Бахчисарай - Палац у садах
Moв зачарований, стоїть Бахчисарай.
Повiтря дише чарiвним спокоєм,
Над сонним мiстом легкокрилим роєм
Витають краснi мрiї, давнi сни.
Леся Українка
Що може бути цікавіше, ніж вихідні в Криму разом із хорошими людьми? 24 - 28 травня 2012 року ДОБО «Сяйво веселки» був організований туристичний похід у Бахчисарай групи з 33 дітей - вихованців дитячих будинків сімейного типу та прийомних дітей, а також 7 волонтерів. Під час походу учасники змогли побачити та відвідати пам'ятки Бахчисарая: Свято-Успенський монастир, печерне місто Чуфут-Кале, Іосафатову долину, середньовічний печерний монастир Качи-Кальон, печерне місто Ескі-Кермен, скит і джерело св. Анастасії Узорішительниці, храм і джерело св. Софії.
Вид на місто нас вразив, у ньому зберігся колорит середньовічного сходу. Вузькі звивисті вулички з цікавою історією, невисокі будиночки з ґратчастими балконами.
Трохи згодом, ми побачили кучеряву стежку серед дерев і чагарників, із боків стрімчасті скелі, а попереду чудовий Свято-Успенський монастир, один з найдавніших у Криму. Дивлячись на ущелину з вершини, розумієш, яка краса.
Зовсім недалеко від монастиря знаходиться "родове гніздо" караїмів - печерне місто Чуфут-Кале та Іосафатова долина. Історію цих архітектурних пам'яток, як і всіх інших, нам розповіли наші волонтери, спасибі їм величезне, було дуже цікаво. Розташувавшись недалеко від Чуфут-Кале, ми змогли відвідати Іосафатову долину, побачити цвинтар караїмів, дізнатися хто вони такі та якою була їхня історія, поглянути на давні могили I століття.
Потім були спуски й підкорення крутих схилів із важкими рюкзаками за спинами. Ми ще раз переконалися, що знаходити справжніх друзів найкраще саме в походах.
Кам'яниста дорога привела нас на плато гори, де відкрився вид на печерне місто Тепе-Кермен. Більшість дітей вперше бачать це печерне місто.
Тиша, яка там панувала, була перервана сміхом і веселими розмовами наших дітлахів, їм хотілося побувати скрізь, пострибати, заглянути, пофантазувати хто тут жив, що зберігали. Здавалося, що місто ожило, тут як і раніше живуть люди.
Вибравши місце для ночівлі, ми всі разом почали варити кашу, носити дрова, воду, встановлювати намети. Похідна їжа, каша з тушонкою, яку приготували на багатті в казанку, здається, що смачніше нічого і не їли. Тільки коли потрапляєш у намет і залишаєшся сам, розумієш, як тебе переповнюють почуття та емоції.
Зранку ми вирушили у середньовічний печерний монастир Качи-Кальон, він практично не досліджений і багато чого там є досі загадкою. Помолившись і набравши водички з джерела св. Анастасії Узорішительниці, ми попрямували в скит, щоб поклонитися святиням і побачити нинішній побут ченців. Найбільше нас здивувало те, з якою привітністю й теплотою нас зустріли послушники монастиря. Відразу напоїли компотом, адже саме це нам було необхідно після крутого підйому на гору.
Залишок дня ми провели на озері, купаючись, граючи в футбол, у різні рухливі ігри. Вечеря була смачніше звичайного, бо варили кашу наші діти під чуйним керівництвом волонтерів. І ось довгоочікуване багаття, кухоль чаю та пісні, один із романтичних моментів похідного життя.
Увесь наступний день ми перебували в таборі, гуляли, збирали квіти, грали в ігри, купалися на озері, розмовляли. І так хотілося, щоб день тягнувся довго-довго, і щоб ми ніколи не розлучалися. Гріла тільки одна думка, що попереду літо і це тільки початок літніх пригод.
До речі, допомогти дітям побачити світ може кожен, надавши посильну підтримку проекту «Клуб мандрівника». Ви можете передати туристичне спорядження, продукти харчування, необхідні в поході (крупи, консерви), або зробити посильне пожертвування зручним для вас способом.
Керівник проекту «Клуб мандрівників» - Бут Карина, контактний телефон +38 098-400-37-84, (056) 788-21-93.
ФОТОЗВІТ
Враження волонтерів
Пройдені десятки кілометрів, кожний пейзаж захоплює дух! Жодного бичка-пляшки під ногами, тремтиш від величі та енергетики кожного з побачених стародавніх печерних скельних міст. Всі три дні не покидало відчуття, що перебуваю в середині якоїсь чудової картинки, намальованої геніальним художником!
Спуски й підкорення крутих схилів із важким рюкзаком за спиною, в якому, по суті, твій переносний будинок, ліжко, одяг, меблі, їжа і вода на найближчі три дні, де кожен кущик, за який хапаєшся, може відломитися, а сипкий ґрунт може скинути твою ногу з начебто надійного уступу.
Вода настільки смачна, що важко зрозуміти як ти міг до цього пити те, що тече з крана або продається в магазинах.
Ніяк не міг надихатися чистим повітрям із купою ароматів, у залежності від того, знаходишся ти у хвойному лісі або на лавандовій галявині чи на березі блакитного озера з кришталевою водою. Таке відчуття, що радість прокидається з того часу, коли вранці відкриваєш очі, і не залишає доти, поки не засинаєш, убитий приємною втомою, в теплому спальнику в затишному наметі пізно вночі після важкого дня, насиченого походами і новими відчуттями.
Дізнався по-справжньому, що таке світло зірок. Їх так багато і вони такі яскраві, що дивишся вгору, рахуючи сузір'я, поки не заболить шия.
А похідна їжа! Гарячий супчик, каша з тушонкою, яку приготували в казанку на багатті такі, що здається смачнішим і не їв.
Люди, які знаходяться поруч стають справжніми та рідними, тому що їжа, ночівля, кожна пригода та й кожен крок - спільні. Переконався, що знаходити справжніх друзів і супутників життя найкраще саме в походах.
Дуже вдало посадив батарейки у всьому, що в мене було електронного (слава Богу, крім ліхтарика) ще в перший же день, а в фотоапараті - у другий. У підсумку, весь щасливий відпочинок без телефону, зв'язку і почуття часу.
Дуже важко розповісти про все, не вистачить і дня. Все що було – не передати повною мірою неможливо, бо пізнається тільки на власному досвіді. Похід був триденний, дитячого рівня складності й у Криму. Якими будуть враження від тижневого походу, скажімо, по Карпатам, і уявити боюся.
Водолажський Сергій
Колись у похід ми пішли навесні,
Збирати дарунки природи рясні:
Де гори величні, дзюрчання струмочків,
І співи птахів, і багаття до ночі.
Було нас багато, велика родина,
І всі ми були дуже рідні, єдині.
Знайомились ми дуже швидко, охоче,
І нас не злякав навіть дощ тої ночі.
Ми їхали стрімко назустріч пригодам,
І вогник в очах, не згасила негода.
Прогулянки в горах, і квіти пахучі,
Струмки кришталеві й лаванда квітуча.
Ліси ароматні, яскравії зорі,
І вражень п’янких, мов безкрайнєє море.
А кожний наш крок відкривав краєвиди,
Печерні міста, що серпанком повиті.
Спочатку постав монастир перед нами,
Де Матері Божої яснії храми.
Кругом все у зелені, гори квітчасті,
І саме ось тут починається щастя.
А далі з’явилося місто-фортеця,
Що так сколихнуло дитячеє серце.
І час зупинився тоді перед нами,
Побачили ми і будинки, і храми.
Дорогу, яка береже вічний спомин,
Хто їздив там, жив, почував себе вдома.
І знову бредемо, хоч трохи втомились,
Підйоми і спуски нам всі підкорились.
Іще одна мить, кам’яниста дорога,
Вже плато гори нам видніється трохи…
…А заходи сонця пурпурні, багряні,
Гарячі обіди, смачні та духмяні.
І ночі в горах, і дзюрчання потічка,
Ігра у футбол, кришталевая річка…
Екскурсія в скит – то потік благодаті,
І слів всіх земних описати не хвате,
Отой дивний храм, на честь Анастасії,
Що милості Божої людям просила.
Алтар розташований в скельній печері,
Пізніш добудовані зовнішні двері.
У храмі пірнаєш у свято любові,
І злагоди, й миру, й краси неземної.
Свята послужила всім хворим, в кайданах,
І мазала струпи, і гоїла рани.
Ще бачили ми джерело серед скелі,
Вода там збиралась у круглій купелі.
В останній наш день діти довго гуляли,
Купалися в озері та розмовляли.
А деякі з нас ще відвідали храм,
Святого Климента і сам Інкерман.
Було все чудово і вражень багато,
І так не хотілось вертатись до хати.
Була лиш надія - зустрінемось знов,
Адже нас зібрали сім'я і любов!
Тетяна Іващенко