Коли завершуються гранти, а потреба невичерпна, ми не збираємося здаватися. Передаючи допомогу переселенцям, ми дізнаємося про історії, від яких перехоплює дух. Найболісніші з них про дітей та дорослих, які ведуть одразу дві боротьби: вони мають важке захворювання і вони вимушені були залишити своє житло. Для них цей збір. 

Ростиславчик народився у мирному Маріуполі у 2020 році. У лютому 2022 хлопчику було півтора роки, він щойно переніс covid-19. Далі був нестерпний місяць у місті, взятому в облогу.

Дитині доводилося їсти протерміновані продукти, пити воду з радіаторів та розтоплений сніг. Вікна їхнього будинку виходили на пологовий будинок, згодом зруйнований авіаударом. Під час виїзду з міста їхня колонна автівок потрапила під обстріл. Ростиславчик несамовито кричав і втрачав свідомість від жаху. 

Зараз у нього діагностовані токсичне ураження свинцем, затримка психомовленнєвого розвитку. Інвалідність Ростислава – це наслідок бойових дій. Йому дуже потрібні регулярні дороговартісні лабораторні обстеження.

Пані Надія до останнього не хотіла виїжджати з Українська. У 2024 році вона все ще залишалася там. «Спочатку навколо нас падало 20-30 снарядів на тиждень, потім стало падати більше сотні, - розповідає вона. – Не вірилося, що буває таке пекло на землі. Спочатку згоріла дача, потім мій дім, потім і квартира».

Їхню родину вивезли «Білі янголи» восени 2024 року. Разом із пані Надією живуть невістка, онук і три правнуки; дітям півтора, три і вісім років. Старший хлопчик має інвалідність. З шістьох людей працює лише онук пані Надії. 

У Дніпрі орендують квартиру. Їм дуже потрібна мікрохвильовка, щоб розігрівати малим їжу.

Пані Світлана, її чоловік, син і невістка до повномасштабного вторгнення жили в Торецьку. «Міста вже нема», - зітхає жінка. 

Пані Світлана та її невістка мають інвалідність за неврологією. Чоловік пані Світлани переніс у Торецьку інсульт. Коли він лежав у лікарні, а місто обстрілювали, рідним повідомили, що лікар евакуюється, отже допомогти чоловікові буде нікому. Невістка пані Світлани була вагітна, отже вирішили переїжджати всією родиною. 

Вже у Дніпрі народилася Веронічка. «Бабахає!» - каже мала, коли під час обстрілу бабуся несе її в укриття.

Працює з усієї родини лише батько Веронічки. «Сплачуємо ліки, підгузники та оренду - ось і грошей нема», - розповідає пані Світлана.

Любі друзі, ми віримо, що разом зможемо допомогти 250 родинам переселенців з Дніпропетровської області, у яких є діти та дорослі з інвалідністю. Ми прагнемо надати дійсно актуальну допомогу, задовольнивши індивідуальні потреби родини. Для цього потрібен один мільйон гривень. Підтримаймо людей, яких війна поставила на межу виживання!

• Надходження
• Новини
• Документи