Півтора роки тому народилася патронатна родина Олени Шафран – подружжя забрало з лікарні перших трьох дітей.

Вірніше, звичайно, не перших: Олена та її чоловік – досвідчені мама й тато, у них троє кровних діток. Але півтора роки тому вони відчинили двері свого будинку ще й для дітей, народжених іншими батьками, у яких не вистачило можливостей чи бажання давати малечі все необхідне.

Рішення стати патронатними батьками подружжя не виношували довго. Олена побачила оголошення у соцслужбі та замислилась. Згадала про досвід допомоги неблагополучній сусідській сім'ї, дорослі в якій, незважаючи на підтримку, не були готові змінювати своє життя. Той самий спосіб життя: у злиднях, алкоголізмі – переймають у них діти. Дуже захотілося спробувати показати таким хлопчикам та дівчаткам, що можна жити інакше, відігріти їх у сім'ї та турботі.

Більше місяця збирали документи, близько 4 місяців проходило навчання у школі патронатних батьків: і ось перші вихованці переступили поріг їхнього дому.

Поки ми розмовляємо телефоном, Олена встигає й няньчити малюка, й перекидатися фразами з середнім. Кілька дітей, за яких ти несеш повну відповідальність, про яких маєш піклуватися 24 години на добу – це більше, ніж робота. Після закінчення терміну перебування сиблінгів у сім'ї (3 або 6 місяців) патронатні батьки пишуть усі необхідні звіти та розлучаються зі своїми вихованцями, а за ними приходять нові.

Перший «випуск» Олени перейшов від неї до прийомної сім'ї: кровні батьки не стали доводити свою батьківську спроможність. Другі намагаються відновитись у правах. Зараз у Олени вже третя «команда»: 3 дівчинки та 4 хлопчики від 2 до 12 років.

Вони також згодом або повернуться у кровну сім'ю, якщо біологічні батьки відновляться у правах, або перейдуть під іншу, більш постійну форму опіки. Чи не шкода патронатним батькам розлучатися – питання риторичне. Безумовно, вони звикають до дітей і переживають за їхню подальшу долю. Але те, що було в їхніх силах, вони зробили.

Брати та сестрички вперше побували в літньому таборі, мотузковому парку, плавали на байдарках, навчилися кататися на самокатах і велосипедах, спілкуватися та грати (так, іноді цьому теж треба вчитися). Діти люблять активні ігри, особливо у воді: із задоволенням хлюпалися у невеликому басейні, які влітку ставили у дворі. А зараз починається напружений час навчання: дистанційно займатися одразу з кількома дітьми, які відстають за програмою, дуже важко.

У Олени та її чоловіка великий, зручний будинок, збудований близько 10 років тому. Але як показав досвід, узимку він продувається вітрами, особливо кутові кімнати. Олена з чоловіком мріють про утеплення, але поки що їм не по кишені. У серпні придбали опалювальний котел, але на випадок, якщо будуть перебої з газом та електрикою, потрібна ще піч на пелетах вартістю 46 800 грн. Після покупки котла на піч фінансів уже не вистачить.

Давайте зробимо так, щоб гостинній родині, усім її дітям та дорослим, було не страшно пережити цю зиму!

• Надходження
• Документи
• Коментарі