Закон України «Про волонтерську діяльність».
«Волонтерська діяльність - добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги.
Волонтерська допомога – роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами».
Здавалося б, усе просто: той, хто працює безоплатно, – волонтер. Отримання зарплати автоматично робить людину працівником, а не волонтером. Організація, яка співпрацює з волонтером, у свою чергу зобов’язується надати йому необхідні умови та інструменти.
У незалежній Україні волонтерство за західним зразком тривалий час розвивалося доволі повільно: з’являлися люди, які присвячували кілька годин або днів проведенню спортивних, культурних, екологічних заходів. Наприклад, у 2012 році сплеск волонтерства спричинив Чемпіонат Європи з футболу. Але зазвичай це не була довгострокова діяльність.
Водочас співробітників благодійних організацій «у народі» теж невпевнено починають називати волонтерами – за відсутності точного терміну (адже слово «благодійник» передусім асоціюється з тим, хто жертвує кошти, а не свій час і працю).
А потім починається війна – і слово «волонтер» миттєво набуває нового сенсу. Тепер воно пов’язується не лише з позитивним впливом, а буквально з порятунком життів та збереженням країни.
2014 и 2022 рік стають величезним потрясінням для суспільства. Одні залишають країну, інші – присвячують кожну вільну хвилину підтримці постраждалим від війни людей або допомозі фронту.
У перші місяці після вторгнення мобілізація суспільства вражає. Люди залишають роботу, часто буквально відмовляються від сну та відпочинку на користь допомоги суспільству в критичній ситуації.
У 2023 році Україна посідає друге місце в світі за показниками благодійності та залученості до волонтерства. Але вже у 2024 році опускається на сьому позицію.
Чи закономірне це зниження? На наш погляд, так.
За оцінкою Світового банку 37% українців живуть за межею бідності – це дуже високий показник. Чи багато людей в одній з найбідніших країн Європи здатні щодня працювати безоплатно по кілька годин? Відповідь очевидна: ні. На це здатні одиниці, які мають альтернативні джерела доходу.
На паливі «кризової» мотивації неможливо рухатися безкінечно. Ті, хто витримав перші місяці на ентузіазмі та власних заощадженнях, або залишають волонтерство, або зрештою приходять до створення благодійних чи громадських організацій.
Неприбуткова організація дає можливість залучати фінансування не тільки на основну діяльність, а й на адміністративні витрати, наймати працівників і платити їм заробітну плату.
Чи означає це, що співробітники організацій менше вмотивовані й не «горять» своєю справою, ніж волонтери? В жодному разі. Багато хто з нас приймає близько до серця кожну історію, прагне зробити більше, ніж передбачено, ідучи за своїм покликанням.
Водночас щоденний регламентований графік роботи дає можливість розвиватися, поглиблювати знання і набувати нових навичок. Завдяки цьому вдосконалюються механізми допомоги, вона стає ефективнішою, а організація переходить від точкової допомоги до системного впливу.
Ці закономірні процеси суперечать поширеній звичці називати волонтерами всіх, хто працює в неурядовому секторі.
Водночас на тисячі працівників благодійних організацій несвідомо покладаються очікування працювати так, як це робили волонтери в перші місяці війни: безоплатно, безвідмовно, без сну і відпочинку.
При цьому їхні професійні обов’язки: звітність, регламентовані процеси, захист даних тощо - нікуди не зникають.
За це подвійне навантаження «волонтери»-співробітники отримують ореол героїв, тонни пафосних слів і тисячі «сердечок» у соцмережах. Але з високого п’єдесталу легко скидають, і ті самі люди можуть опинитися під хвилею критики, часто гучнішою й жорсткішою, ніж того вимагає ситуація.
Пробіли в звітності — справді серйозна помилка. Але неможливо вимагати ідеальної прозорості від тих, чию працю водночас не визнають як професійну і не готові оплачувати.
Тому іноді нам хочеться запитати у самих волонтерів та співробітників організацій, у медіа, органів влади та широкої громадськості:
- чи не варто частіше звертатися до точного значення слова «волонтер»?
- чи не варто припинити героїзувати звичайних — хай і дуже хороших — людей, а натомість писати чи говорити прості слова вдячності?
- чи не варто належно оцінити системну роботу організацій — із прозорими процесами, звітністю, податками та захистом даних?
Можливо, час домовитися про чесні правила гри без зайвих ілюзій і з повагою до внеску кожного. Бо сильне суспільство - це не стільки про героїзм, а про зрілі інституції та відповідальність.
Зрештою, всі ми прагнемо одного: дати українцям рівні можливості для життя та розвитку, зробити нашу країну безпечнішою і щасливішою.
Ольга Левченко, 20.04.2026
