Міфи про меценатів

img

Розумна благодійність

Міфи про меценатів

Крім помилкових уявлень про благодійні фонди існують міфи власне про благодійників. Здавалося б, парадокс: про тих, хто надає безоплатну допомогу нужденним, рятує чиєсь здоров'я або долю, а іноді життя, створюється маса негативних стереотипів, часто тими, хто нікого не рятує і допомоги нікому, крім своїх близьких, не надає...

Одна з головних помилок, поширених на пострадянському просторі: благодійність - це грошові пожертвування. Отже, людина небагата бути благодійником за визначенням не може. І найчастіше їй навіть в голову не приходить, що вона може допомогти тим, кому живеться набагато важче. А між тим в добро можна втілити не тільки гроші. Є ще одна безцінна річ: час. Хоч крапля вільного часу є практично у кожного. І 2-3 години на тиждень, регулярно виділяються кількома людьми, матеріалізуються в неоціненні послуги для незаможних, хворих або дітей-сиріт. У ці 2-3 години можна роздавати листівки, брати участь у тренінгах, грати з дітьми в Будинку маляти, писати статті або створювати дизайн тих самих листівок - так всіх можливостей не перерахувати. Можна створити власне волонтерський рух, можна приєднатися до вже існуючих. Головне, захотіти. І людина, що не має, здавалося б, нічого, зможе ділитися багатьом.

Якщо ж говорити саме про грошові внески, то тут існує аналогічний міф: допомагати повинні ті, у кого своїх грошей, як кажуть, кури не клюють. На це хочеться відповісти насамперед: допомагати не повинен ніхто. Благодійність - справа добровільна. Але пожертвувати може кожен. Не соромно жертвувати і десятку, і п'ятірку, і гривню. Бо якщо кожен дорослий українець внесе щомісяця хоча б гривню, жодному хворому на лейкоз дитині не доведеться чекати дорогих препаратів та операцій і втрачати дорогоцінні для здоров'я тижні і місяці. Будуть врятовані всі, кого дозволяє врятувати сучасна медицина.

Інша дуже і дуже шкідлива омана: благодійність повинна бути анонімною. Скромність перш за все. Так думають часто і самі жертводавці, боячись, що їх звинуватять в саморекламі, і приховують свою діяльність. Дійшло до того, що в нашому суспільстві бути благодійником вже мало не соромно. І вибір у заможної відомої людини з двох зол: вважатися нелюдським скнарою або безсовісним хвальком. Виходить, добра справа втрачає всю свою цінність, якщо про неї дізнається громадськість? Абсурд. Зовсім нема чого приховувати те, що може послужити прикладом безкорисливості і взаємодопомоги. Мало того, благодійність іноді потрібно не тільки не приховувати, а ще й говорити про неї як можна голосніше, щоб привернути увагу держави і суспільства до глобальних проблем, які потрібно вирішувати.

І ще один спосіб облити брудом благодійників: всі вони без винятку замолюють свої гріхи. Тим часом за статистикою найчастіше допомагають саме ті, хто благополучний і щасливий (це зовсім не означає багатий) і хоче поділитися цим своїм станом з іншими. Побажаємо ж всім нам благополуччя, щастя і добрих сердечних поривів!

 

Ольга Левченко

www.deti.dp.ua

 

Залиште свій коментар