Важко доводиться на новому місці переселенцям. Не рік і не два облаштовуються вони на новому місці, підшукуючи роботу, звикаючи до міста чи села, обростаючи побутом. А якщо серед переселенців є людина з інвалідныстю? А коли ця людина - дитина?

Ельвіра Мелаева народилася здоровенькою дівчинкою. Але на першому році немовля часто хворіло на гострі респіраторні захворювання, у лікарнях кожного разу прописували антибіотики. Ельвіра підросла, застуди відступили. Але одного разу лікарі запідозрили, що дитина не чує. Обстеження підтвердило діагноз: двостороння сенсоневральна туговухість 4 ступеня.

Батько залишив родину, відмовившись від «особливої» дитини, бабуся з дідусем померли. Мама Марина ростила дівчинку самотужки, як могла, на маленьку зарплату кухаря. Непросто було зводити кінці з кінцями, але якось справлялися.

І тут прийшло нове випробування. Мама з донькою жили в Луганську. Коли Ельвірі було 13, грянула війна, і як вітер змітає листя, прогнала людей з насиджених місць. Так маленька сім'я опинилася в Дніпропетровську.

Мама записала Ельвіру до школи для глухих. Намагалася знайти роботу за фахом, але пошуки закінчилися невдачею. Марина влаштувалася в ту ж школу для глухих прибиральницею – все-таки ближче до доньки.

Ельвірі вже 15. Вона активна дівчина, захоплюється вишиванням, танцями, займається карате і навіть жестовим співом. Але без слухових апаратів зовсім нічого не чує. З усіх апаратів, які підбирали лікарі, підійшов тільки один - Siemens. Коштують два таких апарати (на обидва вушка) 62 100 грн. Для родини це нереально величезна сума. А для нас усіх - не так вже й багато, правда? Давайте допоможемо Ельвірі!

• Надходження
• Документи
• Коментарі