Проблеми, на вирішення яких направлений проект

Усім, хто колись займався благодійністю, відомий головний її закон: «правильно» допомогти – означає дати нужденному не «рибу», а «вудочку» та навчити нею користуватися.

Держава та спонсори, забезпечуючи сиріт в дитбудинках й інтернатах усім необхідним, від житла й харчування до коштовних подарунків, просто завалює їх «рибою». Не дивно, що підлітки, на яких все матеріальне сипалося ніби просто з неба, мають досить рожеві уявлення про життя. Кардинально змінюються ці уявлення, коли випускник залишає рідний інтернат.

Перше, з чим він зіштовхується, це пошуки житла й боротьба за реєстрацію. З цього й починаються його поневіряння. Якщо вчорашній вихованець дитбудинку й має реєстрацію, то жити за місцем прописки він може далеко не завжди. По-перше, це місце може знаходитися за десятки й сотні кілометрів від того населеного пункту, де він провів в інтернаті все дитинство. Або квартира, де випускник прописаний, може бути й без нього напхом напхана родичами. Або родичів небагато, але вони не найкраще ставляться до нового мешканця. Доводиться шукати учбовий заклад чи роботу обов’язково з гуртожитком. А часто-густо вихованці дитбудинків узагалі не мають реєстрації. Тоді їм не минути усіх кіл пекла житлової соціалізації: знайомство з батьками, звернення до судових органів, комісія з житлових питань, байдужість і зневага чиновників, здирництво.

Після закінчення училища (а в переважній більшості саме тут продовжують навчання сироти, при цьому вибір за них часто роблять директори інтернатів) виявляється, що отримана професія не конкурентоспроможна на ринку праці чи оплачується жалюгідно низько. До того ж державні центри зайнятості працюють із громадянами знов-таки тільки за наявності реєстрації в паспорті…

Як наслідок, перший самостійний життєвий досвід виявляється максимально негативним. Він відразу ж у корені підриває віру в людей і впевненість у власних силах. Підозрілим та агресивним стає підліток, який ще вчора покладав світлі сподівання на майбутнє.

Якщо ж випускнику і вдасться впоратися з житловими проблемами й працевлаштуванням, починають діяти інші, більш складні, глибше приховані психологічні механізми.

Побачивши, що світ зовсім не привітний і відкритий, як здавалося, юнак підсвідомо починає прагнути туди, де було краще-не краще, але, в усякому разі, зрозуміліше й звичніше. Так було в інтернаті, в колективі, де є свої закони й панує своя ієрархія, де завжди готова безкоштовна постіль, їжа, одяг. Поза стінами дитбудинку таке місце одне – в’язниця. Та ще на випускника тиснуть суспільні стереотипи: всі вони, ці інтернатівці, - злодії, алкоголіки, наркомани. Коли від людини чекають злочину, часто прямо їй про це повідомлюючи, - важко не зламатися перед такою психічною атакою й не виправдати сподівань.

Результати проведених нещодавно досліджень виявили, що чверть випускників – «інтернатівці» вже не в першому поколінні. Як створити свою нормальну родину, якщо перед очима ніколи не було її моделі? Мене виростила держава – виростить і моїх дітей – так мислить багато хто з людей, позбавлених батьківської опіки.

Наслідок: серед них в рази менше тих, хто соціалізувався, успішно працює й створив родину, ніж серед сиріт, які виросли з прийомними батьками.

Однак, оскільки всі діти в сім’ях – це перспектива досить віддаленого майбутнього, необхідно зробити все, що в наших силах для теперішніх вихованців державних закладів. Дати їм «вудочку», а не «рибу» - ось на що націлений наш проект «Співдружність». Тематичні зустрічі для випускників, психологічні тренінги, майстер-класи з оволодіння соціально-побутовими й професійними навиками допоможуть нам у цьому.

 

Мета проекту

Надання допомоги випускникам інтернатних закладів, особам
з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,
у процесі соціальної адаптації у період переходу від умов життя
в навчально-виховному закладі до самостійного життя.

 

Завдання проекту

Правове та соціальне навчання осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, через проведення тренінгової роботи та майстер-класів з оволодіння соціально-побутовими, професійними навиками. Проведення інформаційної кампанії з питань житлових проблем випускників інтернатних закладів. Залучення волонтерів до проведення заходів з випускниками інтернатних закладів.

 

Форми та методи роботи

Організаційно-методична діяльність:

-проведення регулярних зустрічей осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою обміну досвідом та їх навчання;

-проведення соціально-психологічних, педагогічних, просвітницьких, психологічних, навчальних тренінгів для випускників інтернатних закладів;

-підготовка та друк буклетів-пам’яток для випускників інтернатних закладів;

-проведення тематичних лекторіїв в професійно-навчальних закладах для випускників інтернатних закладів;

-проведення майстер-класів з оволодіння соціально-побутових, професійних навиків для випускників інтернатних закладів;

-проведення інформаційної кампанії через ЗМІ щодо житлових проблем випускників інтернатних закладів, необхідності розбудови соціального житла.